Чим відрізняється воскрешення від воскресіння? І яких висновків дійшла схоластична суперечка про те, чи після воскресіння наше тіло матиме органи, пов’язані зі статевістю?
З отцем доктором Ґжеґожем Стшельчиком, теологом-догматиком, розмовляє Малґожата Більська.
— Яку відмінність теологи бачать між чудом воскресіння (наприклад, Лазаря), і воскресінням Христовим?
— Перше розуміння воскресінь припускає неминучість нової смерті. Але застосування цього терміну не в усіх випадках точне, оскільки може означати не тільки «тимчасове повернення до життя», але й те, що ми називаємо «воскресінням у життя вічне», тобто перехід зі стану смерті тіла до життя у тому остаточному стані, який Бог запланував для кожного з нас після кінця часів.
Той, хто в цьому розумінні воскрес, «уже більше не вмирає, смерть над ним більше не панує» (Рим 6,9). Новий Завіт згадує кількох воскрешених людей (із них троє воскрешені самим Ісусом). Натомість Христос «постав із мертвих» як «первісток померлих» (1 Кор 15,20), і тим самим започаткував остаточну дійсність.
Ми у неї воскреснемо, коли Господь прийде повторно (Парузія). Отож надія на воскресіння має вселенський характер (стосується всіх, хіба що хтось іще не помре до дня Другого пришестя). Воскрешення померлих — це надзвичайно рідкісні знаки Божої сили, якими Бог послуговується відповідно до власної волі.
— Ісус, наприклад, воскресив свого друга Лазаря. Чи можна певні зцілення сьогодні визнати воскрешеннями? Може, не безпосередньо, але як повернення до життя після моменту смерті.
— Боюся, що дані Євангелія не дозволяють нам оцінити, чи люди, воскрешені по смерті, були насправді мертвими відповідно до критеріїв сучасної медицини. Напевно вони були визнані мертвими згідно з тодішніми критеріями, і у свідків самий факт смерті не викликав сумнівів.
Юнака з Наїна несли до гробу, а Лазар там перебував «уже три дні», й було вже чути сморід розкладу тіла. Натомість цікавою є ситуація з донькою начальника синагоги. Коли Ісус сказав, що «не померло дівча, а спить» (Мт 9,24; Лк 8,52), присутні Його висміювали. Свідки, а за ними і християнська традиція, трактують цей випадок як воскрешення, ігноруючи це зауваження Ісуса.
І тут ми приходимо до справи, ключової в розумінні чуда як такого: якщо Бог скеровує якусь подію як знак для конкретних людей у конкретних обставинах, то для комунікативної ефективності не так важливо, що саме сталося, як радше — яке значення сприйняли адресати за цієї нагоди.
— А що теологія каже про «стан» людини після воскресіння? Учні по дорозі до Емауса — і в інших ситуаціях теж — не впізнавали Ісуса… Магдалина Його впізнала. Про що це може свідчити?
— Найбільше про характеристики тіла після воскресіння говорила латинська схоластична теологія (пізнього Середньовіччя), спираючись на нечисленні й невиразні згадки Нового Завіту. Бо все, що ми знаємо про тіло після воскресіння, обмежується записаним при нагодах зустрічей учнів із Воскреслим. А їх, схоже, цікавило щось інше, а не стан воскреслого тіла — ні самих свідків, ані тих, хто записував.
о. Ґжеґож Стшельчик
Тому тут ми перебуваємо в просторі не так істин віри, як радше припущень. До істин віри належить справжність і матеріальність Христового тіла після воскресіння. Схоластика обговорила чотири такі характеристики: світло (claritas — найпростіше кажучи, краса), непіддатливість стражданням (impassibilitas), рухливість (agilitas — підкореність волі, що дозволяє, наприклад, моментально переміщуватися з місця на місце) і витонченість (subtilitas — досконале панування духа над тілом, яке робить можливим, наприклад, довільну зміну вигляду).
Про цю останню можливість говорив вже у ІІІ столітті Ориген, коментуючи біблійні фрагменти про те, що учні впізнавали Його тільки в конкретний, визначений Ним самим момент.
— У наші часи нового значення набирає дар статі. Душа має стать?
— Християнська надія на воскресіння пов’язана насамперед із тим, що сутність особистості збережеться (ми будемо собою після воскресіння). Отож ключовим є запитання, наскільки глибоко стать належить до нашої сутності. І схоже на те, що — і це є відповідь рішучої більшості християнської традиції, з сучасними теологами включно — вони пов’язані дуже глибоко і незмінно.
А отже, ми радше маємо надію на воскресіння у тілі власної статі. З другого боку, Ісус очевидним чином релятивізував значення тілесного виміру подружжя, говорячи про світ після воскресіння. З цієї двозначності виводилася схоластична суперечка про те, чи після воскресіння у життя вічне людське тіло матиме органи, пов’язані зі статевістю.
Переважала традиція — з Томою Аквінським, — будована на тому, що з огляду на інтегральність воскресіння їх можна сподіватися мати… Але тут ми знову в просторі гіпотез. Отож, може, краще буде просто почекати, терпеливо прикликаючи Господа в Друге пришестя.
фінансово.
Щиро дякуємо!
