Американський єпископ Роберт Баррон дав інтерв’ю, у якому розповів про значення теології Йозефа Ратцінґера/Бенедикта XVI, про слушність його застережень щодо диктатури релятивізму і про те, чому його потрібно проголосити Вчителем Церкви.
— Які ваші особисті спогади про Бенедикта XVI? Чи є щось, що особливо виділяється? Чи є випадки, які ви особливо цінуєте?
— Мій улюблений особистий спогад про Папу Бенедикта — це той час, коли я навчався в Північноамериканському коледжі в Римі. Тоді я міг брати участь у загальних аудієнціях Папи Ратцінґера по середах. Його виступи стосувалися вчень Отців Церкви, і вони, звичайно, були ясними та дуже мудрими. Але найбільше в моїй пам’яті закарбувалося очевидне особисте переконання, з яким він говорив. Папа любив ці постаті та їхнє вчення. Мене не раз вражала думка, що я мав привілей бути в присутності справжнього Отця Церкви, того, хто перебував у традиції Йоана Золотоустого, Єроніма, Августина та Максима Сповідника.
— Йозеф Ратцінгер/Бенедикт XVI залишив після себе велику теологічну спадщину. Що ви вважаєте головним у його творчості?
— У той час, коли більша частина західної теології скочувалася у суб’єктивізм та антропоцентризм, Ратцінґер наголошував на Ісусі Христі як об’єктивній нормі нашої віри. На заваді «диктатурі релятивізму» стоїть чітке розуміння того, що Втілений Бог перебуває на вершині ієрархії цінностей.
— Чи є в його роботі щось новаторське, пов’язане з майбутнім Церкви? І чому ви так вважаєте?
— Я ризикну сказати, що теологія Ратцінґера має величезне значення для майбутнього. У своєму «Вступі до християнства» він стверджує, що віра в Бога випливає з гострого відчуття інтелігібельності [філософський термін, який позначає предмет або явище, що осягається розумом, мисленням, інтелектуальною інтуїцією] світу. Це можна пояснити лише через звернення до первісного розуму, який придумав його існування. Кожен науковець і філософ непрямо визнає цей факт, коли говорить про «визнання» істини, тобто про повторне пізнання або осмислення того, про що вже думали. Ось чому Ратцінґер стверджує, що віра в Бога рівнозначна підтвердженню примату Логосу над простою матерією. Це глибоке і послідовне вчення про Бога надзвичайно важливе в наш час, коли в умах багатьох на Заході, особливо серед молоді, на жаль, панує сцієнтизм.
— Бенедикт XVI завжди наголошував на взаємозв’язку віри і розуму. Це була одна з його головних тем. Чому зв’язок між вірою та розумом такий важливий? Наскільки теологія Бенедикта XVI може допомогти зробити його зрозумілим майбутнім поколінням?
— Цей зв’язок особливо важливий у зв’язку з передбачуваним конфліктом між релігією та наукою. Численні дослідження показали, що основною причиною відмежування молоді від організованої релігії є припущення, нібито сучасна наука спростовує твердження класичних релігій. Стверджуючи, що науки насправді ґрунтуються на фундаментальному релігійному або містичному розумінні, Ратцінґер підірвав основи цього антирелігійного раціоналізму.
— Католицька Церква переживає період кризи. Обговорюється широкий спектр реформ і структурних змін, які також стосуються питань віри та моралі. Бенедикт XVI вважав, що в основі кризи Церкви лежить криза віри. Чи мав він рацію?
— Так. Він розумів, що всі структурні реформи, якими би необхідними вони не були, нічого не дадуть, поки суспільство загалом не визнає ієрархію об’єктивної моральної істини, вершиною якої є віра в Бога.
— Ще до свого обрання Папою кардинал Ратцінґер попереджав про «диктатуру релятивізму». Чи ви бачите, що його побоювання підтверджуються?
— Воукізм [woke-культура, ліволіберальна культура «пробудження», для якої характерна посилена увага до питань соціальної, расової, сексуальної та ґендерної «рівності»], який зараз настільки панує у західних суспільствах, базується саме на цій диктатурі. Ратцінґер попереджав про це надзвичайно пророчим чином.
— Подібно до Папи Франциска, Бенедикт XVI закликав Церкву прийняти «несвітськість». Для них обох це важлива передумова, щоб знову зробити сутність місії Церкви більш видимою. Чи ви згодні з цим? Як має виглядати ця «несвітськість»?
— Усе, що Церква здійснює у «світі», ґрунтується на переконанні, що те, що виходить за межі світу цього, є надзвичайно важливим. Таким чином, наша відданість політичним, економічним і культурним реформам буде марною, якщо вона не перебуватиме у контексті заклопотаності Божими справами.
— Бенедикт XVI допоміг багатьом людям у всьому світі відкрити або наново побачити красу віри. Що, зокрема, робить Ратцінґера таким корисним, коли мова йде про доступність основ віри?
— Можливо, цих слів недостатньо, але Йозеф Ратцінґер був блискучим літературним стилістом. Багато — мабуть, більшість — богословів пишуть у сухому академічному стилі. Маючи ґрунтовну академічну освіту, Ратцінґер ніколи не втрачав свого ліричного літературного дару. Цей стиль, який так нагадує стиль Отців Церкви, робить його доступним і привабливим для багатьох читачів сьогодні.
— Ще за життя Бенедикт XVI мав репутацію великого вчителя Церкви. Після його смерті про це знову й знову говорили різні коментатори. Чи раділи би ви, якби одного дня його офіційно проголосили Вчителем Церкви?
— Так. Абсолютно. Я не можу пригадати жодної іншої особи у своєму житті, яка би найбільше втілювала сутність і стиль Вчителя Церкви.
Переклад CREDO за: benedictusxvi.com
фінансово.
Щиро дякуємо!
