Десь між XVIII і XIX століттями у Європі виник новий вид людини. Не біологічно новий — ні, йдеться про новий психологічний вид. Назвімо його homo utopianus (людина утопії).
Протягом кількох століть християнство поступово зникало з Європи. Протестантська Реформація у поєднанні з католицькою Контрреформацією призвели до великого релігійного відродження і посилення ролі традиційної релігії у Західній Європі.
Але невдовзі після цього релігійний скептицизм підняв свою потворну голову. Якщо протестанти рішуче засуджували католицизм як фальшиву і згубну релігію, казав він, а католики так само рішуче засуджували протестантизм, — що, коли вони обидва мають рацію? Що, коли всі види християнства — фальшиві і згубні?
Скептицизм приваблював певну частину європейської інтелектуальної еліти (як приклад — Мішель Монтень), але для широкого загалу набагато привабливішим був деїзм — як своєрідний компроміс між «крайнощами» християнства і глибоким скептицизмом. Він зберіг значну частину базової структури християнської віри, відкинувши елементи, у які важче повірити (Трійцю, божественність Христа, народження від Діви, Воскресіння). Внаслідок цього багатьом християнам було легко поєднати раціоналістичний дух деїзму з традиційними християнськими віруваннями. Протягом XVIII століття — як у католицькій, так і у протестантській частинах Європи — християнська віра хоч і не зникла повністю, проте розмилася.
До християнських ідей, у які тепер було важко повірити, належала ідея Неба, ідея, що після смерті ми (принаймні, багато хто з нас) житимемо у суспільстві щастя і добра, де Бог буде нашим Царем, і ми, в оточенні інших святих, перебуватимемо у вічному блаженстві.
Але мрія про рай і прагнення його були так глибоко вкорінені у європейській душі, що остаточно від неї відмовитися було непросто, навіть відкинувши її специфічно християнську форму. Таким чином, стару мрію про небо замінили новою світською мрією про рай на землі.
Згідно з нею, ми не потрапимо на це «нове небо» після смерті; ні, ми потрапимо туди через кілька століть, після довгого часу у своєрідному земному «чистилищі». Ми також не потрапимо на це «нове небо» індивідуально. Ні, ми як окремі особи загинемо назавжди в момент смерті, адже з цього погляду ідея про загробне життя — це християнська нісенітниця. Тільки людство як таке увійде у свій земний рай. Ми, недовговічні особи, ніколи туди не потрапимо, але матимемо велике задоволення від думки, що наша людська раса колись таки його побачить.
Це була мрія, що визначила новий вид людини: homo utopianus. І цей рай на землі бажаний для неї настільки, що вона буде ладна піти заради нього на все: вона навчатиметься і працюватиме, плануватиме і будуватиме, брехатиме і змовлятиметься, шахруватиме і крастиме; вона піде на мучеництво і скоїть вбивство, а якщо потрібно, то й масове вбивство. Рай на землі — це коштовність, якій немає ціни. Жодна плата за неї не може бути надто високою.
Коли французька революція досягла піку, а потім пішла на спад, не породивши очікуваної утопії, homo utopianus не зник. Навпаки, кількість таких людей лише зростала. Цей тип процвітав серед численних революціонерів ХІХ століття, особливо соціалістів і анархістів. Homo utopianus у своєму повному розквіті був більшовиком ХХ століття. Цей тип досяг своєрідної «досконалості» у Владімірі Леніні, найзнаковішій історичній постаті ХХ століття. Ленін не прожив достатньо довго, щоб убити стільки людей, скільки вимагали його принципи, але двоє його найбільших послідовників — Сталін і Мао Цзедун — про це подбали.
Дивовижно, але найбільш ревні захисники ідеї раю на землі виявилися масовими вбивцями. Так сталося, що ця мрія привабила не лише новий вид людини, homo utopianus, а й такі споконвічні людські типи, як садиста і тирана.
Якби ви любили жорстокість і владу, якийсь інстинкт тягнув би вас до утопізму. Катуючи і вбиваючи, ви могли би спростовувати своїх критиків, вказуючи на славетний фінал, що лежить десь далі по дорозі, і кажучи собі, як малюк Джек Горнер із дитячої пісеньки: «Яке ж я хороше хлоп‘я!»
З точки зору тирана або садиста, одна з найбільших принад утопічної мрії полягає в тому, що вона також приваблює інший поширений типаж — сентиментального дурня. Отже, homo utopianus буває двох основних типів: тиран і дурень. Разом вони утворюють великий «прогресивний» рух, що протягом останніх півстоліття досяг значних успіхів у просуванні великого ідеологічного пакета згубних ідей щодо моралі, сексуальності, сім’ї, гідності людського життя тощо.
Потенційні тирани пропагують ці ідеї. Але сприймають і поширюють їх сентиментальні дурні.
Переклад CREDO за: Девід Карлін, The Catholic Thing
фінансово.
Щиро дякуємо!
