Необхідність належним чином зберегти останки голови святого Томаса Мора і надати можливість гідно вшановувати реліквію першого класу останнім часом стала ще гострішою, оскільки вона продовжує псуватися у підземному сховищі англіканського храму у Кентербері.
З тих пір, як віддана донька святого Томаса Маргарет Ропер у 1535 році сміливо забрала голову свого батька-мученика з Лондонського мосту і поховала її у родинній крипті, реліквія перебуває у бічній каплиці церкви святого Дунстана, яка колись була католицькою, але після Реформації стала англіканською.
Реліквія завжди була прихована від очей і запечатана меморіальною дошкою на підлозі.
Крипту відкривали двічі, у 1978 та у 1997 році. Дослідження показало, що стан голови святого Томаса значно погіршився, передусім через сплюндрування і вандалізм у ХІХ столітті, а також через вплив вологого повітря та відсутність герметичного укриття.
Судово-медичний звіт, опублікований у 1980 році, показує, що, хоча значна частина вже розклалася, від реліквії ще залишився фрагмент твердого піднебіння, шматок верхньої щелепи, фрагмент черепа і кістковий пил.
Свідчення Томаса Мора, покровителя державних діячів і політиків, прийомних дітей, юристів, державних службовців і важких шлюбів, залишається дуже актуальним і сьогодні. Коли кардинал Реймонд Берк, почесний префект Апостольської Сигнатури, найвищого суду Церкви, відвідав храм у 2017 році, він згадав про важливість цього свідчення у часи, коли істину зневажають і релятивізують, як у політиці, так і у Церкві.
«Святий Томас Мор — це знак для нас, що істина завжди залишається незмінною, — сказав під час свого візиту кардинал Берк. — Неважливо, скільки людей підтримують брехню, це не робить її правдою. Це чудове свідчення для нас».
Історія реліквії
Після його страти на Тауер-Гілл, під час якої він промовив знамениті слова: «Я помру, як добрий слуга короля, але найперше — Бога», обезголовлене тіло Томаса Мора поховали у каплиці святого Петра у кайданах, в лондонському Тауері, у безіменній могилі, тоді як те, що сталося з його головою, добре задокументовано.
За словами істориків та згідно зі свідченнями очевидців, голову настромили на шпиль Лондонського мосту, де вона перебувала майже місяць. Її би викинули у річку Темзу, якби не втрутилася Маргарет Ропер.
«Уважно спостерігаючи та чекаючи нагоди, вона підкупила ката, який мав прибирати голови, і заволоділа священною реліквією, — розповів історик Е. Е. Рейнольдс. — Помилки бути не могло, бо вона, за підтримки інших, уважно стежила за цим, і, крім того, голова мала певні ознаки, за якими його міг ідентифікувати будь-хто, хто знав його за життя».
Після того, як голова опинилася у безпеці в Кентербері, де Маргарет жила зі своїм чоловіком Вільямом Ропером, її поклали на збереження у свинцеву скриньку, а потім вона перейшла у спадок до старшої доньки Маргарет, Елізабет, леді Брей.
«Ймовірно, після її смерті в 1558 році його помістили у крипту Роперів під каплицею святого Миколая у храмі святого Дунстана», — сказав Рейнольдс.
Голову «випадково» знайшли у 1835 році, коли дах крипти зламався. У свинцевому футлярі з однією відкритою стороною, що стояв у ніші за решіткою, виявили череп.
Американський католицький адвокат Стівен Брізек, який детально досліджував реліквію та кілька років боровся за її належне збереження і виставлення для вшанування, зазначив, що останки відносно добре зберігалися до 1835 року, бо здається, що до того часу вони були недоторканими.
«Коли під час розкопок 1978 року виявили, що останки дуже постраждали через ймовірний вандалізм, з цим нічого не зробили, — каже Брізек. — У 1997 році їх знову оглянули, але знову ж нічим не зарадили».
«Таким чином, нинішній стан реліквії набуває нового характеру та виміру, — каже Брізек. — Усі мають розуміти, що перед нами не стоїть завдання зберегти та належним чином поважати останки простого лицаря, колишнього канцлера Англії, заслуженого юриста та державного діяча чи просто людини великої мужності. Ні. Зараз ми зіткнулися з проблемою збереження та належної поваги до останків чоловіка, який був піднесений до слави вівтаря у 1935 році. Людини героїчної чесноти. Святого».
Зусилля зі збереження
Постійні спроби змусити англіканську парафію святого Дунстана погодитися належним чином зберегти та виставити реліквію для вшанування були заблоковані, незважаючи на те, що Брізек склав детальну пропозицію, яку сам запропонував профінансувати.
Його план, викладений у проспекті на восьми сторінках, передбачав видалення вмісту свинцевої скриньки, документування останків і належне їхнє збереження у герметичній скриньці з золота, бронзи, мармуру чи каменю. Потім їх помістили би у нішу, де їх можна було би бачити крізь захисне скло.
Але минулорічне засідання парафіяльної ради святого Дунстана одноголосно відхилило пропозицію Брізека, вважаючи за краще, щоб останки залишалися «недоторканими». Натомість вони вирішили розпочати проєкт «Великого плану», щоб «підвищити популярність» багатої історії храму, який король Генріх II свого часу обрав місцем для публічного покаяння після вбивства святого Томаса Бекета, і який також має найстаріший діючий церковний дзвін в Англії.
Сьюзен Палмер, наглядачка храму, сказала, що незважаючи на те, що наявність останків святого Томи у парафії «це велика честь і це те, що резонує з багатьма паломниками, які відвідують храм», вона вважає, що «у більшості віруючих парафії святого Дунстана Томас Мор викликає історичні, а не духовні міркування, якщо вони взагалі виникають. Навколо його імені немає шуму. Лише один чи двоє відвідувачів висловили у гостьовій книзі храму жаль, що голова не виставлена для вшанування або не перебуває у католицькому храмі».
Брізек наголошує на необхідності терміново вжити заходів, інакше реліквія, ймовірно, почне псуватися ще швидше, аж доки не буде втрачена назавжди.
«Святий Томас Мор належить не людям окремого місця, а всім людям, і тому всі відповідальні за її належне збереження і повагу, — сказав він. — Маргарет Ропер мужньо врятувала голову свого улюбленого батька, і вона зробила все можливе, щоб зберегти її протягом свого життя та після нього. Для нас недостатньо визнавати та захоплюватися тим, що вона зробила, і на цьому зупинитися. Натомість ми, як свідки потенційної безповоротної втрати того, що вона намагалася зберегти, маємо обов’язок переконатися, що її зусилля не були марними».
Переклад CREDO за: Едвард Пентін, National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
