У відео на Fox News відомий канадський психолог Джордан Пітерсон вказує на справжнє значення і сенс «гей-парадів», тобто «гей-прайду»: не йдеться про жодну толерантність, але про демонстрацію пихи та зухвалості. «В усьому цьому шоу пихи є явний відтінок сексуального нарцисизму», — каже він.
Червень точно не місяць «гей-прайду». Цей термін, хоч і постійно нав’язуваний західним суспільствам уже понад 40 років, треба розуміти не як «гордість», а скоріше як зарозумілість і зухвалість, зауважує канадський психолог, відомий своїм розважливим підходом до проблем.
«Треба зважати на те, як що називають. Пиха — це не чеснота. Я багато разів казав про це людям, а вони завжди заперечували, стверджуючи, що їм ідеться не про пиху, а про підтвердження свого самовизначення. Певною мірою, це так; але саме таку назву було вибрано і така назва прижилася. Цьому має бути причина. І справа в тому, що пиха означає вперту відмову змінити свою думку, коли представляєш людині фактичні докази. Ось що погане. В усьому цьому прояві ‘гордості’ є чіткий відтінок сексуального нарцисизму. Справді, люди до певної міри мають право виражати свою сексуальність так, як вважають за потрібне, — якщо це є згодою між дорослими. Але загалом, у людей із хоч би мінімальним рівнем цивілізованої поведінки, це однозначно особиста справа. У своїй сексуальній поведінці ми як вид маємо схильність до великої приватності. Крім того, самовизначення не базується на чомусь такому вузькому, як сексуальне пожадання. Це зовсім не ідентичність, а декларація підкорення інстинктивним бажанням».
Пітерсона ненавидять ліберальні засоби масової інформації, також і чимало колег у психологічній індустрії в його рідній Канаді (аж до того, що силкуються його звільнити), бо він без вагань називає речі своїми іменами, спираючись на аналіз фактів і здоровий глузд — не зважаючи на яку завгодно політкоректність.
Їм точно не сподобається наступна частина його відео, де Пітерсон згадує так звану «ЛГБТ-спільноту». На його думку, це зовсім не спільнота, а скоріше «різники, які наполягають на хірургічному ‘підтвердженні’ статі, націлюючись, зокрема, на молодь». Із якої, можливо, виросли би наступні гомосексуалісти, то, навіщо «нищити молоду гей-спільноту». Тут Пітерсон показує внутрішню суперечливість ідеології ЛГБТ: як можна стверджувати, що сексуальний потяг є чимсь незмінним, забороняти конверсійну терапію, і водночас визнавати, що стать є чимось довільно визначеним, і змінювати її на власний розсуд? То, зрештою, самоідентифікація і статеві вподобання це щось стале і незмінне, як того би хотіли прихильники «ЛГ», — чи змінне і мінливе, як вважають «Б» і «T»?
Як і будь-яка революція, сексуальна революція рано чи пізно почне пожирати своїх дітей — і в ЛГБТ+ колах (а не спільнотах!) це явище вже чітко помітне. Внутрішнє протиріччя виявляється, наприклад, у суперечках між класичними віруючими в сексуальне звільнення (включаючи згоду на гомосексуалізм) і «транс»-колами, які обзивають недостатньо радикальних визволителів епітетами на зразок «TERF» (скорочення від «транс- ексклюзивна радикальна феміністка»). Більше того, дедалі більша радикалізація вимог ЛГБТ‑лобі дає протилежний ефект від очікуваного: соціальне схвалення їхніх вимог і витівок починає помітно знижуватися, зазначає Пітерсон, посилаючись на опитування і статистичні дані.
До свідомості людей (і політиків) усе нових країн починає доходити, якими є кінцеві наслідки «толерантності» до дедалі радикальніших ідей ЛГБТ‑лобі. У випадку з «гендерно-афірмаційною терапією», спрямованою на неповнолітніх, наслідки — трагічні. Пітерсон посилається тут на концепцію «плоту Честертона»:
«Коли йдеш незнайомою територією і помічаєш пліт — ти, швидше за все, не захочеш його повалити, бо не знаєш, від чого він захищає: що він має тримати всередині, а що залишити назовні. Рух ‘гей-пихи’ повалив багато загорож. Можливо, деякі з них і мали впасти. Але не всі. Зате оскільки їх повалили, у публічному просторі з’явилися монстри. Особливо це стосується ‘ствердження трансгендерності’, коли маємо справу з цією бійнею в медичній спільноті, яку підтримують здурілі союзники. В її основі лежить хтивість. Це ще не найстрашніша потвора. Якщо зруйнувати достатньо багато парканів, до вас дійде, навіщо вони були побудовані. Зараз я читаю, що підтримка гей-шлюбів різко падає. Ну що ж, тисніть, валіть наступні загорожі — і ви втратите все, що здобули… Я вважаю, що хірургічні операції, те, що називається ‘опікою на підтвердження гендеру’, — це звірство нарівні з нацистським Освенцімом. Це необхідно припинити, як зроблено в Англії та більшій частині Європи; а тих, хто причетний до цього, необхідно ув’язнити».
Канадський психолог також зазначає, що святкування гаданої сексуальної ідентичності гей-парадами не має нічого спільного з модною нині «інклюзивністю». Якщо переважна більшість суспільства не відчуває потреби виставляти напоказ свою сексуальність і не робить цього в громадських місцях, то чому ми повинні дозволяти групам ЛГБТ‑активістів це робити? Коли «гей-пиха» входить у громадські заклади чи церкви — це є явним порушенням характеру цих місць і порушенням будь-яких меж.
«Коли я йду до банку, я просто хочу внести або зняти гроші. Я не хочу там жодного святкування сексуальності. Я не знаю, що роблять банки, коли чимсь таким займаються. І коли церкви вивішують прапори гейської пихи, це неможливо зрозуміти. Пиха є одним із смертних гріхів християн. То про що ж ідеться з цими прапорами? Що саме ви хочете тут святкувати? Толерантність? Терпимість до недоліків не є чеснотою. А пиха — це вада!»
Гординя, зухвалість, зухвалість, систематичне порушення меж чужої етичної та естетичної чутливості — ось що таке гей-паради. Нахабство не має нічого спільного з толерантністю. Я можу терпіти сусіда, який надто голосно слухає музику. Але коли він нахабно відчиняє вікно і виставляє в нього гучномовець, щоб довести мені, що я «недостатньо толерантний», то він просто передає куті меду і повинен рахуватися з тим, що я викличу міську охорону чи поліцію. І це буде не акт музичної нетерпимості, а цілком виправданий захист власного простору та своїх музичних смаків. Можливо, ця аналогія змусить ЛГБТ‑активістів усвідомити, що вони вже давно перейшли всі межі і мають рахуватися з наслідками, каже канадський психолог.
Фото з ФБ Андрій Кондратьєв