У статті, що опублікована в «First Things», Джордж Вайґель звертає увагу, що порівняння нового префекта Дикастерію віровчення з Йозефом Ратцінґером — невідповідні й недоречні.
Ось переклад повного тексту публікації, в якій Вайґель чітко показує контраст між інтелектуальним багажем і позицією архієпископа Фернандеса та його видатним попередником. Американський публіцист і мислитель звертає особливу увагу на різницю в підходах обох діячів Церкви до ключових питань моральної теології, викладених в енцикліці «Veritatis splendor» Йоана Павла ІІ.
«Папа Франциск дав Ватиканові свого Ратцінґера» — каже один із заголовків від 2 липня; «Папа Франциск знайшов власного Ратцінґера» — стверджує інший, чотирма днями пізніше. Обидві швидкі оцінки призначення аргентинського архієпископа Віктора Мануеля Фернандеса на посаду префекта Дикастерію віровчення були помилковими. Архієпископ Фернандес не є Йозефом Ратцінґером ані теологічно (що сам Фернандес опосередковано визнав в одному з інтерв’ю після призначення), ані з погляду його стосунків із Папою, якому він служитиме.
Якщо йдеться про другий пункт, то це не Йоан Павло ІІ зробив Йозефа Ратцінґера великою постаттю Вселенської Церкви; Ратцінґер — один із найважливіших теологів Другого Ватиканського Собору, був всесвітньо впливовою людиною Церкви задовго до того, як польський папа вибрав його на префекта тодішньої Конгрегації віровчення. Натомість кар’єра архієпископа Фернандеса була майже повністю справою рук папи Франциска. Як архієпископ Буенос-Айреса, Хорхе Маріо Берґольйо призначив Фернандеса ректором Католицького університету Аргентини (попри спротив Конгрегації віровчення і Конгрегації католицької освіти), а коли «папа Берґольйо» (як його називають італійці) прибув до Рима, то широко використовував свого протеже на різних посадах.
Також інтелектуальні стосунки тут не симетричні. Йоан Павло ІІ і Йозеф Ратцінґер співпрацювали протягом чверті століття. Але їхні способи мислення не були щонайменше ідентичні й вони не погоджувалися (не справляючи один одному прикрощів) у кількох ключових моментах, як я вказав у книжці «Свідок надії». Ба більше — обоє мали повністю протилежні погляди на постмодернізм: Йоан Павло ІІ був радше оптимістично налаштований щодо перспектив світу після Холодної війни, а Ратцінґер був схильний думати про знищення баварської католицької культури своєї молодості як про передвісток наближення розпаду для цілого Заходу. На противагу цьому, складно знайти хоч би сантиметр дистанції між мисленням Франциска і архієпископа Фернандеса, зокрема тому, що молодший з них, схоже, виступає сценаристом і писарем свого покровителя.
Коли Йозеф Ратцінґер став головним доктринальним радником папи, він був одним із найосвіченіших людей світу, глибоко орієнтувався у біблійних науках, філософії, історії і теорії політики, а також у різних розділах богослов’я. Архієпископ Фернандес людина освічена, але ніхто не може стверджувати, що він так само компетентний у такому широкому діапазоні тем, як Ратцінґер. А по суті, то в кількох зі своїх (численних) інтерв’ю після призначення архієпископ виказав сумний брак знань креативної моральної теології, яка розвинулася в Церкві від часу енцикліки Йоана Павла ІІ, виданої 1993 року, «Сяйво істини» (Veritatis splendor). Наприклад, в одній з розмов Фернандес ствердив, що хоча «Veritatis splendor» була необхідним засобом, що коригував певні небажані тенденції в пособорній католицькій моральній теології, то ця енцикліка не сприяла теологічній креативності, яка би мала справжній душпастирський вплив.
Я насмілююся мати інакше думку. Серйозна католицька моральна теологія і моральна філософія в англомовному світі були оживлені протягом останніх 30 років завдяки блискучому теологічному і душпастирському аналізові морального життя, переданому Йоаном Павлом ІІ. Архієпископ Фернандес, готуючись прийняти нові обов’язки в Римі, міг би прискорити свою освіту, ознайомлюючись із такими творчими книжками, що постали після Veritatis splendor, як «Veritatis splendor і віднова моральної теології» (під редакцією Йосифа Августина ді Ної, Ейвері Лаллеса і Романуса Цесаріо), «Моральність: католицький погляд» (Серве Пінкерс), «Життя правдою в любові: біблійний вступ до моральної теології» (Бенедикт Ешлі), «Зловживання сумлінням: століття католицької моральної теології» (автор Метью Леверінг), «Біомедицина і благословення: вступ до католицької біоетики” (Никанор П’єр Джорджо Австріако), «Тома Аквінський і ринок: у напрямку гуманної економіки» (автор Мері Гіршфельд), «Хороші й погані вчинки: огляд св. Томи Аквінського» (автор Стівен Дженсен), «Дія і поведінка: Тома Аквінський і теорія діяльності» (Стівен Брок), «Співпраця зі злом: томістичні знаряддя аналізу» (Кевін Фленнері), «Співучасть у чеснотах Христа» (Лівіо Меліна), а також «Християнське моральне життя» (Джон Рзіха).
Читайте також:
Префект Дикастерію віровчення хоче переглянути енцикліку Йоана Павла ІІ про моральне вчення Церкви
Veritatis splendor у 1983 році розлютила моральних теологів, що були прихильниками «католицизму-лайт», бо енергійно захищала класичне католицьке переконання, що деякі вчинки є «внутрішньо поганими» — поганими за будь-яких обставин, — і відтоді ці енцикліка стала яблуком розбрату для католицької теологічної гільдії. Було б надзвичайно трагічним, якби новий префект Дикастерію віровчення використав цю посаду для просування фальшивого ствердження гільдії, що Veritatis splendor була тільки проявом папського заперечення, яке було підставою теологічної задубілості й душпастирської негнучкості.
[Англійські назви в публікації: Veritatis Splendor and the Renewal of Moral Theology (edited by Joseph Augustine Di Noia, Avery Dulles, and Romanus Cessario); Morality: The Catholic View (by Servais Pinckaers); Living the Truth in Love: A Biblical Introduction to Moral Theology (by Benedict Ashley); The Abuse of Conscience: A Century of Catholic Moral Theology (by Matthew Levering); Biomedicine and Beatitude: An Introduction to Catholic Bioethics (by Nicanor Pier Giorgio Austriaco); Aquinas and the Market: Toward a Humane Economy (by Mary Hirschfeld); Good and Evil Actions: A Journey through Saint Thomas Aquinas (by Steven Jensen); Action and Conduct: Thomas Aquinas and the Theory of Action (by Stephen Brock); Cooperation With Evil: Thomistic Tools of Analysis (by Kevin Flannery); Sharing in Christ’s Virtues (by Livio Melina); The Christian Moral Life (by John Rziha).]
фінансово.
Щиро дякуємо!
