Архієпископ Віктор Мануель Фернандес, новий очільник Дикастерію віровчення, відреагував на критику, якої зазнав після інтерв’ю, у якому застеріг від засудження «доктрини Святішого Отця», назвавши це «шляхом до єресі і розколу».
Його коментарі змусили багатьох замислитися, чи не мав він на увазі, нібито Папа Франциск має якусь власну доктрину, незалежну від вчення Церкви, яку не слід засуджувати чи критикувати. Така новація не відповідала би догматичному вченню Церкви про те, що Папа і єпископи у сопричасті з ним є охоронцями депозиту віри, отриманого від Господа і переданого апостолами.
Що це насправді означало?
У короткому роз’ясненні, яке Фернандес надав виданню National Catholic Register, він сказав: «Якщо ви будете дотримуватися аргументації, викладеної вище цього речення [про те, що Папа має дві харизми], ви зрозумієте, що це означає наступне: лише Петрові Ісус Христос обіцяв особливу допомогу в утвердженні братів у вірі. Тому здається очевидним, що ніхто не може сказати, — прямо чи опосередковано, — що Франциск не має цієї допомоги, і що інші, нібито більш ортодоксальні єпископи або священники, її мають. Ніхто не може приписати собі цю функцію і цю харизму, що властиві лише наступникові Петра. Це цілком очевидно для католика, але точно не для протестанта».
Про віру, розум і свою діяльність як очільника Дикастерію
Архієпископ Фернандес також дав чергове розлоге інтерв’ю для La Civiltà Cattolica. Розмовляючи з його колишнім директором, єзуїтом Антоніо Спадаро, він зробив низку сміливих заяв, звинувативши, зокрема, деяких представників Церкви, які вважають себе охоронцями віри, у тому, що вони піклуються лише про владу, а не про розум, і що мораль ні в якому разі не повинна зводитися до простого виконання Десяти Заповідей.
Фернандес заявив, що милосердя Господа «не можна заперечувати теологічними міркуваннями» і повторив сказане у попередніх інтерв’ю: замість того, щоб засуджувати богословів, які помиляються, він хоче спробувати їх зрозуміти, збагатитися їхнім мисленням і супроводжувати їх.
Що стосується практичних питань, архієпископ сказав, що Дикастерій віровчення більше не надаватиме «швидких відповідей у стандартному форматі» на складні питання, і що він планує «інкультурувати Євангеліє», зустрічаючись із богословами і відвідуючи єпископські доктринальні комісії «у різних регіонах світу», якщо це дозволятимуть засоби і ресурси.
Хоча Фернандес сказав, що Церква захищає розум і діалог між вірою та розумом, він застеріг від тих, чиє мислення «більше філософське, ніж теологічне» — мислення, «якому все інше повинно підкорятися, і яке, зрештою, займає місце Одкровення!» За його словами, ті, хто мають таке мислення, вважають, що тільки вони можуть «визначити правильне тлумачення Одкровення та істини… вважаючи тільки себе “серйозними”, “розумними” і “вірними”». Таке ставлення, додав він, «пояснює ту владу, яку деякі священнослужителі привласнюють собі, доходячи до того, щоб вирішувати, що Папа може або чого не може говорити, і подаючи себе як гарантів легітимності та єдності віри».
Про улюблених теологів і роль богослов’я
Розповідаючи про свою богословську освіту, архієпископ Фернандес сказав, що вона була «суворо томістською», а його «великим учителем» був святий Бонавентура. З-поміж богословів ХХ століття він він високо оцінив «аргументативну точність Карла Ранера, духовну глибину Ганса Урса фон Бальтазара, еклезіологію Іва Конгара і, без сумніву, цінну працю Йозефа Ратцінґера». Водночас, Фернандес похвалив усіх представників «теології визволення», яких він знав особисто: домініканця Густаво Гутьєрреса, а також отців Лусіо Гера та Рафаеля Телло, творців «Богослов’я народу», яким захоплювався Папа Франциск. «Вони передали мені велику любов до Церкви, пристрасть до євангелізації, глибоку прихильність до бідних та їхньої культури, а також здатність пов’язувати богослов’я з тривогами, мріями та надіями людей, які страждають», — сказав він.
Богослов’я, за словами архієпископа, здатне «творити нове у світі та в Церкві» і вступати в діалог «з усіма знаннями свого часу», не нав’язуючи при цьому «давньої, середньовічної чи сучасної культури». Воно, радше, «починає з культури своїх слухачів, щоб донести правду». Фернандес наголосив на важливості використання «краси та привабливості образів, постатей, прикладів і відчуттів», щоб зробити Євангеліє «доступним для людей ХХІ століття».
Про першість милосердя
Архієпископ Фернандес наголосив на першості милосердя у моральній теології та у рушійній силі богословських рефлексій, стверджуючи, що воно має впливати на моральне розпізнавання та прийняття рішень, а не прагнути, за словами Папи Франциска, «індоктринувати Євангеліє, перетворюючи його на мертві камені, щоб кидати їх в інших». За його словами, милосердя охоплює порядок розуму, і його вплив є важливим у прийнятті моральних рішень. На запитання, чи можна мораль звести до виконання Заповідей, він відповів: «Ні в якому разі».
Посилаючись на лист, що його Папа написав йому після призначення на посаду, він сказав, що це розкриває «дуже широкі та захопливі горизонти для Дикастерію», втім поскаржився, що Церква сьогодні не має теологів «такого рівня, як Ранер, Ратцінгер, Конгар чи фон Бальтазар» — великих теологів, що «мислили у діалозі з реальністю».
Фернандес заперечив припущення, нібито функція спростування помилок Дикастерієм віровчення має зникнути. «Очевидно, що якщо хтось скаже, що Ісус не є справжньою людиною, або що всіх мігрантів потрібно вбити, буде необхідне рішуче втручання, — сказав він. — Але, у той самий час, це дасть можливість зростати, збагачувати наше розуміння. Наприклад, у таких випадках відповідну особу потрібно буде супроводжувати у її законному намірі краще показати божественність Ісуса Христа, або доведеться обговорити деякі недосконалі, неповні чи проблематичні міграційні закони». Зростання розуміння, на думку нового очільника Дикастерію, є більш ефективним, ніж посилення контролю, а належне «теологічне дослідження» — більш ефективним у викоріненні єресей, ніж «засудження», які, на його думку, призвели до їх «поширення та вкорінення». Він вірить, що «Божа всемогутність і милосердя можуть дарувати безумовне спасіння у таких випадках, як смерть неохрещених дітей», і це «не можна заперечувати або затьмарювати теологічними міркуваннями».
Про «недавній Магістеріум» і науку Папи Франциска
У відповідь на питання про те, як Папа Франциск поєднує вічне вчення Церкви і «недавній Магістеріум», архієпископ Фернандес відповів: дуже важливо, що Папа говорить про обидва. «Це важливе уточнення, бо саме недавній Магістеріум перебуває у діалозі з сучасними умовами [існування] світу і Церкви, з поточною культурою та викликами. Магістеріум — це не просто “депозит”; це живий дар, який діє через Франциска».
«Якщо Вчительський Уряд може просвітити нас у нашому паломництві у цей момент історії, — додав він, — ми повинні дозволити собі керуватися його нещодавніми та поточними втручаннями, і немає сумніву, що це рівнозначне питтю з тієї бездонної криниці, яка є завжди присутнім і завжди актуальним Одкровенням».
Архієпископ Фернандес сказав, що коли постане необхідність видавати документи Дикастерію віровчення, «наука цього Папи [Франциска]» буде «незамінною».
«Йдеться не лише про те, щоб вставити кілька його цитат, а про те, щоби переконатися, що думка [Папи Франциска] збагачується й розвивається у світлі його конкретного внеску, — зазначив він. — Це також вимагатиме підтримки діалогу з іншими Дикастеріями».
фінансово.
Щиро дякуємо!
