Найбільші ентузіасти Синоду про синодальність, який розпочинається 4 жовтня, зазвичай кажуть, що це найважливіша подія у католицькому світі з часів Другого Ватиканського Собору, часто маючи на увазі, що це — єдине важливе, що відбулося у Церкві з 1965 року.
Дозволю собі з цим не погодитися. Ось одинадцять вирішальних пособорних подій та коментарі про їхнє значення.
25 липня 1968 року: Папа Павло VI видає енцикліку «Humanae Vitae» про морально припустимі засоби регулювання народжуваності. Роблячи це, Папа кидає виклик руйнівним припущенням сексуальної революції, пророчо попереджає про вплив контрацептивної ментальності на суспільство та жінок і креслить риску під спробами прихильників «католицизму-lite» домінувати над моральною теологією Церкви.
8 грудня 1975 року: Павло VI видає Апостольський лист «Evangelii Nuntiandi», нагадуючи Церкві, що Папа Йоан XXIII вважав за мету Другого Ватиканського Собору посилення місії Церкви, і що центром християнської місії є «ім’я, вчення, життя, обітниці, царство і таємниця Ісуса з Назарету, Сина Божого».
2-10 червня 1979 року: під час свого першого пастирського візиту в Польщу Папа Йоан Павло ІІ демонструє життєздатність католицької соціальної доктрини, розпочавши революцію сумління, яка протягом наступного десятиліття призведе до ненасильницького краху європейського комунізму.
24 листопада – 8 грудня 1985 року: Друга Надзвичайна Генеральна Асамблея Синоду єпископів, скликана відзначити двадцяту річницю Другого Ватиканського собору і оцінити, що було зроблено правильно і що пішло не так у виконанні постанов Собору, підтверджує Собор як великий дар Святого Духа і сплітає шістнадцять документів Собору у послідовний гобелен, описуючи Церкву як спільноту учнів у місії.
7 грудня 1990 року: Йоан Павло ІІ видає енцикліку «Redemptoris Missio», формально започатковавши Нову Євангелізацію і закликаючи всіх католиків жити місіонерським покликанням, у якому вони були охрещені, тому що місійні території є повсюди.
6 серпня 1993 року: енцикліка Йоана Павла ІІ «Veritatis Splendor», видана у свято Преображення Господнього, навчає, що моральне життя спрямоване до блаженства, яке є вічним життям у світлі та любові Трисвятого Бога; що деякі вчинки самі собою є серйозним злом, незалежно від намірів; і що зростання в чеснотах є царською дорогою до людського процвітання і щастя.
20-26 березня 2000 року: під час тижневого паломництва до Святої Землі Йоан Павло ІІ нагадує Церкві та світові, що християнство не є ані міфом, ані благочестивою казкою; християнство починається з життя справжніх чоловіків і жінок у місці, яке можна побачити і якого можна торкнутися; людей, настільки перемінених своєю зустріччю з Воскреслим Господом Ісусом, що вони вирушили на місію навернення світу, навчаючи його своєї правдивої історії та своєї шляхетної долі.
6 серпня 2000 року: Конгрегація Віровчення видає декларацію «Dominus Iesus», підтверджуючи, що Ісус Христос не є одним із прикладів загальної божественної волі до спасіння, що виявляється у різних історичних особистостях, а є унікальним Спасителем людства і центром історії та Всесвіту.
18 квітня 2005 року: під час Меси у намірах обрання нового Римського понтифіка Йозеф Ратцінґер, декан Колегії кардиналів, попереджає про «диктатуру релятивізму», яка загрожуватиме майбутньому людства, якщо політична і юридична влада будуть використані для нав’язування спрощеного уявлення про те, що кожен може мати свою правду.
22 грудня 2005 року: у своєму першому різдвяному зверненні до Римської курії Папа Бенедикт XVI описує дві інтерпретації Другого Ватиканського Собору, що змагалися за майбутнє католиків після самого Собору. Одна була хибною: це «герменевтика розриву», яка призвела до церковної стагнації та ще гірших речей. Інший, «герменевтика реформи» у спадкоємності з усталеною Традицією Церкви, була істинною і стимулювала життєздатний католицизм.
19 листопада 2011 року: у Беніні Бенедикт XVI підписує Апостольський лист «Africae Munus», підносячи динамічну ортодоксію як ключ до євангелізації Африки на південь від Сахари, регіону з найбільшим зростанням Церкви ХХІ століття.
Якщо Синод 2023 року має бути розвитком автентичної Традиції Церкви, а не черговою безплідною спробою оновити католицизм відповідно до культурних канонів постмодерну, його дискусії — так звані «розмови у Дусі» — мають повністю врахувати ці одинадцять вирішальних католицьких моментів після Другого Ватиканського Собору, кожен із яких був вираженням постійної роботи Святого Духа у Церкві.
Переклад CREDO за: Джордж Вайґель, First Things
фінансово.
Щиро дякуємо!
