Святий Бруно з Сіньї пожертвував своєю церковною кар’єрою заради доктрини віри, виправляючи самого Папу. Це не тільки можливо — іноді це навіть необхідно.
Він народився у П’ємонті у 1045 році. Отримавши освіту у бенедиктинських ченців, Бруно захотів вступити в орден і вирушив у Монте-Кассіно.
Приблизно на півдорозі, у Сієні, Бруно захворів і був змушений залишитися у місті. Оскільки нещодавно він був рукоположений у священники, місцевий єпископ призначив його каноніком собору. Саме там святий Бруно почав писати біблійні коментарі, які згодом принесли йому славу знавця Святого Письма і чоловіка святого способу життя.
Святий Бруно став священником саме тоді, коли церковні реформатори, такі як Папа святий Григорій VII, проводили наймасштабнішу в історії Церкви реформу духовенства.
У той час Папи перебували у тривалому конфлікті з імператором Священної Римської імперії, який претендував на право призначати єпископів. У 1076 році Папа Григорій викликав імператора до Риму, але той відмовився, натомість скликавши власний собор своїх прибічників, включно з єпископами, які оголосили престол святого Петра вакантним.
Святий Григорій відлучив від Церкви Генріха та кожного єпископа, який його підтримав. Він навіть проголосив його скинутим з трону, після чого імператор таємно втік до Італії, щоб шукати примирення з Папою. Святий Григорій змусив імператора витримати триденний піст, чекати на зустріч надворі, на зимовому холоді, і погодився розмовляти з ним лише якщо імператор прийде босоніж і у покаянній сорочці. Зрештою, Папа поставив його перед знаттю, яка оголосила його детронізованим.
Тоді святий Григорій скликав Синод у Римі, щоб вирішити іншу кризу: єресь Беренгарія Турського, який заперечував істинну присутність Христа у Євхаристії. Він надав слово святому Бруно — і його слова справили на Беренгарія таке враження, що той одразу покаявся.
Вражений Папа призначив святого Бруно єпископом дієцезії Сенья, неподалік Риму. Святий Бруно відмовився, але святий Григорій закликав його до послуху і особисто висвятив.
Невдовзі Генріх IV вторгся в Італію, і один дворянин з Сеньї викрав святого Бруно, але той втік до Рима, щоб разом із Папою втекти до Замку Святого Ангела. Нормандські союзники святого Григорія вигнали Генріха з міста, але римський народ збунтувався, і святий Григорій зі святим Бруно мусили піти у вигнання у Монте-Кассіно.
Святий Бруно став кардиналом якщо не за титулом, то за фактом, беручи участь у виборах Папи 1088 року. Загалом четверо Пап тримали святого Бруно на різних посадах у курії: записи показують, що він був з ними майже нерозлучний, супроводжуючи Пап у їхніх подорожах.
Після смерті Урбана II новий Папа Пасхаліс II залишив Бруно при собі у якості радника. Але у 1103 році Бруно захворів, і перед лицем смерті попросив дозволу нарешті стати ченцем, як він завжди хотів. Папа дозволив, надавши Бруно незвичайний привілей залишатися єпископом дієцезії та членом курії, будучи при цьому ченцем Монте-Кассіно. Це обурило мирян дієцезії, але цей факт свідчить про дуже високу довіру з боку Папи.
Через п’ять років чернечого життя святого Бруно обрали абатом Монте-Кассіно. Але все закінчилося, коли Генріх V став імператором і вторгся в Італію, викрав Папу і кардиналів і посадив їх у в’язницю.
Через 61 день Пасхаліс II поступився вимогам Генріха: визнав за ним право призначати єпископів у своїх землях та право на імператорську коронацію. Папа заприсягся не карати Генріха за своє викрадення, а через два дні сам коронував його у старій базиліці Святого Петра в Римі.
Для Бруно ця угода була не лише капітуляцією, але й запереченням постійного Магістеріуму Церкви. Він голосно виступив проти угоди, назвавши папський дар Генріху не привілеєм, а хибою, збоченням (гра латинських слів privilegium/pravilegium).
Він почав писати листи кардиналам, єпископам і навіть Папі, засуджуючи угоду, але визнаючи, що Папа і кардинали перебували під тиском. Свої листи він смиренно підписував так: «Бруно, єпископ-грішник і раб святого Бенедикта».
Папа Пасхаліс відчував себе зобов’язаним угодою з імператором, однак із часом підтвердив рішення кардиналів і відлучив Генріха від церкви. Позиція Бруно була виправдана — але через місяць Папа скасував його привілей і наказав святому Бруно повернутися до Сеньї, що той смиренно виконав.
У 1116 році Бруно брав участь в іншому Латеранському синоді, де Пасхаліс II знову засудив угоду. Святий Бруно вигукнув: «Слава Богу, що ми почули, як Папа власними устами засудив цей привілей, що містив у собі збочення і єресь! Бо якщо цей привілей містить єресь, то той, хто його просуває — єретик!»
Майбутній Папа Геласій II піднявся, щоб докорити Бруно. Після втручання ще кількох інших єпископів сам Папа мусив виступити на його захист. Проте святий Бруно викликав надто велике незадоволення Папи, і його церковній кар’єрі був покладений край.
У 1122 році Папа Калікст II нарешті досяг мирової угоди з Генріхом V, а наступного року скликав Перший Латеранський собор, який підтвердив угоду, постановив усунути з посад тих, хто опинився там через симонію (торгівлю посадами) і заборонив мирянам брати у володіння або роздавати церковне майно.
Святий Бруно помер менше ніж через рік. За відносно короткий проміжок часу Церква була радикально реформована і конфлікт між Церквою і державою (тимчасово) згас, а вже у 1183 році Папа Луцій III канонізував святого Бруно з Сіньї, палкого захисника правди.
Переклад CREDO за: Алек Торрес, Catholic Exchange
фінансово.
Щиро дякуємо!
