Чудеса — невід’ємний атрибут святих. Хтось ще за життя був наділений Богом особливою силою від Бога, хтось прославився чудесами вже після відходу у вічність.
Недарма до канонізаційного процесу входить підтвердження чудес, здійснених за заступництвом кандидата до слави вівтаря.
Григорій Неокесарійський, святий ІІІ століття, якого Церква згадує 17 листопада, закріпився у християнській історії як Григорій Чудотворець — а це свідчить про те, що «арсенал» його чудес був справді видатним. Він зцілював хворих, навертав душі, мав приватні об’явлення Йоана Хрестителя і Богородиці, змушував скелі переходити з місця на місце і контролював рівень води у річці.
Ось три чуда святого Григорія, які демонструють: істинна віра вимагає радикальних рішень. Іноді — навіть дуже радикальних.
1.Шахраї і смерть
Святий Григорій, байдужий до грошей і матеріальних благ, славився своєю щедрістю і милосердям. Він охоче роздавав усе, що мав, бідним і знедоленим. Знаючи це, двоє язичників якось вирішили скористатися добротою Григорія і обдурити його. Вони підстерегли його біля дороги, якою він йшов у своїх справах, після чого один із них ліг і прикинувся мертвим. Інший язичник кинувся до святого і почав слізно благати його про допомогу, кажучи, що він бідняк і не має грошей на гідне поховання свого дорогого товариша, який раптово помер. У Григорія не було при собі грошей, тому він скинув свій плащ, вкрив ним «небіжчика», порадив його товаришеві продати плащ і пішов своєю дорогою. Коли святий зник з очей, шахрай стягнув плащ із «тіла» свого колеги — і побачив, що той справді лежить мертвий.
2.Суперечка за межу
Класичний український спір «за межу» — явище, що насправді побутувало в усі часи та в усіх культурах, і якось святому Григорію теж довелося взяти у ньому участь. Двоє братів у його дієцезії успадкували велику ділянку землі, на якій було озеро. Не знаючи, як поділити водойму, брати влаштували суперечку, що переросла у брутальну сварку — і це, звісно, аж ніяк не допомогло їм вирішити проблему. Зрештою, розсудивши, що мирно врегулювати конфлікт не вдасться, брати звернулися до останнього аргумента — до зброї, призначивши на ранок вирішальний двобій. Святий Григорій, прикро вражений непримиренністю братів і їхньою готовністю пролити рідну кров, усю ніч палко молився, просячи Господа втрутитися у ситуацію. Коли зійшло сонце, брати побачили, що озеро висохло вщент, а на його місці залишилися родючі землі, які тепер можна було чесно і без зайвих клопотів розділити між собою.
3.Записка сатані
Одного разу, повертаючись додому, святий Григорій потрапив у сильну бурю. Єдиним укриттям поблизу була печера, яку язичники використовували як своє капище. Помолившись і осінивши це місце знаком хреста, щоби вигнати з нього нечисту силу, Григорій ліг і спокійно заснув. На ранок до печери прийшов поганський жрець, щоби виконати свої ритуали. Біля печери його перестріли «боги» (які насправді були демонами) — вони обурено лементували і нарікали, що сила того дивного чоловіка [Григорія] не дозволяє їм увійти всередину. Розлючений жрець пригрозив Григорієві, що викличе представників уряду — на той час антихристиянського — і вони його заарештують. Тоді святий зробив, на перший погляд, дуже химерну річ: він узяв клапоть паперу, написав на ньому «Від Григорія — сатані: заходь», віддав цю записку жерцю і пішов собі далі. Отримавши цей «дозвіл», жрець побачив, що його «боги» знову мають доступ до капища — і зробив саме той висновок, на який міг розраховувати святий Григорій, добре розуміючи язичницьку ментальність: «хто сильніший, за тим і правда». Згідно з логікою жерця, якщо Бог того чоловіка має таку силу, що йому мусять безумовно коритися його поганські «боги», значить, лише той Бог — істинний. Легенда каже, що після тієї пригоди жрець покинув своїх «богів», знайшов Григорія і прийняв хрещення, а згодом навіть став дияконом, щоби вірно служити Господу при святому, який поставив його на шлях світла у такий оригінальний спосіб.
фінансово.
Щиро дякуємо!
