«Криза віри — de facto, це криза себе. Люди забувають про це місце, яке має казати, який я важливий, бо сам Бог мене шукає. Ідеться про те, щоб почути це в собі заново і завдяки цьому відкрити себе».
Про це в розмові з Магдаленою Сємьон говорить о. Ян Анджей Клочовський ОР.
— Сьогодні багатьом молодим людям так бракує авторитету. Вони часто втрачають віру. Що для Вас означає вірити, отче?
— Вірити — це означає приймати дійсність такою, яка вона є, зокрема коли це стосується дуже важливих справ, не тих буденних, якими ми зайняті постійно. Дійсність це щось більше, ніж стіл і стілець, які ми бачимо.
— То що таке дійсність?
— Це також люди, які складаються зарівно з того, що ми називаємо тілом, як і з того, що робить це тіло живим. А живість полягає не тільки в тому, що я їм, швидко ходжу чи можу когось побити, ну або зробити щось добре. Людина — дуже багата дійсність. Я б хотів поглянути на людину з іншого боку. Недавно я читав фрагменти одного юдейського мислителя, духовної особи, який доброзичливо ставиться до католицизму. Він написав — і для мене це було певним важливим відкриттям — такі слова: всі говорять про те, що людина повинна шукати Господа Бога. А він це перевертає і каже, що це Бог насамперед шукає людину. Віра, повертаючись до Вашого першого запитання, полягає, відповідно, не в тому, що людина шукає і вигадує Бога, а в тому, що Бог знає і шукає людину. Це багато що змінює, загалом беручи — все. [Той мислитель] знає, що є джерелом його слабкості, тобто того, що людина не в мирі сама з собою. Це цікаво, бо завдяки цьому ми маємо багато творчості, поезії, бо люди постійно шукають сенсу. І в цьому розумінні можна сказати, що увірувати — це усвідомити, що я — це той, кого шукає Бог.
— Дуже красиве й оригінальне визначення.
— Я скажу більше. Цей Бог існує і я для Нього важливий. Кожна людина важлива.
— То чому ми цього не відчуваємо? Чому стільки людей мають проблеми зі своєю вірою і взагалі з життям?
— Багато людей мають проблеми зі своїм життям, бо мали когось, кого, наприклад, кохали, а нічого з цього не виходить; бо діти забули про батьків; бо роботи нема тощо тощо. І вони в усьому цьому забувають про себе. Криза віри це de facto криза себе. Забувають про те місце, яке має говорити, який ти важливий, бо тебе сам Бог шукає. Справді! І тут не про те йдеться, що священник тобі цим проповідь прочитав. Ідеться про те, щоб ти почув це в собі й завдяки цьому заново відкрив себе. Не для того, щоб собою захоплюватися, але щоб відкрити, що ти важливий для Того, кого люди називають Богом. Ти — людина мисляча, яка прагне повноти, сповнення, щастя. Дай відповідь на цю правду, на це шукання. Воно полягає не в тому, щоб ти пам’ятав, що треба щонеділі бути в церкви. А в тому, щоб ти відкрив, що дуже часто буття тим, кого шукає Бог, проявляється в тому, що до тебе приходять різні люди, які чогось чекають.
— А конкретно?
— У тебе проблемна дитина, яка має труднощі, яка забула про все, чого ти її навчав, про переказувані цінності, — шукай її. Так, як тебе самого шукають. Це означатиме, що ти сам починаєш шукати Бога, який тебе знайшов. Знайдення полягає в тому, що відбувається зустріч. Найважливішим у житті є те, що приходить задарма. Не те, що ми купимо або що дістанемо. А вміння приймати цей дар задарма називається смиренням.
— Але Ви заперечуєте визначення, бо ж смирення це приймання всього, що трапляється, без нарікань і помсти…
— Ніщо не може бути дальшим від істини! Смирення це прийняття іншої людини такою, яка вона є. Як на мене, важливим є такий образ: Бог шукає тебе, але не так, як поліцейський шукає злодія, — Він шукає тебе як когось дуже важливого й цінного. Він хоче тебе зустріти, хоче, щоб ти став багатшим і впевненішим.
— А що з тими, хто каже, що не вірить?
— Господа Бога не видалимо, бо Він існує. Ті, хто каже, що не вірують, просто не мають для Нього часу.
— А що означає любити?
— Любити означає побачити в іншому щось добре, навіть якщо він сам цього не бачить, — але це добро в ньому глибоко заховане. Маємо безліч прикладів, що конфлікти вирішуються не тому, що люди доходять порозуміння, а тому, що відкривають у собі щось важливе, відкривають себе як людину. Хоча про те, що всі ми люди, ми нібито всі знаємо.
— Тобто любов полягала би і тому, щоб допомогти людині відкрити добро в собі?
— Так. Відкрити своє буття людиною, віднайти себе самого. Я знаю це зі сповідей. Перше, що я повинен зробити, це виказати повагу до каяника. Я не наскакую на нього: «ти, злочинцю, ти, грішнику!» Пам’ятаю таку сповідь: прийшов чоловік і каже, що 40 років не був на сповіді, зараз йому 90 років, а я йому на це: ласкаво просимо! Пів життя ви вже прожили, іще дасте собі раду!
— І цей чоловік іще може бути святим?
— Святість полягає в тому, що кожна людина — покликана. Кожна. Йдеться про те, щоби це знайти… перш ніж прийде смерть. На мою думку, святість це нормальність. Тому я не хочу бути «святим», я хочу бути «нормальним»!
фінансово.
Щиро дякуємо!
