Єпископ Роберт Баррон заявив, що «відверто не згоден» з остаточним звітом Синоду про синодальність у твердженні, нібито наукові досягнення вимагають розвитку вчення Церкви про людську сексуальність.
У своїх роздумах, опублікованих цього тижня, єпископ із Міннесоти (США) сказав, що «з тривогою» спостерігає, як члени єпископату Німеччини вже «використовують мову Синоду, щоби виправдати серйозні переформулювання вчення Церкви про сексуальність», пише CNA.
Єпископ Баррон, зокрема, заперечив припущення, висловлене у підсумковому синодальному документі, нібито «прогрес нашої наукової думки вимагатиме переосмислення вчення про сексуальність, категорії якого, очевидно, недостатні для опису комплексності людської сексуальності». Він назвав таку мову «зневажливою до рясно сформульованої традиції моральних рефлексій», включно з теологією тіла святого Йоана Павла ІІ.
«Це просто абсурдно — казати, нібито ця багатошарова, філософськи обґрунтована і теологічно щільна система не здатна впоратися з тонкощами людської сексуальності, — сказав Баррон. — Але [для мене] глибша проблема полягає у тому, що ця аргументація ґрунтується на категорійній помилці, а саме на тому, що досягнення науки як такої вимагають еволюції морального вчення».
«Візьмімо як приклад гомосексуалізм. Еволюційна біологія, антропологія і хімія можуть дати нам нове розуміння етіології та фізичного виміру одностатевого потягу, але вони нічого не скажуть нам про те, чи є гомосексуальна поведінка правильною чи неправильною. Розгляд цього питання потребує іншого способу дискурсу».
Єпископ Баррон також зазначив, що під час дискусій на жовтневій асамблеї Синоду відчувалася «напруженість між любов’ю та істиною», зокрема навколо питання охоплення ЛГБТ-спільноти.
«Практично всі на Синоді вважали, що до тих, чиє сексуальне життя виходить за межі норми, слід ставитися з любов’ю та повагою, і, знов-таки, браво Синоду за те, що він так рішуче висловив цю пастирську думку. Але багато учасників вважали, що правда морального вчення Церкви про сексуальність не має залишатися осторонь», — сказав єпископ.
За словами Роберта Баррона, точніше було би сказати про напруженість «між привітністю і правдою», тому що «якщо правильно розуміти термінологію, між любов’ю і правдою не може бути справжньої напруженості, бо любов — це не почуття, а дія, через яку один бажає блага іншому».
«Тому ніхто не може по-справжньому любити когось іншого, якщо він не має правдивого уявлення про те, що насправді добре для цієї людини», — сказав він.
Єпископ Роберт Баррон був одним із п’ятьох делегатів Церкви у США на Синоді. Перед початком Синоду він висловлював певні побоювання, зазначаючи, що почуття, навіть сильні, не можуть становити теологічного аргументу.
Роберт Баррон — не єдиний єпископ, який звернув увагу на синодальні обговорення стосунків між «любов’ю і правдою». 20 листопада архієпископ Сіднея Ентоні Фішер опублікував семисторінковий пастирський лист до Синоду. «Ми знаємо, що любов і правда досягають досконалості не в абстрактних філософіях чи емпіричних дослідженнях, а у конкретній особі Ісуса Христа, — написав він. — У Ньому зустрічаються любов і правда. Ми знаємо, що таке любити, коли знаємо Того, хто є істиною. Протягом свого земного служіння Ісус завжди був відкритий іншим. Він зустрічав усіх людей і запрошував їх до повноти життя (Йн 10, 10). Але ця дедалі більш інклюзивна спільнота віри також покликана до дедалі глибшого навернення (Мт 4, 17). Церква, включена у Його сім’ю, вимагає від нас відповіді. Іди, каже Він, тобі прощено. Твоя гідність відновлена. Тебе люблять від віку до віку. Тож іди — і більше не гріши (Йн 8, 11)».
Австралійський архієпископ також вказав на деякі обмеження синодального методу спільного розпізнавання, відомого як «розмова у Дусі».
«Глибоке слухання один одного, вираження почуттів, резонанс у групах за столом не завжди помічні у пошуках того, що є істинним і правильним, — сказав Фішер. — Як сказав мені один видатний богослов: із багатьох синодів, на яких він був присутній, цей був найкращим з людського погляду, але найслабшим із теологічного».
Він також процитував спостереження отця-єзуїта Ентоні Лусварді про те, що хоча цей метод чудово допомагає людям краще розуміти одне одного, «він не дуже підходить для ретельного або комплексного теологічного чи практичного міркування».
«Для цього потрібно мислити критично, зважувати всі “за” і “проти” того, що говорять люди. Це також вимагає певної об’єктивності, для забезпечення якої цей метод не годиться. Розумна теологія повинна завжди ставити запитання: “Може це гарно звучить, але чи це правда?”»
На думку архієпископа Фішера, «треба зробити більше, щоби забезпечити справжнє католицьке розуміння синодальності, інклюзивності і розпізнавання».
фінансово.
Щиро дякуємо!
