Рік тому, 14 грудня 2022 року, після тривалої важкої хвороби відійшов до Дому Отця православний священник з Одеси о. Олександр Філіппов. Інтернет-користувачам він відомий як «Пан Капелан».
Отець Олександр, маючи профільну освіту, займався дітьми та підлітками, був соціальним психологом, а як душпастир — провадив різні проєкти допомоги, зокрема ВІЛ-хворим. Довгий час він був капеланом у каплиці при Одеському обласному центрі СНІДу, опікувався госпісом. Зі спілкування з цим непересічним священником залишилися неопубліковані матеріали. Деякі його слова хотілося б сьогодні згадати.
Принцип щедрості
«Чому жертвувати, ділитися більше схильні бідні, яким самим не дуже є що дати? Бо для того, щоб розділити з кимось біль, потрібно мати досвід свого болю. Ситий голодного не розуміє, як кажуть. Ми проводимо ці заходи [«різдвяні утреники» для ВІЛ-інфікованих та їхніх близьких] і навіть під час збирання коштів на них до нас зверталися люди по допомогу: чи то ліків купити, чи ще якусь допомогу організувати, навіть прості побутові питання, які теж потребують вирішення. Але люди в нас живуть ‘від свята до свята’, принагідно щось жертвуючи, а допомагати на щодень — інша справа. Я маю знайомого з епілепсією, і коли в нього стався напад — не те що допомогу не викликали, а обікрали, скориставшись його станом. Тому зібрати на свята дітям на пелюшки, ліки чи подарунки — це великої проблеми не становить. А от знайти кошти для дорослої людини, якій потрібна допомога, та ще й коли це ВІЛ/СНІД… Деякі особи при владі, до кого я звертався, казали: ‘Що раніше вони помруть, то краще’».
Із сином та онукою
Людяність — це вдячність Богові
«Меценатська наступність виховується з покоління в покоління. Людей, на яких було покладене меценатство, винищили фізично. Зараз маємо те, про що каже Святе Письмо: коли раб стає паном [Від трьох речей земля трясеться, ба й чотирьох знести не може: раба, що зацарює; безумного, коли наїсться до наситу; нелюбої, що вийде заміж, і слугині, що успадкує по господині. — Прип 30, 21‑23. Прим. ред.]. Наша нова ‘еліта’ — це раби, які мріють не про свободу, а про власних рабів. І люди, які отримали гроші та владу, не несуть жодної соціальної відповідальності. Раніше, коли в купця, наприклад, складалася добра угода, він знав, що має дякувати Богові за це, й відразу жертвував на бідних, на сиріт, на храм тощо. Сьогодні ж, коли ‘купець’ отримує якийсь прибуток, то тільки своїй коханці подарунок робить.
Наприклад, Стів Джобс був вихований в культурі, де меценатство було прийняте, й він розумів, що якщо він мільярдер — то несе соціальну відповідальність. Це не питання ‘повинен він займатися благодійністю чи ні’; це тільки питання, скільки він готовий віддати.
У нас уже з’являються соціально відповідальні люди. І один навіть писав мені: якби йому сказали два роки тому, що він буде жертвувати гроші ‘якомусь попу’, він би плюнув в обличчя; а тепер він це робить і йому подобається».
Уже тяжко хворіючи, о. Олександр не занепадав духом. Підпис під фото з крапельницею: «Поки було світло, став на зарядку».
«Якщо ми прокидаємось і сонце світить, то Євангеліє можливе»
«Ділитися, жертвувати, допомагати — це Євангеліє. Коли Євангеліє здійснити буде неможливо, тоді настане те, чого так чекають: кінець світу. Якщо ми зранку прокидаємось і сонце світить — це означає, що Євангеліє можливе. Тобто це свідчення: якщо Господь нас терпить, то ще все можливо. Те, що можемо сьогодні робити, — те робимо; а якщо не можемо, то займаємося чимось іншим. До більшого неможливо дійти, якщо не пройти перевірку в чомусь малому. Тому що великі діла — це не що інше як сума малих; і так виходить, що немає ні ‘великих’, ні ‘малих’ діл».
Психологія і теологія: основи благодійності
«Ключовий момент, про який я часто згадую під час підготовки соціальних працівників — і взагалі тих, хто займається благодійністю: це можна робити лише у тому разі, якщо це потрібне мені, якщо я відчуваю таку потребу. Якщо людина йде займатися благодійністю, щоб розв’язати чиїсь проблеми, обдарувати когось, урятувати когось, — то, скоріш за все, з цього нічого не вийде.
Я вважаю, що здоровим посиланням до соціальної відповідальності, благодійності, має бути власна внутрішня потреба. І саме тому, якщо я покрив чиюсь потребу, на цьому етапі робота вважається виконаною. А чи людина скаже ‘дякую’, чи плюне в обличчя, — це зовсім інше питання.
Починаючи займатися благодійністю, ти маєш розуміти, що, як каже прислів’я, ‘жодна добра справа не лишається непокараною’. І якщо ми не враховуємо цього зразу і, попри все, будемо чекати подяки, — то, скоріш за все, на нас чекає величезне розчарування.
Результатом благодійності є не подяка, а реалізація моєї внутрішньої потреби творити добро, тому що завдяки цьому я стаю людиною, повертаю собі втрачені образ і подобу Бога. Суть у тому, що це моя внутрішня потреба; тому коли я подаю милостиню, то допомагаю собі, а не вбогому».
Де знайти Христа
«Інтернет — це сучасний спосіб спілкування і, як будь-яка інша річ, він може служити як на добро, так і на зло. Так само як наркотики, з якими всі борються; але коли людина в лікарні у тяжкому стані — їй колють морфій, щоб вона не збожеволіла від болю… Інтернет має колосальні можливості, але об’єднуватися можна задля різних цілей. Я знаю величезну кількість випадків, коли через інтернет дуже швидко вирішувалися питання, рятувалися людські життя, здоров’я. Все залежить від того, хто візьме до рук цей інструмент.
— Тобто «не бійся інтернету, бо якщо хочеш знайти Христа, то знайдеш Його і там»?
— Я би сказав, що якщо ти Його знайшов — то вже не втратиш».
Фото з ФБ Олександр Філіппов
фінансово.
Щиро дякуємо!
