На тлі дебатів довкола ватиканської декларації «Fiducia Supplicans» у публічному просторі розгорнулася полеміка навколо книжки нинішнього очільника Дикастерію віровчення, кардинала Віктора Мануеля Фернандеса. У цій книжці, написаній 25 років тому, він пропонує читачам свої духовні роздуми про людську сексуальність і значення оргазму.
Книжка під назвою «La pasión mística: espiritualidad y sensualidad», що означає «Містична пристрасть: духовність і чуттєвість», була опублікована в 1998 році. Вона примітна, зокрема, своїм детальним і чітким описом досвіду оргазму чоловіків і жінок, який автор пов’язує з досвідом спілкування з Богом, посилаючись, зокрема, на святих-містиків Церкви.
Раніше кардинал Фернандес вже ставав об’єктом критики через іншу свою суперечливу книжку — «Зціли мене своїми вустами: мистецтво поцілунків», яку він написав, коли служив парафіяльним священником і яка містить, зокрема, вірші за його власним авторством.
«”Містична пристрасть” — це книжка, яку я написав, коли був ще молодим, і я точно не написав би її зараз, — сказав Фернандес у своєму коментарі для «Crux». — Після неї я написав значно серйозніші речі, такі як “Цілюща сила містицизму” і “Перетворююча сила містицизму”».
Кардинал зазначив, що невдовзі після публікації «Містичної пристрасті» він відкликав книжку і «ніколи не дозволяв її передруковувати». Він сказав, що ця книжка мала сенс у той час після розмов з молодими парами, «які хотіли краще зрозуміти духовний сенс своїх стосунків», але після її виходу він почав побоюватися, що її можуть «неправильно витлумачити».
«Ось чому я вважаю, що поширювати її зараз — це недобре. Насправді я не санкціонував це, і це суперечить моїй волі», — сказав Фернандес.
У книжці Фернандес розмірковує про опис Бога як подружжя у Святому Письмі, цитуючи пророка Єремію, який сказав, що він був «спокушений» Богом, і чуттєву мову «Пісні пісень».
Стверджуючи, що Бог — це остаточне сповнення прагнення людства до кохання та щастя, і що Бог відповідає найглибшому прагненню людини до інтимної любові, Фернандес пише, що «тепер, будучи оточеним Твоїми руками, пестованим Твоєю шкірою, маючи дозвіл купатися у Твоєму подиху, мені здається, що Ти робиш щось нове, Ісусе».
«Ти не покидаєш мене, Твої руки, Твоя шкіра, Твоє тепло, Твоє плече, яке підтримує мене, досі тут. Але тепер Ти входиш у мене, Ти захоплюєш мою інтимність, найглибший центр мого серця. Не силуючи мене, не примушуючи мене, з нескінченною делікатністю», — пише він у тексті, що читається як квазілюбовний лист до Бога у другому розділі.
До найбільш відвертої мови Фернандес вдається у розділах 7-9, де він описує любов, розділену з Богом, як «містичний оргазм» і запитує, чи відчувають люди цей «оргазм» відповідно до їхньої сексуальності.
Щоби відповісти на це питання, він досліджує, як чоловіки та жінки переживають оргазм, і чи є між цим різниця.
У своїх роздумах Фернандес заявляє, що жінки зазвичай відчувають менше задоволення від сексу без любові та від перегляду порнографії, і що жінці потрібно, щоб чоловік «трішки погрався» з нею перед статевим актом, тоді як чоловік більше зацікавлений у тому, щоб одразу перейти до справи.
Він наголошує, що чоловіки та жінки, як правило, видають різні звуки під час статевого акту, і стверджує, що через особливості своєї анатомії жінки «зазвичай ненаситні» після оргазму, тому потребують, щоб чоловіки давали їм «щось додатково», тоді як чоловік «зазвичай добре вивільняється… і залишається задоволеним і виснаженим».
Далі Фернандес ставить питання, чи відмінності між чоловічим і жіночим оргазмом також впливають на стосунки з Богом.
З його погляду, «у містичному досвіді Бог торкається найінтимнішого центру любові та насолоди — центру, де немає великого значення, чоловік ти чи жінка». Посилаючись на науку, Фернандес каже, що відмінності полягають у сексуальних переживаннях чоловіків і жінок перед оргазмом, а не після або під час.
У розділі 8 під назвою «Шлях до оргазму» Фернандес досліджує, чи покликані вірні до «пристрасного досвіду» Бога, подібного до досвіду святих-містиків — таких як Тереза з Авільська і Тереза з Лізьє, які мали «п’янкий досвід» Бога після свого навернення.
«Якщо цей сповнений любові і пристрасті досвід присутності Бога є чимось, що наповнює; чимось, що чудово гармонізує і заспокоює нашу емоційність і нашу чуттєвість, тоді ми всі маємо право принаймні бажати цього», — каже він.
Далі Фернандес розмірковує про те, як Божа любов може змінити людину, але попереджає, що, незважаючи на зцілення та відновлення, Божа любов не може звільнити людину від гріха чи «психологічної слабкості».
З цією метою Фернандес наводить як приклад проблему гомосексуалізму, кажучи, що досвід Божої любові «не означає, наприклад, що гомосексуаліст обов’язково перестане бути гомосексуалістом».
«Пам’ятаймо, що Божа благодать може співіснувати зі слабкостями і навіть із гріхами, якщо є дуже сильна обумовленість. У таких випадках людина може чинити об’єктивно грішні речі, не будучи винною і не втрачаючи Божої благодаті чи досвіду Його любові», каже він, цитуючи ККЦ, 1735.
«Може бути так, що богопосвяченій сестрі доводиться йти на великі жертви, щоб зберігати чистоту, тому що її психологія має певні сильні зумовленості, але у той самий час вона має гарний, дуже справжній досвід любові Бога, яка робить її щасливою».
У Розділі 9 «Бог в оргазмі пари» Фернандес каже, що його роздуми в попередніх розділах стосуються «своєрідного повноцінного оргазму у наших стосунках з Богом, який передбачає не стільки фізичні зміни, а те, що Богові вдається торкнутися душевно-тілесного центру насолоди».
«Якщо Бог може бути присутнім на цьому рівні нашого існування, Він також може бути присутнім, коли двоє людей люблять одне одного й досягають оргазму; і цей оргазм, пережитий у присутності Бога, також може бути піднесеним актом поклоніння Богу», — пише він.
Розмірковуючи про Бога як про того, хто водночас любить і прагне людського щастя, Фернандес твердить, що в цьому сенсі відчуття щастя також може бути актом поклоніння.
На підтвердження цього він наводить кілька цитат зі Святого Письма, кажучи, що в цьому сенсі задоволення у будь-якій формі «є також чимось релігійним, тому що це дар від Бога».
«Отже, той, хто може насолоджуватися присутністю Бога, може легше усвідомити Божу любов і, таким чином, відкрити себе любові до інших, — пише Фернандес. — Все це також можна сказати і про сексуальне задоволення, створене Богом для щастя людини».
«Сексуальне задоволення має “особливу шляхетність” порівняно з іншими тілесними задоволеннями, тому що воно стосується двох людей і, таким чином, є спільним», — стверджує Фернандес, наполягаючи, що саме тому секс так легко втрачає своє значення, якщо ним займаються егоїстично або задля власного задоволення.
«Коли сексуальне задоволення досягається через акт любові… тоді воно є також актом поклоніння Богу, котрому любе щастя тих, хто люблять одне одного, — пише він. — Коли секс це справжня зустріч кохання, де жодна зі сторін не шукає власного задоволення, а хоче кохати іншу, прагнучи її щастя і насолоди, насолода оргазмом стає передсмаком чудового свята любові — раю. Бо немає кращого передвісника раю, ніж акт любові».
Фернандес заперечив думку, нібито сексуальність у певному сенсі є брудною або поганою, сказавши, що статевий акт найкраще демонструє любов у парі, дозволяючи їй зростати — і в цьому сенсі він, як духовний акт, може також відкрити серце людини і привести [її] до споглядання Бога.
Він каже, що негативні погляди на людську сексуальність прийшли у християнське середовище від греків, які «негативно вплинули на християнство», передаючи «зневагу до тіла». За його словами, греки «розуміли людину як те, що складається з двох [окремих] “частин”: душі й тіла», і таким чином виробили презирство до тіла і тілесних задоволень, надаючи перевагу духовним речам як шляхетнішим і вищим».
«Коли цей грецький менталітет чинив вплив на християнство, він породив ідею, що для того, щоби бути більш “духовним”, потрібно зневажати тіло», — сказав він, зауваживши, що гординя і ненависть — те, що традиційно вважається найгіршим гріхом у християнстві — не має нічого спільного з тілом.
«Вони [ці гріхи] радше “духовні”; і ми також знаємо, що тіло має стосунок до найбільших справ любові й відданості», — додає він.
Фернандес визнає, що не всі аспекти тіла є святими, і навіть хороші речі, такі як сексуальна близькість, можуть стати збоченими, коли пара втрачає справжнє значення сексу і перетворюється «просто на двох его-маніяків, які мастурбують одне одним».
За його словами, секс має бути не випадковістю, а способом виразити любов і зробити одне одного щасливими, бо «секс заради сексу — це брак зрілості, спосіб залишитися підлітком». Фернандес зазначив, що мастурбація є найпоширенішою формою підліткової сексуальності.
Він також зазначає, що інші релігійні традиції також глибоко цінують сексуальне задоволення, і наводить цитати, зокрема єгипетського богослова 15-го століття Аль-Сонуті, який сказав: «Хвала Аллаху, який робить пеніси твердими та прямими, як списи, щоб йти на війну з вагінами».
Фернандес завершує розділ словами, що відокремити Бога від насолоди «означає відмовитися від визвольного досвіду божественної любові. Бажання сховатися від Бога, коли ми відчуваємо задоволення… означає вірити в фальшивого Бога, який замість того, щоб допомагати нам жити, стає переслідувачем, який ненавидить нашу радість».
«Подібно до того, як митець із надзвичайною ніжністю може запропонувати Богові чудовий витвір мистецтва, який йому вдалося створити, так і подружжя може подарувати Богові прекрасний акт любові, у якому вони можуть переповнюватись задоволенням і вдячністю, роблячи одне одного щасливими», — пише він.
фінансово.
Щиро дякуємо!
