«Мої справжні Брати Менші»

16 січня Церква згадує святого Берарда з Карбіо і його супутників — Петра, Отона, Аккурсія і Ад’юта. Їх вважають першими францисканськими мучениками, що прийняли смерть за віру Христову ще за життя свого засновника, святого Франциска Ассізького.

Святий Берард народився в Умбрії, у знатній родині Леопарді — проте, дізнавшись про свого знаменитого сучасника, вирішив піти його слідами, зрікшись земних благ заради небесного блаженства. У 1213 році Франциск особисто прийняв Берарда до нещодавно заснованого ордену Братів Менших, а у 1219 році доручив йому очолити апостольську місію за межами Європи. 

Берард був красномовним проповідником, до того ж єдиним, хто знав арабську мову, тож йому було велено їхати до мусульманських земель. Його супутниками стали двоє священників, Петро і Оттон, а також двоє братів-мирян, Аккурсій і Ад’ют. Опинившись у Севільї (Іспанія), яка тоді перебувала під владою мусульман, євангелізатори наразилися на гнів короля; протримавши їх три тижні за ґратами, він вислав францисканців до Королівства Марокко.

Якщо у Севільї на них дивилися, як на шаленців, то у Марокко місіонери святого Франциска швидко зажили слави цілковито божевільних. Перебуваючи у мусульманському середовищі, вони відкрито засуджували іслам і проповідували віру у Христа як єдину істинну. Щоб позбутися Берарда і його товаришів, король звелів силоміць посадити їх на кораблі, що прямували до християнських земель — однак францисканці зійшли з кораблів, повернулися до Марокко і продовжили свою проповідь. Місцева влада знову спробувала витіснити небажаних гостей на християнську територію, однак вони знову повернулися, прагнучи рятувати душі, навертаючи їх з ісламу у християнство. 

Коли стало зрозуміло, що францисканці вперто стоятимуть на своєму, їх схопили, кинули до в’язниці і жорстоко катували, намагаючись змусити зректися Христа — та зусилля мучителів були марними, тож братів прирекли на смерть. За однією з версій, мавританський король у пориві гніву особисто обезголовив їх своїм ятаганом.

Повідомляється, що почувши про мучеництво своїх місіонерів, святий Франциск сказав: «Тепер у мене є принаймні п’ять справжніх Братів Менших». Коли їхні тіла привезли до Португалії, щоб звідти повернути в Ассізі, один молодий канонік-августинець став свідком цієї процесії, водночас урочистої та жалобної. Почувши історію п’яти францисканців, він був настільки вражений їхньою хоробрістю та стійкістю у вірі, що й сам вирішив приєднатися до ордену Братів Менших. Сьогодні ми знаємо його як святого Антонія Падуанського.