23 січня — день смерті блаженного Ніколауса Ґросса (1898-1945), німецького робітника, чоловіка однієї дружини, батька сімох дітей, мученика за віру, який загинув під самий кінець Другої світової війни від рук співвітчизників.
Ніколаус належав до католицької партії Centrum, був головним редактором газети християн-робітників. Він відкрито критикував нацизм, всупереч позиції більшості німців у той час. Під кінець 1944 року його безпідставно звинуватили в участі у невдалому державному замахові полковника Штауффенберга, за що покарали смертю через повішення.
Ніколаус Ґросс народився 30 вересня 1898 року в Нідервенігерні — маленькому селі Рурського вугільного басейну. Зростав у сім’ї вбогій і побожній. Закінчивши початкову школу в 1912 році, працював три роки у прокатному заводі, потім п’ять років — шахтарем. Водночас в Ессені він відвідував вечірні курси, щоби здобути кращу освіту. 1918 року вступив до партії Centrum — політичного угруповання, що сповідувало католицькі погляди. 1919 року став членом Союзу гірняків і робітників св. Антонія Падуанського (Antonius-Knappenverein — KAB).
1920 року Ґросс звільнився з шахти і став секретарем Союзу молоді в Обергаузені, а ще за рік розпочав працю в редакції християнського часопису «Гірняк» (друкувався в Ессені). 1922 року недовго був секретарем профспілки у Вальденбургу, в Нижній Сілезії; у 1922-1924 роках очолював профспілку християн-робітників у Цвікау в Саксонії, а в 1924-1926 роках був секретарем профспілки у Боттропі.
Заручини Ніколауса і Єлизавети. 1921 рік.
Фото: Вікіпедія
Протягом цих років відбулися серйозні зміни в його особистому житті. 23 травня 1923 року Ніколаус одружився з Єлизаветою Кох. Вони були знайомі ще зі шкільних років. Вони стали чудовою закоханою парою, в їхньому подружжі у 1924-1940 роках народилося семеро дітей. Ніколаус був добрим батьком, відчував велику прив’язаність до сім’ї. 1930 року родина Ґроссів перебралася до Кельна.
1927 року Ніколаус став редактором, а потім головним редактором «Westdeutsche Arbeiterzeitung» — найважливішої газети робітників-християн у західній Німеччині (найбільший наклад — 170 тисяч примірників). Також відтоді Ґросс включився в рух опору націонал-соціалістичній партії Адольфа Гітлера, НСДАП, яка ставала дедалі популярнішою. Газета під його редакторством відкрито висловлювала спротив ідеології націонал-соціалізму, наражаючись на остракізм із боку більшості німецького суспільства, яке підтримувало нацистів, жадаючи повернення «німецької величі», втраченої після розгрому в Першій світовій війні…
«Як робітники-католики, ми відкидаємо нацизм»
Фото: nikolaus-gross.org
У своїй діяльності Ніколаус Ґросс щораз більше противився як нацистським економічним теоріям, так і антихристиянській та неопоганській ідеології «нової Німеччини». Він повторював: «Особливою турботою ми повинні оточувати вбогих і хворих». Ніколаус не був великим оратором, але в його словах були щирість і правда, й це приваблювало до нього людей. Із кожним роком зростання впливу Гітлера завіса пропаганди ставала дедалі більше «подертою», щораз більше людей переконувалися в істинному обличчі націонал-соціалізму. За кожної нагоди Ніколаус закликав робітників уважно придивлятися до дій представників нової партії.
Після того як 1933 року партія Гітлера прийшла до влади, газета християнських робітників стала зазнавати щораз більших труднощів. Головний редактор нагадував на шпальтах видання, що «християни повинні противитися націонал-соціалізмові не лише з економічних поглядів, але передусім з огляду на нашу віру і культуру». Межею для щоденної газети став 1938 рік: її вихід заборонили.
Ніколаус Ґросс випускав ще маленькі газетки. Його ім’я перебувало в чорному списку гітлерівської служб безпеки як «політично підозріла особа».
Після невдалого державного замаху під головуванням полковника Вермахту Клауса фон Штауффенберга (20 липня 1944 р.) Ґросса заарештували, попри те, що він ніяк не був пов’язаний ані з полковником, ані зі спробою перевороту. Його піддали тортурам і посадили до в’язниці в Кельні, потім перевезли у Франкфурті-на-Майні, Равенсбрюк, Берлін. 15 січня 1945 року після показового процесу, що був пародією на справедливість і судочинство, Народний суд під головуванням сумнозвісного Карла Роланда Фрайслера засудив Гросса до смертної кари.
Від самого арешту Ніколаус був позбавлений контактів із жінкою та дітьми. Тільки перед смертю йому дозволили 15‑хвилинне прощання з дружиною, причому в присутності есесівця. Ніколаус сказав на цій останній зустрічі: «Не шукай мого тіла. Ти його не знайдеш. Нас усіх спалять. Але Господь нас воскресить».
23 січня 1945 року його повісили у в’язниці Берлін-Плетцензее. 7 травня 1945 року кошмар Другої світової війни завершився. І тільки в липні 1945‑го сім’я Ґросса отримала його листа з останніми словами: «До побачення у кращому світі».
Дім-музей Ніколауса Гросса в Нідервенігерні
Життя Ніколауса Ґросса стало свідченням великого мучеництва в ім’я вірності Ісусові Христу. 2001 року папа св. Йоан Павло ІІ проголосив його блаженним Вселенської Церкви. День його літургійного спомину в Німеччині — 15 січня.
Переклад CREDO за: Święty codzienny