«Псалми — це молитва, яка має ‘увімкнути’ наші серця», — каже доктор психології, капуцин Пьотр Квятек.
Коротку розмову з ним на тему «Псалмотерапії» (так, до речі, називається його нова книжка) пропонує Vatican News.
— Ви цитуєте кардинала Мартіні: «Чи ми сьогодні вміємо молитися словами псалмів?» То яка Ваша відповідь на це запитання?
— Передусім, це запитання дуже актуальне, і його можна собі ставити і пробувати на нього відповісти. І мені здається, що у нас є велика проблема, трудність у тому, щоб зустрітися з цією літературою — і не лише через те, що це архаїчні тексти, й декотрі постали понад дві тисячі років тому, що це гебрейська поезія, — але насправді через те, що нам постійно бракує певного вступу, що псалми вчать нас молитися самим нашим існуванням, нашим життям. Це просто прекрасне: відкрити, що навіть не йдеться про те, щоб повторювати, рецитувати колись кимось написане, — але що ці тексти мають нам допомогти якраз «увімкнути, запустити» моє серце до молитви. Бо й Господь Ісус говорив, що «цей народ шанує мене вустами, але серцем своїм далекий від Мене» (Мк 7,6, посилання на Іс 29,13). На мою думку, псалми це молитва, яка має «запустити» серце. Коли під час молитви ми «увімкнемо» своє серце, то «запуститься в дію» також і наше життя, наше мислення, «увімкнуться» наші очі, наш спосіб переживати світ і проблеми, які ми маємо в цьому світі. Отож псалми — це запрошення, щоби ця молитва була всім твоїм життям, самим твоїм існуванням.
Тому, наприклад, маємо псалми ламентаційні: третина всіх псалмів — це тексти, в яких псалмоспівець висловлює жаль, сум, невдоволення, навіть розчарування, скероване до Господа Бога. Але саме ці псалми вчать позиції щирості, вчать нас справжньості, що я перед Богом — справжній, я є собою. Тобто я молюся не так, що по‑недільному вдягаюся в офіційний костюм і проваджу з Господом діалог тільки у моменті sacrum, або коли молюся свої отченаші, чи коли побожно йду до храму на молебні. Ні, псалмоспівець молиться 24/7, молиться всім, що переживає; отже, там немає ділення на sacrum і profanum, але він усе переживає в контексті Бога, тобто sacrum. На мою думку, це велике питання італійського кардинала-бібліста надалі актуальне і його варто поставити собі, щоб ми могли це питання навіть іще більше розширити:: «чи я сьогодні спроможний молитися?» Бо не про те йдеться, чи я читаю молитви, але про те, чи ця молитва поєднана з моїм життям, чи я у своєму духовному житті насправді здатний цього Господа Бога переживати у своїй повсякденності. Чи здатний я запросити Бога у свою буденність? І це питання актуальне завжди.
— Я не порушу таємницю сповіді, бо напевно такі приклади й такий досвід, як я, мають чимало вірних нашої Римо-Католицької Церкви — що під час сповіді священник, даючи покуту, каже: помолися тим чи тим псалмом. Тоді відкриваєш той псалом і виникає цікавість, коли це слово, дане для прочитання, цілеспрямовано звернене до нас: тоді починається ця пригода, пригода з «псалмотерапією».
— Справді, маємо 150 псалмів; це дуже різні тексти, деякі можуть безпосередньо сильно зачіпати нас у контексті сповіді, або й у контексті простого читання Святого Письма. Ці псалми розкривають реальний досвід, показують переживання людини, які є також і нашим досвідом і переживаннями. Можна сказати, що немає нічого чужого у псалмах, нічого такого, чого немає в нашому власному житті. Розгортаючи Книгу Псалмів, чи часто помічаємо, що ось певний аспект нашого життя і досвіду.
Є такі псалми, добре відомі, як Псалом 23: Господь — мій пастир, всього маю вдосталь. Але коли починаємо молитися псалмами, то відкриваємо там багато інших текстів, менш відомих, менш цитованих у храмах на літургії, і виявляється, що вони зачіпають наше серце, порушують певну знайомість досвіду, який ми самі переживаємо. У цьому контексті можна сказати, що ця Книга дуже містка, бо описує весь наш досвід. І справді, коли хтось дає нам таку покуту, як псалом, то це може глибоко відповідати нашому особистому життю. Ми можемо знайти себе у псалмах. Наприклад, Псалом 27, який починається словами «Господь — моє світло й моє спасіння: кого маю боятись?» Коли починаємо молитися цим псалмом — а людина нині зазнає чимало страхів, непевності, бачить, що не знає, що станеться завтра, — то раптом цей псалом стає «терапевтичним», може дати силу, розраду, дати іншу перспективу. «Нехай і облогою стануть проти мене, не настрашиться моє серце; нехай і війна настане проти мене, навіть тоді буду я уповати».
Для нас, людей віруючих, дуже важливо насичувати свій розум Божим Словом. Тобто щоб нашу ментальність будували не тільки телевізор, чи соцмережі, чи щось в інтернеті, — але щоб ми були спроможні сягати до джерела Божого Слова, бо Книга Псалмів це також слово богонатхненне. Єдина книга Святого Письма, яка повністю складається з молитов! І ця книга вчить нас молитви, тобто занурення нашого життя в Бозі, навіть якщо це життя пов’язане зі страхом, неспокоєм, — у цьому досвіді молитви ми бачимо, що ми не самотні, що Господь Бог пильнує над нашою історією життя, що в Господа Бога ніщо з руки не виривається, що Бог у своїй мудрості цей світ створив і ним опікується, посилає свого Сина, посилає Святого Духа, що Він просто присутній з нами, Він близько. У цьому ж Псалмі 27, повернуся до нього, є такий стих: «Навіть як покине мене рідний батько-мати, Господь мене до себе прийме». Отож ці тексти вчать нас, по суті, поглянути на наше життя ширше і крізь призму віри. Для віруючих це добра новина: ми потребуємо цього джерела, щоб у цьому контексті переживати нашу щоденність. Але й загалом — псалми це щось велике, і в такому — можна сказати — діалозі з нашим життям часто показують щось, що ми тут переживаємо, і є рецептом та ліками від того, що в нашому житті може бути порушене, може бути тяжке.
Псалми, до прикладу, можуть нас вчити прощення, примирення з кимсь. Як Псалом 103 про Боже милосердя, який прекрасно показує милосердя Бога. Дехто каже, що до Євангелій цей псалом насправді заповідав нам Христа, заповідав Добру Новину. В цьому псалмі маємо текст: «Як далеко схід від заходу, так віддалив він від нас злочинства наші» (103,12). Тобто це псалом, який прекрасно описує любов Бога до нас. Можна сказати, це Старий Завіт, — однак є передвіщення, «заповіді» в значенні «сказано наперед», пов’язані з Новим Завітом, із Христом.
Поза тим, дуже цікава річ — що у псалмах можна побачити Христа Воскреслого! Отці Церкви, як св. Августин, який писав коментарі до псалмів, можна сказати, в кожному з них також вбачав Ісуса. Для нас, людей сучасних, із ментальністю Нового Завіту, важливо те, щоб ми читали псалми саме в контексті Воскреслого, тобто в пасхальному аспекті. Тобто коли я читаю текст, який говорить про надію, то для мене ця надія вже не є заповіданням Христа, але сповненим фактом того, що Христос воскрес, Христос живе. Отже, це інша точка відліку для людей Нового Завіту. Що є джерелом надії, то це вже не очікування на Месію, а зустріч із Ним воскреслим. Це дуже цікаво: зовсім інша призма читання псалмів! Бо ми їх читаємо інакше, ніж юдеї, ніж люди Старого Завіту, і читаємо в контексті зовсім інакшої актуалізації заповіданої надії та воскресіння.
— Отче, в наші часи повсюди повно пропозицій, курсів, тренінгів типу «чи ти достатньо добрий у цьому чи тому». Ми цим просто бомбардовані. А Ви у своїй книжці пишете: «В молитві псалмами йдеться про розвиток віри і входження у глибину духовності». Отож може в житті людини виявитися, що вона розвиває різні здібності, розвивається професійно, ходить на курси, — а глибину духовності не розвиває?
— Це правда, бо ми живемо у світі численних барвистих пропозицій. Я часто використовую таке слово, що ми сьогодні «перезбуджені».
Чому Книга Псалмів? Тому що немає кращого підручника з духовності, ніж вона. Якщо ми сьогодні хочемо вчитися цієї молитви чи духовності, то варто читати якраз псалми і побачити, як ті люди переживали свою духовність. Бо в цій книзі, в цих молитвах ми бачимо людей віруючих, людей, які провадять діалог із Господом Богом. Це феноменально, що ті люди переживають, до прикладу, якусь злість, розчарування, є так звані «злослівні псалми»; але ми бачимо, що вони це все переживають невідривно від Бога. Саме цього ми можемо сьогодні вчитися в духовності, щоб вона не була відірваною від життя. Наприклад, коли я їду автомобілем і раптом хтось мене підрізав; із мене рветься якесь слово — і в цей момент псалмоспівець, власне кажучи, молився би і віддав цю ситуацію Господу Богу. Тож у цьому контексті, на мою думку, пропозицій не бракує, і треба вибрати те, що насправді формуватиме наш духовний вимір. Ідеться про те, щоби в повсякденності завдяки цій духовності, натхненням Святого Духа, йти за цими натхненнями, проживати свою духовність.
фінансово.
Щиро дякуємо!
