Вознесіння Господа Ісуса на небо — це вкорінена в історії таємниця, про яку, як і про Воскресіння, розповідає Святе Письмо.
Ця подія описана наприкінці Євангелія від Матея і на початку Діянь апостолів. Про неї також згадується в Євангелії від Йоана, коли воскреслий Ісус зустрічає Марію Магдалину і каже: «Не стримуй Мене, не зійшов бо Я ще до Отця Мого, але йди до Моїх братів і повідай їм: Іду Я до Отця Мого й Отця вашого, до Бога Мого й Бога вашого» (Йн 20, 17).
Вознесіння — це завершення пасхальних таємниць життя, страстей, смерті та воскресіння Ісуса, останній крок перед зішестям Святого Духа у П’ятдесятницю. Як стверджує Катехизм Католицької Церкви: «Остання поява Ісуса завершується безповоротним входом Його людської природи в Божу славу, символізовану хмарою і небом, де Він сидить віднині праворуч Бога» (ККЦ, 659).
Та ми й самі можемо почуватися подібно до апостолів, свідків Вознесіння, що стояли, дивлячись угору, вражені тим, що сталося. Чому Ісус пішов? Куди Він пішов? Відповідь ангелів доречна і для нас: «Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як його ви бачили відходячого на небо» (Діян 1, 11).
Про цю таємницю слід пам’ятати дві речі.
По-перше, Вознесіння Ісуса на небо у дуже реальній формі є метою кожного з нас. Він йде попереду нас, а ми маємо йти за Ним. Під час Вознесіння нам відкривається царство Божої слави, й Ісус у своїй прославленій людській природі займає своє законне місце праворуч Отця. Це привілей для кожного з нас: адже один із нас, людина, подібна до нас у всьому, крім гріха, була настільки прославлена. Ба більше, Він завжди кличе нас і заступається за нас, щоб ми колись приєдналися до Нього. Як стверджує Катехизм: «Полишена своїм природним силам, людська природа не має доступу до дому Отця, до життя і щастя Божого. Лише Христос міг відчинити людині цей вхід так, що ми, члени Його Тіла, маємо надію приєднатись до Нього там, де Він — Голова наша й наше Начало — йшов перед нами» (ККЦ, 661).
Друге, що слід пам’ятати: Ісус повернеться. Коли цей день настане, ми маємо бути готові. Він попросив нас бути Його вірними учнями, живучи з Ним у життєздатній дружбі. Однак це не магія. Для цього потрібна сила Святого Духа, якого кожен із нас отримує під час Хрещення та Миропомазання. Це також вимагає живих стосунків з Богом у молитві. І, зрештою, Ісус очікує від нас відкритості, доступності та готовності співпрацювати з Ним у місії, до якої Він нас кличе.
Останніми словами Ісуса до апостолів були: «Та ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете Моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі» (Діян 1, 8). У Євангелії від Матея останній наказ звучить подібно: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (28, 19-20).
Якщо ми живемо цією місією від Христа і справді робимо учнями народи, тоді Він буде поруч із нами, незважаючи на Його тілесну відсутність. Ісус із нами насамперед в Євхаристії та у літургії Церкви. Він також присутній духовно, коли ми молимося у Його ім’я, як Він сказав: «Бо де двоє або троє зібрані в Моє ім’я, там Я серед них.» (Мт 18, 20).
Робота Ісуса на землі зараз завершена, але завдання свідчити про Нього і навчати народи триватиме, аж поки Він не повернеться наприкінці часів. Це завдання почали виконувати апостоли, починаючи з молитви у горниці, коли вони чекали обіцяного Святого Духа. З ними була Марія, Мати Ісуса. Наповнені силою Святого Духа у день П’ятдесятниці апостоли й учні Ісуса почали проповідувати й навчати про Нього юдеїв і язичників. Вони почали робити те, про що їх просив Господь Ісус: свідчити та готувати учнів. Це завдання стосується не лише їх; воно належить кожному з нас.
Переклад CREDO за: Simply Catholic
фінансово.
Щиро дякуємо!
