Свято Відвідин було встановлене для всієї Церкви Папою Урбаном VI у 1389 році, за кілька місяців до його смерті, у надії покласти край Великому Західному розколу через заступництво Марії.
Та спочатку це свято виникло у Візантії, коли євангельська розповідь про відвідини Марією її родички Єлизавети була прочитана на святі Покладення у базиліці Святої ризи Пресвятої Богородиці. У 1263 році францисканці прийняли його як марійне свято, назвавши «Відвідинами Марії». Після Другого Ватиканського Собору датою свята було встановлено 31 травня, кінець місяця, присвяченого Марії.
Відвідини — це також друга Радісна таємниця Розарію. Ось чотири ідеї для роздумів, які можуть допомогти краще її зрозуміти.
«Марія пішла, поспішаючи»
У першому розділі Євангелія від Луки сказано, що «тими днями зібралась Марія й пішла, поспішаючи, у гірську околицю, у місто Юдине. І ввійшла вона в дім Захарія, та й поздоровила Єлизавету».
Невдовзі після того, як її відвідав Архангел Гавриїл, Марія «пішла, поспішаючи» до своєї родички Єлизавети, яка, як вона дізналася, теж була вагітна, незважаючи на похилий вік. Поспішність Марії говорить передусім про Її милосердя. Хоча Їй, безсумнівно, потрібно було зробити багато речей, щоби підготуватися до того, що буде далі, Вона згадала про свою старшу родичку, якій теж була необхідна підтримка у такий важливий для них обох час.
Марія також демонструє мужність і силу духу. Дорога з Назарету була небезпечною для будь-кого, не кажучи вже про молоду жінку — вона була сумно відома тим, що на ній чигали бандити і злодії. Відстань становила близько 160 км, до того ж треба було постійно йти вгору. Це непростий шлях, навіть якщо їхати на віслюку.
Рішення Марії відвідати Єлизавету заохочує кожного з нас надавати перевагу потребам інших і йти на жертви, щоб служити їм, навіть коли у нашому житті відбуваються великі події. Марія є взірцем такої безкорисливості.
Цього дня зустрілися дві матері і два сини
«І звідкіля мені це, що прийшла до мене мати Господа мого? Ось бо, як голос твого привітання залунав у моїх вухах, дитина з радости здригнулась у моїм лоні», — каже Єлизавета Марії в Євангелії від Луки.
Ненароджена дитина Єлизавети, Йоан Хреститель, впізнає Ісуса, щойно почувши голос Марії. Усе життя Йоана буде присвячене підготовці шляху Господові та Його спасенному служінню. Цей ранній момент між ними спонукає нас замислитися над місією Йоана та прихованою діяльністю Ісуса, яка тривала вже з перших днів Його життя.
Ця зустріч також є свідченням для сучасної культури, яка наполягає, що у вагітності задіяне лише одне тіло й одна людина, хоча насправді їх двоє. Зустріч Ісуса та Йоана в утробах їхніх матерів — це свідчення унікальної особистості кожної дитини з моменту її зачаття.
Блаженні ті, хто вірить обітницям Господнім
«Щаслива та, що повірила, бо здійсниться сказане їй від Господа» (Лк 1, 45). Ці слова Єлизавети до Марії нагадують нам не лише про цілковиту довіру Марії до любові та плану Господа щодо Неї, але також про нашу власну: чи справді ми довіряємо Богові? Чи довіряємо ми Йому своє життя?
Бог дає обітниці протягом усієї історії спасіння, описаної у Святому Письмі, і ми справді благословенні, коли віримо Йому на слово і віримо тому, що Він обіцяв тим, хто прийме Його запрошення, як це зробила Марія.
Нехай величають Господа душі наші, і радіє дух наш
Відповідь Марії Єлизаветі та Богові стала однією з найкрасивіших молитов усіх часів: Magnificat, також відомою як Пісня Марії.
«Величає душа моя Господа, і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм, бо Він зглянувся на покору слугині своєї». Найперше, що робить Марія, це прославляє Господа за те, що Він зробив для Неї. Вона визнає, що у цьому великому акті любові, втіленні, Бог щойно поставив світ із ніг на голову — або, якщо точніше, надав йому правильного положення.
Євангеліє залишається контркультурним посланням, і Божа любов досі охоплює і навертає навіть найзапекліші серця. Велика молитва хвали Марії під час Її відвідин Єлизавети запрошує кожного з нас завжди починати наше «так» Богові з прослави і подяки Йому за все, що Він робить.