Вчора, в суботу 20 липня 2024 року, привітанням паломників та вечірньою Святою Месою розпочалися чергові урочистості біля Божої Матері Бердичівської. Цього року вони відбуваються під гаслом «Під Твій захист прибігаємо, Володарко України».
З урахуванням усіх труднощів та обмежень воєнного часу, до санктуарію Божої Матері Святого Скапулярію прийшло менше паломників, ніж би того хотілося католикам України. Однак, дякувати Богу, дороги Житомирщини достатньо спокійні, щоб паломники могли пронести ними свої прохання до Бога.
Прийшли переважно францисканські паломництва — ХХХІІ Подільське, ХХХІІІ францисканське, групи з Житомира і Барашівки, під проводом отців-францисканців. Немов знамена шани, до сходів бердичівського санктуарію прихилялися провідні символи, які йшли на чолі кожної паломницької групи, — і переважно це були францисканські хрести.
Після Святої Меси, яку очолив єпископ Віталій Кривицький, тривала молитва прославлення, під час якої отці-кармеліти приймали охочих під Покров Богородиці; з опівночі й до ранку в храмі було чування, яке вів єпископ Едвард Кава.
Єдність Вселенської Церкви
Розпочинаючи урочисту літургію, єпископ Віталій Кривицький персонально подякував кільком найважливішим гостям урочистості. «На цьому місці прагну привітати всіх хто прибув щоби прославити Бога через заступництво Пресвятої Діви Марії, Божої Матері Бердичівської», — сказав Його Екселенція. Насамперед він склав подяку представникові Святішого Отця, кардиналові П’єтро Пароліну, який очолює це богослужіння. «Нам дуже приємно і радісно що ви сьогодні з нами», — сказав єпископ Віталій.
Також він привітав Главу УГКЦ, Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава Шевчука, відзначивши, що цей достойник «вперше в нашому санктуарії». Ще один гість, чия присутність «підкреслює для нас єдність Церкви в Україні», — це нещодавно консекрований Глава Закарпатської Церкви, єпископ Теодор Мацапула.
Ординарій Київсько-Житомирський урочисто проголосив встановлення Бердичівського санктуарію відпустовим місцем — новину, про яку вже згадували на суботніх святкуваннях, однак вона набирає сили тільки від сьогодні. «Від сьогодні кожний паломник, який прибуває сюди вшанувати Божу Матір Бордичівську, може отримати повний відпуст», — оголосив єпископ Віталій, складаючи ще одну подяку кардиналові Пароліну за сприяння в отриманні цього документа.
Також єпископ-ординарій урочисто зачитав декрет, яким Всеукраїнський санктуарій Божої Матері Святого Розарію проголошується Малою базилікою. «За всі ці благодіяння — слава Отцю і Сину і Святому Духу!» — завершив вступне слово єпископ Віталій.
Бердичівський санктуарій — Мала базиліка!
Що означає для храму піднесення його до гідності Малої базиліки?
Такий храм стає осередком посиленого повчання вірних у питаннях літургії, вивченні документів Апостольського Престолу та Верховного Понтифіка. Його літургійні відправи, центральні по періодах літургійного року (Адвент, Різдво, Великий Піст, Великдень) мають важливіше значення. У «Нормах надання титулу Малої базиліки» також вказано, що в «базиліці, де часто прибувають вірні різних націй і мов, бажано знати, як разом співати Символ Віри та Pater noster латинською мовою, дотримуючись легших мелодій, таких як григоріанський спів, характерний для Римської літургії». З огляду на «особливий зв’язок сопричастя, який об’єднує Базиліку Меншу та Римську кафедру св. Петра», в Малій базиліці з особливою урочистістю відзначаються такі дні, як свято кафедри святого Петра (22 лютого), урочистість святих апостолів Петра і Павла (29 червня), а також річниця обрання або інавгурація початку служіння Верховного Понтифіка.
Вірні, які побожно відвідують Базиліку і беруть участь у літургійних обрядах або принаймні моляться там «Отче наш» і Символ віри за звичайних умов (сповідь, Св. Причастя та молитва в намірах Верховного Понтифіка), можуть отримати повний відпуст у річницю освячення базиліки; у день літургійного святкування отримання титулу; у день урочистості святих апостолів Петра і Павла; у річницю надання титулу; раз на рік — у день, встановлений місцевим ординарієм; один раз на рік — у день, який довільно вибирає кожен віруючий.
Для Бога немає нічого неможливого
Звернувшись із привітаннями до кожної категорії присутніх на урочистості та вірних, які єднаються зі святом завдяки трансляціям, Його Високопреосвященство кардинал П’єтро Паролін виголосив початок проповіді, яку потім вірні почули в українському перекладі.
— Ми зібралися біля вівтаря Господнього в цьому святому місці, де царює Пресвята Богородиця, шанована в чудотворній Бердичівській іконі, яку впродовж століть жителі цих земель величали як Царицю і Окрасу степів України, подільських пагорбів і волинських лісів.
Я дуже тішуся, що є з вами як легат Святішого Отця Франциска, який скерував мене сюди, щоб запевнити вас, що він носить у серці вашу возлюблену країну, поділяє ваш біль; щоб засвідчити вам свою особливу близькість і передати вам його турботу, його батьківські обійми та його благословення.
Сьогодні цей санктуарій, разом із санктуарієм у Зарваниці, який є дорогим для греко-католицької Церкви, став одним із духовних центрів католицької спільноти України, з якого линуть до Бога не лише наші вдячні молитви за отримані благодаті, а й в особливий спосіб — благання про те що в очах багатьох може здаватися неможливим: про чудо так жаданого миру.
Це місце вже було свідком різних чудес, починаючи з першого, як сталося у далекому 1627 році, коли Януш Тишкевич, воєвода Київський та староста Житомирський, у зіткненні з татарами був захоплений у полон. Закутий у кайдани, він поклявся, що зробить якусь добру справу на честь Богородиці, якщо вийде на волю. Одного разу під час сну йому молитися невідомі монахи, які молилися до Бога і Матері Божої за його звільнення. Після отримання свободи він був переконаний, що це відбулося завдяки Божому втручанню, у нього визріло нестримне бажання збудувати монастир у Бердичеві для монахів, яких від бачив уві сні. Він здійснив свій задум саме тут, де ми зараз перебуваємо, після того як у 1630 році зустріч кармелітів у Любліні, під час свята Божої Матері з гори Кармель, і впізнав у них персонажів зі сну.
У 1642 році відбулося освячення храму і за цієї нагоди у вівтарі була встановлена ікона Божої Матері Сніжної — копія ікони з римської базаліки Санта Марія Маджоре, відома як Спасіння римського люду. Образ був подарований тим самим Янушем Тишкевичем, який раніше зберігав його у своїй родині. У 1647 образ був проголошений чудотворним Київським єпископом Станіславом Зарембою, який був щасливо оздоровлений після молитви перед ним.
Я згадую ці факти не для того, щоб провести лекцію з історії, а щоб утвердити вас у вірі, що неможливе для людей є можливе для Бога. Ця істина пронизує всі сторінки Святого Письма. І ми знаходимо її в устах Архангела Гавриїла під час Благовіщення: немає нічого неможливого для Бога!
— Для Бога немає нічого неможливого. З цією впевненістю в серці роздумуймо над запропонованими нам читаннями зі Слова Божого, щоб бути ними просвітленими, потішеними і підбадьореними в нашому християнському житті.
У Першому читанні, взятому з 1 Книги Царів, розповідається про заключну епізоду, відомого як жертвоприношення пророка Іллі на горі Кармель. За царя Ахава який «чинив зло в Господніх очах», Ізраїль відступив від Господніх доріг, щоб служити фальшивим богам. Тоді пророк Ілля сповістив, що буде велика засуха. І справді, небо було закрите на три роки і шість місяці, що спричинило страшний голод у тій країні. Далі, за наказом Господа, Ілля покликав царя Ахава і пророків Ваала й Астарти на гору Кармель, і перед ними збудував жертовний Господній, поклав на ньому жертву цілопалення і підніс палку молитву: «Господи, вислухай мене, нехай пізнає цей народ, що Ти, Господь, є Бог, і що ти навертаєш їхні серця». Тоді вогонь Господній упав і пожер всепалення: жертву, дрова, каміння і попіл. На це видовище народ кинувся обличчям на землю і сказав: Господь, Він — Бог, Господь — Він Бог!
Велике чудо, писане в цьому уривку, — це не так божественний вогонь, що впав із неба, як навернення людського серця, або, іншими словами, вогонь благодаті, який приходить, щоби знищити його внутрішню сутність. Сьогодні Церква в Україні також покликана виконувати пророчу місію, подібну до тієї, що виконав пророк Ілля: закликати до невпинної молитви, щоб Бог навернув серця тих, які, зійшовши з Його шляху і ставши рабами власної гордині, сіють насильство і смерть, топчучи в інших ту гідність людини, про яку говорить святий Павло в уривку з Послання до Галатів, яке пролунало в Другому читанні. Мене вражає те, що говорить один із текстів Святої Меси про мир: «Боже миру, не може Тебе зрозуміти той, хто сіє розбрат, не може Тебе прийняти той, хто любить насильство».
До Бога, який єдиний може змінити людське серце, ми звертаємося з наполегливим благанням, щоб Він дарував тим, будує мир, наполегливість у досягненні своєї мети, а тим, хто перешкоджає миру, — зцілення від ненависті, яка їх мучить.
Один стародавній автор писав, що розум людини засліплений трьома пристрастями: скупістю, марнославством і насолодою, і продовжував: «Лють і гнів, війни і вбивства і цілий ряд інших зол запанували серед людей в силу цих пристрастей». Ми воістину повинні благати Господа, щоб він як Небесний Лікар зцілив нас від цих хвороб, і дав нам, замість серця з каменю, серце з плоті.
Господь, як знову каже нам текст, показує себе всемогутнім перед народом Ізраїлю, здійснюючи ще одне чудо: раптом небо потемніло без хмар, і зірвався вітер, і пішов рясний дощ. З того, що здавалося крихітним і непомітним — «хмарина, мала, немов людська долоня», — Господь пролив потужний дощ, принісши полегшення випаленій землі і виснаженому народові. Це не що інше як заклик ніколи не втрачати довіру і надію на Бога — особливо сьогодні, коли здається, що зло бере гору, коли жахіття війни і біль з приводу численних жертв та масових руйнувань підривають віру в Божественну доброту, коли опускаються руки і ми не маємо сил навіть на молитву, — дозвольмо Божому слову утішити нас. А воно завжди нагадує нам, що те, що є неможливим для людей, є можливим для Бога.
— Ця сама істина повторюється у щойно проголошеному Євангелії. Воно ставить нас перед хрестом, що видавався згіршенням і безумством і є нагадуванням про жорстокість людських діянь не тільки проти людей, але й проти самого Бога. Того вечора Великої П’ятниці здавалося, що все скінчилося: гріх затріумфував, смерть зібрала свій врожай, Христос був усунутий, Його місія, скерована на те, щоби вчинити людську істоту справжньою людиною, тобто образом Бога і Його дитям, — зазнала невдачі. Так багато хто думав; але для Бога немає нічого неможливого. Темрява Великої П’ятниці розступилася перед сяючим світанком Пасхи. Ісус Розп’ятий воскрес.
Сьогодні вся Україна переживає темну годину Голготи. Серце розривається від думки, що в той час, коли ми тут, — в іншій частині країни тривають запеклі бої і не припиняються бомбардування. І хоча на горизонті все ще важко угледіти пасхальне світло миру — Христове воскресіння, доказ перемоги життя, зміцнює нашу віру, надію та відкриває нам, що смерть не матиме останнього слова. Чудо Христового воскресіння є найбільшим підтвердженням того, що неможливе для людей є можливим для Бога.
У найважливішу годину свого життя Ісус здійснив надзвичайний жест любові —доручив учня, якого любив, своїй Матері. У тексті не згадується ім’я цього учня, тому кожен з нас запрошений розпізнати в ньому себе. Прекрасно і втішно усвідомлювати, що Господь в образі учня ввіряє кожного з нас турботливій ніжності своєї Матері. На Голготі, біля підніжжя хреста, Пресвята Діва Марія прийняла всіх людей як своїх дітей, котрі через смерть Христа народилися до вічного життя. Божа Матір не тільки є поруч із нами, коли ми стоїмо біля хреста Ісуса або коли втомлено несемо наші особисті хрести, але Вона лагідно супроводжує нас до Його славного воскресіння. Це нам являє ікона Бердичівської Божої Матері, яка є тут, перед нашими очима. Марія зображена як Одигітрія — та, яка вказує дорогу до свого Сина Ісуса, який, перебуваючи в Її обіймах, підносить руку, щоб благословити нас. Її обличчя сповнені ніжності й любові, Її очі хочуть нас усіх обійняти, золота зірка на Її плечі говорить про те, що як ранкова зірка є передвісницею світанку так Марія є передвісницею Ісуса. Біла хустина в Її руці це не тільки символ Її чистоти, але й знак про готовність утішати тих, хто сумує, і втирати наші сльози. Кармелітський скапулярій свідчить про Її готовність надати нам безпечний притулок.
— Сьогодні тут, за заступництвом Матері Божої, ми хочемо молитися про мир у дорогій нам Україні. Нехай Вона, яка у своєму житті не раз отримувала підтвердження, що для Бога немає нічого неможливого, представить своєму Божественному Синові наші прохання за стражденний український народ.
О Пресвята Мати, випроси, щоб діти і молодь мали безпечне майбутнє, щоб літні і хворі мали розраду, щоб ті, хто захищає свою батьківщину, були вбережені від нападів зла, а загиблі були прийняті до Небесного Царства, — закінчив свою проповідь кардинал П’єтро Паролін.
Нас єднає віра в перемогу добра над злом
Меса завершилася поновленням Акту присвячення України Непорочному Серцю Марії. Після цього кардинал Паролін подарував вервичку Розарію — особистий подарунок від Папи Франциска; подарунок прийняв Хранитель санктуарію о.Віталій Козак.
Начальник ОВА Віталій Бунечко, звертаючись до гостей і вірних як представник державної влади, привітав усіх зі святом Божої Матері Святого Скапулярію. «У цей важкий для нашої батьківщини час як ніколи актуальним для нас є гасло цього свята — Під Твій захист прибігаємо. Католицька Церква України не раз показувала, що вона є невід’ємною частиною українського суспільства. Цей тиждень розпочався спільною молитвою в Києво-Печерській лаврі, в день Української Державності, і закінчується Божою неділею, в яку ми єднаємося у спільній молитві у святині кармелітів. Ми молимося про перемогу українського народу, про життя і щасливе повернення додому наших захисників, усіх людей доброї волі, які весь цей час стоять пліч-о-пліч з Україною в подоланні зла. Нехай Господь щедро подає нам усім сили для подолання російського загарбника. Слава Ісусу Христу!»
Бердичівський міський голова Сергій Орлюк сердечно подякував усім «за цей неймовірний прояв підтримки і єднання», вітаючи гостей «у стінах нашої національної святині». Так, ми різні, але нас єднає молитва до Діви Марії, відзначив мер. Нас єднає віра у перемогу добра над злом. Паломників стало менше, — визнав п.Сергій. Але мільйони людей разом із нами моляться по всьому світу за справедливий мир! Господь сказав «де двоє чи троє зібрані разом в Моє Ім’я» — а нас не двоє і не троє, нас — мільйони.
Краківський провінціал кармелітів о. Тадеуш Фльорек OCD ще раз згадав про історію постання Бердичівського монастиря і санктуарію, а також про знищення і пограбування цієї святині, що сталося під час минулої війни. Спалена фашистами ікона не зникла насамперед завдяки тому, що образ Бердичівської Богородиці тривав у серцях віруючих. І коли вигнані звідси кармеліти повернулися в 1990‑ті роки і стали відбудовувати монастирський комплекс, це місце завдяки спільній праці знову стало тим, яке приваблює віруючих, а сьогодні воно ще проголошене Малою базилікою. Як Провінціал, він виразив за це рішення подяку Папі Франциску, склавши її на руки папського легата, кардинала Пароліна, який відвідує Україну в ці тяжкі часи. Також о.Тадеуш висловив сподівання, що, за співпраці санктуарію з державною владою, також історична будівля монастиря повернеться у власність отців-кармелітів.
— Дякуємо Богу за можливість жити в незалежній державі, — сказав у подячному слові голова Конференції єпископів України єпископ Віталій Скомаровський, ординарій Луцький. Він подякував усім присутнім: паломникам — за труд дороги, представникам державної влади і дипломатичного корпусу та очільникам українських Церков східного обряду — за присутність, отцям-кармелітам — за гостинність; за всіляку надану допомогу — Апостольському нунцієві в Україні архієпископу Вісвальдасу Кульбокасу. Оскільки цей рік у Римо-Католицькій Церкві в Україні був проголошений Роком Архангела Михаїла, єпископ Віталій зазначив: «Ми віддаємо себе, а особливо наших захисників, під його заступництво», і оголосив, що на площі перед санктуарієм кардинал Паролін освятить і вручить статуї Архангела Михаїла представникам дієцезій.
Урочистість завершилася співом духовного гімну України — «Боже великий єдиний». Освячення скульптур, яке відбулося на подвір’ї санктуарію, завершилося закликом: «Всемогутній Боже, даруй Україні мир!»
Представники всіх семи дієцезій РКЦ в Україні отримали обіцяний подарунок — статуї, привезені завдяки старанням голови Конференції єпископату Віталія Скомаровського, який побував у гроті об’явлень у Ґарґано і там молився про захист і справедливий мир для України, а також поновив присвячення нашої країни Непорочному Серцю Марії. Разом зі статуями єпископи отримали по шматочку скелі з Гаргано, а також листи-сертифікати з підтвердженнями, що це справді уламки скелі з місця об’явлень Архангела Михаїла. Одна зі статуй залишиться у бердичівському санктуарії. Найближчим часом вона буде встановлена у вхідній брамі кармелітського монастирського корпусу, щоби кожен, хто входить до санктуарію, бачив цей знак його присутності й захисту. Можливо, згодом в Україні з’являться санктуарії Архангела Михаїла — бо у Бога ніщо не буває «просто так», а отже, треба розпізнавати Його знаки.
Богородиця — та мама, якої кожен потребує
Чому християни приходять до Діви Марії, «а не до Бога», як їм докоряють? Може, тому, що кожна людина, окрім розуміння теологічних питань, потребує простого досвіду материнської любові.
Як зазначив о. Віталій Козак OCD, — говорячи про Богородицю як про Матір, він у Бердичеві навчився уточнювати: це «адекватна» Матір. Це та мама, яка ніколи не відштовхувала, не обділяла дітей любов’ю, не ображала, не зривала на них труднощі чи злість. Буває, людям складно бачити в Богові Отця через свої непрості стосунки з земним батьком; буває, складно сприйняти Богородицю «як дитина», через свій травматичний досвід стосунків із земною матір’ю. Отож до Діви Богородиці ми приходимо тому, що потребуємо мами. Потребуємо безумовного прийняття і повного вислухання. Приходимо до Бедичева чи до Божої Матері Фатімської, до санктуаріїв чи до ікон, звертаємося до Неї з такими чи іншими молитвами — бо потребуємо материнського розуміння наших труднощів і потреб. Це не поклоніння Богородиці на рівні поклоніння Богу; це безмежна довіра і пошана до Неї як до Матері-заступниці.
До слова, не варто зосереджуватися тільки на липневому відпусті й забувати про Бердичів в інші місяці. Санктуарій відкритий для паломників протягом цілого року, і помолитися біля чудотворної ікони можна цілком спокійно поза великою урочистістю, присвятивши на молитву стільки часу, скільки вам потрібно.
Фото: Сергій Якубовський
фінансово.
Щиро дякуємо!
