Він захоплював словом, але більше — прикладом власного життя й турботою про найбідніших.
1 серпня припадає спомин св. Альфонса де Ліґуорі, єпископа, Вчителя Церкви. Його реліквії можна зхнайти в Паґані поблизу Салерно в Італії. Святий Альфонс — покровитель сповідників і моралістів (викладачів моральної теології, а моралізаторів він і сам не любив).
Майбутній святий народився 27 вересня 1696 року поблизу Неаполя, в шляхетній родині, й був найстаршим із восьми дітей. Його батьки Джузеппе й Анна виховали своїх дітей у глибокій побожності, свідчення чого напрочуд просте й виразне: п’ятеро з них присвятили себе на служіння Богу.
Обдарований непересічними здібностями, Альфонс Марія ледь не блискавично здобував наукові ступені. Йому було заледве 17, а він уже був доктором права (обох прав, канонічного і світського). У Неаполі, де Альфонс розпочав працювати, він мав славу ідеального адвоката. Однак несподівано зазнав життєвої поразки: програв дуже важливий процес. Відчуваючи гіркоту і від цього факту, і від факту корупції, що панувала в суді, він відмовився від адвокатської кар’єри — і захопився вивченням богослов’я.
У 30 років Альфонс де Ліґуорі став священником і розпочав служіння у найбідніших дільницях Неополя, де дуже швидко прославився як видатний проповідник. Однак понад усе він був батьком для молоді, занедбаної матеріально і духовно.
У душпастирстві цей священник «темного» XVIII століття використовував цілком «сучасні» нам методи: грав на гітарі, писав релігійні пісні, організовував проведення вільного часу для молоді.
Розуміючи масштаб проблем, із якими боролися тодішні люди, а також знаючи їхню релігійну неосвіченість, 1732 року св.Альфонс заснував чернече Згромадження Найсвятішого Ізбавителя (так воно звучить українською, бо має свою східну гілку — Прим. пер.), Filii Sanctissimi Redemptoris, у народі зване редемптористами. Їхньою головною метою було проголошення Доброї новини про Відкуплення, адресоване найбільш маргіналізованим та вбогим.
Цінуючи старання священника, папа Климент ХІІІ поставив його 1762 року єпископом дієцезії Sant’Agata dei Goti. Щоб випросили благословення для свого наступного служіння, новопризначений єпископ вирушив у піше паломництво до Лорето (заодно це була перша подорож у його житті).
Йому було 66, але він із юнацьким запалом узявся до праці в дієцезії. Захоплював і вів за собою пристрасним словом проповіді, але набагато більше — прикладом життя. Наприклад, під час голоду продав посуд і речі з хатнього обладнання, щоб купити хліба для голодних. Життя його було суворим усвідомлено: він обмежував себе у годинах сну, носив волосяницю, постував; окрім того, клімат там був нездоровий. І зрештою, по 13 роках служіння, єпископ де Ліґуорі подав прохання про відставку з посади. Йому для подальшого служіння Богу вистачало духовних і тілесних страждань, які доводилося зносити, і він робив це зі смиренням перед Божою волею.
Одним із його найвідоміших творів є трактат «Любити Ісуса Христа в повсякденні» (прямий переклад — «практика любові до Ісуса Христа», Pratica di amar Gesù Cristo). Там він, зокрема, написав:
«Жоден розум не зуміє осягнути, який вогонь любові палає в серці Ісуса. Якби Йому було велено зазнати смерті не один раз, а тисячу разів, — і не це би вистачило Його любові. І якби те, що Він мусив витерпіти за всіх людей, було обов’язковим для спасіння однієї тільки людини, Він би вчинив те саме для кожного, що учинив для всіх. Хоча Він висів на хресті три години, то, якби це було доконечне, Йому би вистачило любові залишатися там аж до дня Суду. (…) О Боже, чому люди Тебе не люблять — Тебе, який стільки зробив, щоб бути ними любленим! Перш ніж настало Воплочення Слова, людина могла сумніватися, чи Бог насправді її любить; але після приходу Сина Божого та після Його смерті з любові до людей — як же ми можемо сумніватися?» (I,4, IV,2).
Читайте також:
Св. Альфонс Ліґуорі: «Негідний священник — причина загибелі своїх духовних чад»
Присвячені св. Альфонсові біографії не вагаються називати його феноменом. Він був всебічно обдарований: художник, поет, музикант, архітектор — але передусім видатний теолог і Божий святий. Як, попри свої численні душпастирські обов’язки (виголосив понад 500 місій та реколекцій), він іще знаходив час на наукову роботу, — зрозуміти важко. А його доробок вражає: понад 160 творів із царини аскетики, догматики, апологетики і моральної теології, перекладені понад 60‑ма мовами світу — загалом 17 тисяч видань! Названий по роках «Найревнішим учителем» (Doctor zelantissimus), він був також останнім богословом, якого Церква винесла до слави вівтаря. (На жаль. А може, поки що — останнім…)
Святий Альфонс справив вплив не тільки на своє покоління. Його «Моральна теологія» стала майже офіційним підручником Церкви для навчання в цій царині знання, а його твори про молитву принесли йому черговий почесний титул «Вчителя молитви». За всієї своєї вченості й блискучого розуму, святий писав свої твори просто, зрозумілими для кожного. А ще він укладав колядки. Про одну з них, відому в усьому світі — „Tu scendi dalle stelle” — Джузеппе Верді сказав, що «без неї Різдво не було би Різдвом».
Альфонс Марія де Ліґуорі помер 1 серпня 1787 року в Паґані біля Салерно. Беатифікував його 15 вересня 1816 року папа Пій VII, а канонізував 26 травня 1839 року папа Григорій XVI. Учителем Церкви його проголосив 23 березня 1871 року папа Пій ІХ.
Переклад CREDO за: о. Аркадіуш Ноцонь, Vatican News
фінансово.
Щиро дякуємо!
