Вічне життя — це питання віри, питання вміння відчути присутність Бога у житті, в усьому тому, що нам про Нього говорить.
У Євангелії від Йоана, в 6‑му розділі, є вираз, який можна визнати ключем до розуміння всього розділу. «Не щоб хтось Отця бачив; бо той тільки Отця бачив, хто від Бога» (6,46).
Бачити
«Бачити Бога» — мотив, який часто повторюється в писаннях Апостола Йоана.
Знаходимо це у кінці Прологу його Євангелія, де сказано, що ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, — той об’явив (Йн 1,18). Знаходимо також у Першому посланні св. Йоана, де читаємо, що Бога ніхто ніколи не бачив, але якщо ми одні одних любимо, то Бог стає присутній в нас і ми можемо Його пізнати (по. 1 Йн 1,2).
Це слово об’являє нам насамперед найглибше прагнення, яке є в людському серці: прагнення Бога, прагнення Його пізнати, бути з Ним у зв’язку. Воно об’являє нам наше прагнення, щоби Бог-Любов міг бути видимий, доторканий, відчутий (пор. 1 Йн 1, 1‑3). Що більше: це слово каже нам також, яка дорога провадить до такого пізнання, і що — а радше хто — може нас привести до зріння Бога, до відчутного пізнання знаків цієї любові.
Плоть є хліб
Пролог нам каже, що то Син, який став плоттю, провадить нас до цього пізнання: початок Йоанового Євангелія наповнений подивом, що Син Божий, через якого світ був створений, прийняв наше звичайне тіло.
Але цього замало. Євангеліст нам також каже, як саме Син Божий дає нам пізнати Отця. Два уривки тут здаються фундаментальними. Перший походить зі згаданого 6 розділу Євангелія: людська природа, яку приймає Ісус, має вид хліба. Син сходить із неба як хліб і є знаком того, що Бог нас годує; знаком, що Бог є хлібом, що саме небо є хлібом. Ба більше: цей хліб є хлібом, який сходить з неба, який понижується, впокорюється, який ламають, ділять. Бог себе об’являє і дає себе пізнати в людській природі Ісуса, який приймає вид хліба.
Друга відповідь приходить, своєю чергою, з цитованого вище Першого послання св. Йоана. І каже нам, що якщо людська природа Ісуса, яка стала хлібом, об’являє нам Бога і робить Його присутнім поміж нас, — то те саме відбувається, коли ми любимо одні одних взаємно, тобто коли ми самі стаємо хлібом, стаємо жертвою. Коли наше життя стає хлібом, що сходить, хлібом, який ламають і ділять, — також Бог тоді стає присутнім і можна Його побачити.
Хто дає себе поглинути цій динаміці любові («Ніхто не спроможен прийти до Мене, коли Отець, який послав Мене, не приведе його» — Йн 6,44), яку Отець своїм Духом збуджує в серцях усіх, той робить Бога присутнім, стає Його знаком для всіх. І це і є життя вічне, істинне життя («Істинно, істинно говорю вам: хто в Мене вірує, той живе життям вічним» — Йн 6,46).
Нарікання
У цьому Євангелії є також досвід нарікання, яке супроводжувало похід людей у пустелю. Справді, ми бачимо, що натовп нарікає, бо Ісус сказав, що Він є хлібом, який зійшов із неба, — тоді як вони добре знають, звідки Ісус походить: Він — син Йосифа, вони знають Його батька й матір, тобто «все» (пор. Йн 6, 41‑42).
Звідки береться нарікання?
Бог, який є Вічний і Нескінченний, у часі об’являється через знаки. Це означає, що ми не бачимо Його віч-на-віч, обличчям до обличчя. Знаки Його присутності ми вчимося розпізнавати поступово, все життя. Ми не бачимо самої любові, але бачимо її знаки у жестах і словах людей, які люблять.
Ісус є великим знаком Божої любові; Він — той, хто робить її присутньою посеред нас. Однак Він робить це під смиренним прикриттям нашої природи, в яку сходить.
Нарікання з’являються, коли погляд неспроможний розпізнати знаки, коли він бачить тільки дійсність як таку, яка є, не усвідомлюючи, що ця дійсність несе в собі присутність чогось іншого, не розуміючи її значення. Вони з’являються, коли людина неспроможна розпізнати, що все є знаками від Бога, які нас провадять до Нього.
Тому життя вічне — це питання віри (Йн 6,47), це питання вміння вловити присутність Бога у житті, в усьому тому, що нам про нього говорить.
Проповідь кардинала П’єрбаттісти Піццабалли,
Латинського патріарха Єрусалима
фінансово.
Щиро дякуємо!
