Тіло 23-річного молодого чоловіка знайшли в Газі разом із тілами п’ятьох інших заручників.
Минулого року йому мати, Рахель Голберг-Полін, зверталася до Святішого Отця, записавши відеозвернення, а потім зустрічалася з ним у Ватикані.
«Я познайомився з Рахель через кілька днів після 7 жовтня [2023 року, коли ХАМАС напав на молодіжне свято в Ізраїлі]. Нас сконтактував ізраїльський друг, — пише на Vatican News Роберто Четера. — Я подзвонив, пропонуючи зустрітись у кав’ярні десь у Старому місті чи в готелі. Але вона наполягала, щоб я прийшов до них додому і зустрівся також із її чоловіком і двома доньками, молодшими сестрами Герша.
Того жовтневого передполудня я увійшов у її біль, її релігійну чутливість, делікатну, але незвичайну силу та емпатію до стражденних. І вже ніколи з цього не виходив. Протягом почергових одинадцяти місяців боротьби і страждання ми бачились багато разів. Ми не говорили ні про викрадення, ні про війну чи політику. Вона розповідала мені про Герша. Про 23 роки його життя. Про його цікавість до світу і людей. Про його подорожі Європою автостопом. Про вже куплені білети на кругосвітню подорож. Про його захоплення музикою, яке виявилось для нього фатальним на тому трагічному концерті Supernova. Про його навчання на медбрата «швидкої». Про його доброзичливість, завдяки якій він мав багато друзів, серед арабів теж.
Мене вражав спокій цієї жінки, вираження її глибокої духовності. І її надзвичайне вміння поєднувати силу з делікатністю. З її вуст не лунало жодного слова гніву, розпачу, образи. Тільки слова любові: “У Газі є матері, які страждають так само, як я, ба навіть більше, бо не мають навіть надії”. І ще: “Я певна, що в Газі Гершем опікується якась мама, і це мене втішає, бо матері не можуть ненавидіти”. Її розповідь мене вразила. Вона це помітила. Ми обмінялися міцним потиском рук. Виглядало дещо парадоксальним, що це вона мене втішає. Перш ніж я вийшов, вона запитала: “А ти міг би передати повідомлення Папі Францискові?” — “Не знаю, спробую”.
Читайте також:
Мати викраденого ХАМАсом: як Мати Марія плакала, так я плачу над болем за своїм сином
Ми записали коротке відео, в якому Рахель ні про що не просила, а дякувала Папі за його слова та молитви про звільнення заручників. Я вислав відео до свого редактора, щоб він знайшов спосіб показати його Папі. За кілька днів Папа вирішив прийняти у Ватикані делегацію родичів заручників. Рахель була тією, хто розмовляв із ним найдовше. Коли вони вийшли, їх екскортували ізраїльські охоронці, які не дозволяли журналістам наближатися. Але вона, здивована моєю присутністю в Римі, вийшла з-за ланцюга охорони, щоб обійняти мене і сказати про своє зворушення від розмови з Папою. Потім ми ще бачилися кілька разів. Я представив її кардиналові Дзуппі, коли він приїхав до Єрусалима. Востаннє я бачив її кілька тижнів тому разом із колегою з телебачення RAI, яка записала прекрасне інтерв’ю. Вона розповідала мені про втіху, яку їй приносить щоденна молитва псалмами. І, постійно сповнена надії, вона казала мені: “Щойно його звільнять — ти будеш одним із перших, до кого я подзвоню, щоб ти приїхав святкувати з нами”.
А потім, минулої суботи вночі, до мене подзвонила приятелька з Ізраїлю: “Прикро це казати, але знайшли шість тіл у Газі і, здається, один із них — Герш”.
Герш не повернеться. Так вирішили злочинці з ХАМАСу, які навіть не хотіли обговорювати його звільнення.
За ці 11 місяців я був свідком страшних подій і писав про них. У Газі загинуло 40 тисяч людей, і багато з них — у віці Герша. Але цей дзвінок занурив мене в розпач. Бо Герш увійшов у моє життя.
Колись Рахель мені сказала: “Я знаю, що ви, християни, багато говорите про прощення. Говорити про прощення в цій ситуації складно, може — неможливо. Але є одне, що може відкрити шлях до взаємного прощення. Це розуміння, що інші теж страждають. Цього не можна ігнорувати».
фінансово.
Щиро дякуємо!
