Багато святих у своїх творах використовували поетичну мову, намагаючись передати словами той містичний досвід, який вони мали під час молитви.
Наприклад, мудрість у творах святих часто персоніфікується як жінка, «Пані Мудрість». Частково це походить із книги Приповістей, де мудрість описано як жінку: «Хіба мудрість не кличе, розум не здійма свій голос? На верху горбів при дорозі, стає вона й на розпуттях. Коло воріт, при вході в місто, при вході в двері вона голосно гукає» (Прип 8, 1-3).
Святий Лаврентій Юстиніан, Патріарх Венеції і єпископ XV століття, намагався описати пережитий ним досвід в одному зі своїх творів. Дом Проспер Ґеранже цитує цей уривок у своєму «Літургійному році»:
«Але завдяки божественній ласці, яка живила мій біль, зрештою вона, імені якої я тоді не знав, об’явилася мені — прекрасніша за сонце, солодша за бальзам. Яким ніжним було її обличчя, яким миролюбним був її голос, коли вона наближалася до мене!»
Святий Лаврентій був зачарований побаченою красою, і висловив глибоке бажання поєднатися з нею.
«Я визнаю, що моє серце не витримало, моя душа була пронизана стрілою її любові. Оскільки я хотів знати її ім’я, її звання, її походження, вона сказала мені, що її називають Премудрістю Божою; і що, спершу невидима в лоні Отця, вона прийняла від матері видиму природу, щоб її було легше любити. Тоді я з великою радістю дав свою згоду; і вона, поцілувавши мене, пішла, повна радості».
Ця зустріч справила тривалий вплив на святого Лаврентія, який прагнув зберегти себе у єдності з Премудрістю як зі своєю нареченою:
«З тих пір полум’я її любові розгорається в мені, поглинаючи всі мої думки. Її насолоди тривають вічно; вона — моя кохана наречена, моя нерозлучна супутниця».
Серце святого Лаврентія палало любов’ю до Бога через його зустріч із Пані Мудрістю. Це нагадує нам, що й наші серця повинні прагнути Бога з такою ж пристрастю, як наречена — свого Нареченого, з нетерпінням очікуючи весільного бенкету на Небі.