Одного разу чоловік, якого охоплювала ірраціональна лють при найменшій згадці про католицизм, зустрів Діву Марію біля бічного вівтаря храму у Римі. Ця зустріч змінила все його життя.
Історія Альфонса Ратісбона (1814-1884) — натхненний приклад того, що відбувається, коли хтось зустрічається з божественною благодаттю. Чоловік, який палав гнівом, коли чув бодай щось про католицьку віру, зустрівся з нею в особі самої Божої Матері.
Його гнів пояснювався раціоналістичними настроями, що панували у тогочасній Франції. Вони вимагали ставитися до будь-яких проявів надприродного з явною зневагою та скептицизмом.
Альфонс Ратісбон втратив матір, коли йому було чотири роки. Шістнадцятирічним він у певному сенсі «втратив» ще й брата: той зрікся родинних єврейських традицій, щоб стати католицьким священником.
«Коли мій брат став католицьким священником, я нападав на нього з більшою невблаганністю та ненавистю, ніж будь-який інший член моєї родини. Між нами відбувся повний розрив; я ненавидів його так люто, як тільки міг, хоча він повністю мені пробачив», — згадував він.
Ратісбон вивчав право і почав своє самостійне життя як працівник банку у Франції. Він був надто зайнятий мирськими справами, щоб перейматися своєю юдейською вірою, а глибока ненависть до католицизму ще більше відштовхувала його від будь-якої релігії. За тогочасними звичаями, він заручився зі своєю племінницею, але весілля відклали через юний вік дівчини. Очікуючи на шлюб, Ратісбон вирушив у доволі безцільну подорож світом.
Ця подорож почалася у Неаполі, де він пробув близько місяця. Потім він мав намір поїхати на Мальту, але випадково сів не на той корабель і прибув до Рима. Там Ратісбон зустрів свого старого друга, барона Теодора де Бюсьєра, який, як виявилося, прийняв католицизм і навіть був знайомий з Альфонсовим братом-священником. Хоча Ратісбон ставився до віри цього чоловіка з глибокою відразою, та йому подобалося спілкуватися з ним через його розум і освіченість.
Згодом Ратісбонн знову приїхав у гості до де Бюсьєра. Під час одного з таких візитів між ними спалахнула така гаряча дискусія про католицизм, що де Бюсьєр побився об заклад з Ратісбоном, поставивши його перед викликом: надягти Чудотворний медальйон і вранці та ввечері читати молитву святого Бернарда до Богородиці. Кепкуючи над товаришем, барон питав: «Чи достатньо ти сміливий для такого простого і невинного випробування?»
Того дня Ратісбон супроводжував свого друга, який прийшов на Месу-реквієм у храмі Сант-Андреа-делле-Фратте. Коли він блукав храмом, раптом усе довкола потемніло, залишивши тільки одне яскраво освітлене місце.
За словами Ратісбона, у цьому світлі він побачив надзвичайно вродливу жінку, в якій упізнав Діву Марію з Чудотворного медальйона. Згодом він згадував: «Богородиця не сказала жодного слова, але я Її чудово зрозумів… Я відчув таку повну переміну у серці, ніби став іншою людиною; найпалкіша радість увірвалася в найглибші куточки моєї душі, я не міг говорити… Я не міг пояснити, яку саме істину мені було відкрито; я тільки можу сказати, що пелена впала з моїх очей… Я вийшов з глибин темряви, а у тих глибинах побачив свою нескінченну вбогість, з якої мене витягло нескінченне милосердя… Так багато людей мовчки спускаються у цю безодню, їхні очі закриті гординею та байдужістю… Мене питають: як я дізнався ці істини, бо я ж ніколи не відкривав жодної релігійної книги, не прочитав жодної сторінки Біблії? Все, що я знаю, це те, що, увійшовши до церкви, я нехтував усім, а коли виходив звідти, то бачив усе ясно… Я не мав буквальних знань; зміст і дух догматів просто прояснилися, все це відбулося в мені, і ці враження, в тисячу разів швидші за думку, не тільки зворушили мою душу, але й скерували її до нового життя… У мене більше не було упереджень проти християнства. Любов мого Бога замінила собою всю іншу любов».
Після цього досвіду Ратісбон рушив цілком новим життєвим шляхом. Через 11 днів після чудесної події кардинал Костантино Патріці охрестив його, і звістка про його несподіване навернення швидко облетіла римське суспільство.
Коли Ратісбон повернувся до Парижа, його наречена відмовилася прийняти католицизм, тому вони слізно розпрощалися. Свідок божественної благодаті, він спочатку став єзуїтом, а потім — разом зі своїм раніше ненависним братом — заснував згромадження Місіонерів Нотр-Дам-де-Сіон, метою яких було проповідувати юдеям Христа як Спасителя.
Згодом ця історія навернення вплинула на святого Максиміліана Кольбе, чий євангелізаційний рух «Militia Immaculatae» проповідував благодаті Чудотворного медальйона у ХХ столітті і вказував на роль Марії як провідниці світу до Її Сина, Ісуса Христа.
Історія Альфонса Ратісбона також добре ілюструє, що навіть дружнє парі може мати своє місце у Божому плані спасіння.
фінансово.
Щиро дякуємо!
