Паломники з України, з якими Папа Франциск привітався перед Святою Месою на площі св.Петра, розповідають про духовний досвід — прощу до Ватикану та відомих святинь Італії.
У кожному місці, яке відвідують, українські прочани виливають у молитві до Бога біль і страждання свого народу, щоб випросити справедливий мир.
«Ми надіємося й віримо в те, що зустрінемося особисто з Папою». Ці слова під час інтерв’ю для Vatican News сказав отець Кшиштоф Орліцкі, настоятель парафії Пресвятого Серця Ісуса Христа і Санктуарію Божого Милосердя в Ківерцях Волинської області. До студії він прибув з шістьма з сімдесяти двох паломників з України, переважно з Луцької дієцезії, які прибули до Ватикану й хочуть відвідати різні святині Італії, щоб молитися про мир в Україні.
Інтерв’ю записане у переддень їхньої участі у Святій Месі, яку в середу, 2 жовтня, Папа Франциск очолював на площі св.Петра з нагоди відкриття другої сесії асамблеї Синоду про синодальність. Їхні сподівання зустрітися з Папою здійснилися: перед богослужінням, вітаючись із різними паломниками, Святіший Отець зупинився також перед їхньою групою. Навіть якщо вони не могли спілкуватися через мовний барʼєр — промовляли їхні жовті футболки з синім написом: «Царице Святого Розарію, виблагай нам спасіння і мир».
Основна мета — випросити мир
Ідея цього паломництва, як зазначила пані Марія з Ківерців, зародилася приблизно два роки тому, але тоді ще всі сподівалися, що війна ось-ось закінчиться, і тоді з ними зможуть поїхати більше чоловіків. «Але оскільки війна триває і невідомо, скільки вона ще продовжуватиметься, — разом з отцем ми вирішили, що їдемо цього року. І, відповідно, в нашій групі переважають жінки й діти».
Прочанка наголосила, що основна мета їхнього паломництва, їхнє гаряче прагнення — це «випросити в Господа Бога і Матері Божої Помпейської перемогу, мир».
Наука покладання на Божу волю
Перебуваючи в дорозі четвертий день, пані Алла з Рівного зазначає: те, як відбувається паломництво, перевершило її очікування. Згадуючи, як вона долучилася до групи, жінка наголошує: хотіла записатись одразу, коли почула про цю ініціативу, — але їй відповіли, що вже нема місць.
«Я так сильно хотіла потрапити у Ватикан, до Рима, до Папи, помолитися до святого Антонія в Падуї і перед іконою Божої Матері Помпейської, до якої ми від першого дня війни молимося новенну, — каже п.Алла, — що коли отець відповів, що місць немає, я цілу ніч не спала. В мене і образа була, що мені ніхто не сказав раніше … Я потім мамі розповіла про це. Але мама каже: “Ти знаєш, все в Божих руках: якщо тебе там треба, то ти будеш там: хтось відмовиться, у когось щось не вийде”. І я відпустила все на Божу волю». Так сталося, що згодом для пані Алли справді знайшлося місце в автобусі.
Отець Кшиштоф пояснює, що початковим задумом було набрати групу з 50 осіб, а потім виявилося, що охочих більше, тому врешті їх стало 72. «Бог благословляє наше паломництво, — каже він, — благословляє також через людей, які допомагають нам у різний спосіб. Бо, справді, ми самі не змогли би оплатити таке паломництво: це десять днів. Завдяки Богу і завдяки людям доброї волі, які відкривають для нас серце, ми можемо тут бути. Тому хочу сказати: дякуємо!»
«Це дуже змінює людей»
Отець Кшиштоф Орліцкі вже не вперше організовує таке паломництво. Напівжартома він зауважує: щоразу під час такої поїздки він собі присягається, що це вже востаннє. «Бо бувають різні труднощі, — зізнається священник. — Але не може бути добра без труднощів; і труднощі також нас зміцнюють. Тому завжди на кінець паломництва я кажу, що наступного раз знову зробимо паломництво. Я бачу, що це завжди приносить багато добрих плодів».
Одним із найважливіших плодів є молитва. Священник розповів, що вже під час формування групи він створив групу у вайбері. Там написав, що «без молитви нічого не буде». Вже від 15 серпня цього року, тобто від урочистості Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, учасники цієї групи моляться Помпейську молитву в наміренні миру і закінчення війни.
«Я бачу, що це дуже змінює людей, — підкреслює о.Кшиштоф. — Навіть сьогодні, після молитви, під час однієї з зупинок автобуса, до мене підійшов один православний і каже: “Дякую, що Ви примусили мене до молитви”». Усміхаючись, отець пояснює, що слово “примусили” тут можна розуміти в прямому значенні, бо під час спільної молитві йому довелося пояснити тій людині, що просте проказування молитви “Радуйся, Маріє” не означає переходу на католицизм, але що «це спільнота, яка їде в паломництво, і це не просто звичайна поїздка чи екскурсія».
Час спокою, душевного і фізичного
Для учасників паломництва це також нагода відпочити від постійних протиповітряних тривог, звуку вибухів. Пані Марія розповіла, що незадовго до інтерв’ю спілкувалася з однією жінкою з їхньої групи, яка приїхала зі своєю дитиною Краматорська. «І я її питаю: “Ну, як ви?” А вона каже: “Словами цього не передати. Я настільки “відключилася”. Я забула про ті вибухи, я забула про той плач, про крик, про ті вбивства. Я просто насолоджуюся. Просто проживаю кожен момент цієї поїздки. Я настільки вдячна вам, настільки вдячна отцю, що організував таку поїздку”. Ви знаєте, вона настільки щиро і емоційно це говорила».
Місія — молитися за мир
Пані Вікторія потрапила в цю групу випадково: вона належить до римо-католицької парафії святого Георгія в Ужгороді, а в паломництво її записала сестра Адріана, яка мешкає в Рівному, а отець Кшиштоф раніше служив у їхній парафії. Адріана й Вікторія бували в різних паломницьких місцях: у Меджугор’ї, в Лурді, у Святій Землі. «Але тоді, коли ми їздили, не було війни, а тепер це зовсім по іншому, — зазначає з сумом Вікторія. — Знаєте, відчуваєш певну місію в тому, щоби помолитися за мир. А раптом саме твоя молитва дійде до Ісуса, і Він почує — і щось зміниться? Це правда, що наша область не страждає від бомбардувань, і в нас, можна сказати, відносно спокійно; але ми бачимо, як багато переселенців. У нас невелика область, невеликий самий обласний центр, і він перенаселений. І дуже багато наших загиблих хлопців-закарпатців. Це дуже важко… Всі ці портрети молодих хлопців на головній площі міста, і коли молоді матері приводять своїх діточок і кажуть: “Тато тут на портреті”, і діти цілують портрет… це біль, біль і біль».
Отець Кшиштоф додав, що в їхній групі є жінки, які втратили синів, чоловіків на війні, або їх чоловіки чи сини в полоні. І вони везуть із собою в паломництво їхні фотографії.
Молитва, яка допомагає подолати страх
Віру в силу молитву учасникам паломництва додає власний досвід. Пані Марія розповіла, що їй та її родині молитва насамперед допомогла подолати страх.
«Коли почалася війна, — каже вона, — люди були в паніці, не знали, куди бігти, що робити, закупляли продукти; а ми, моя сім’я, передусім побігли до церкви, побігли молитися. І знаєте, ми щодня дня на молитві, щодня на Службі Божій. Від початку наш священник виходив завжди в Ківерцях зі Святими Дарами, благословляв усі чотири кінці міста. І тому в нас, наприклад — я говорю за себе і свою сім’ю, — в нас немає страху; ми просто віддали все в Божі руки і надіємося на Господа Бога».
Пані Марія розповіла, що після однієї з недавніх російських атак на Луцьк вона з певних причин, не пов’язаних із війною, перебувала в поліклініці. І там побачила, що багато людей прийшли туди зі скаргами, викликаними шоком і страхом.
«Мені, наприклад, дивно, що люди так бояться, — каже жінка, — але, знову ж таки, це не дивно — бо вони не моляться. Україна була під Радянським Союзом — атеїстичною країною, де вихолостили всю віру в Бога. І воно зараз дуже важко повертається: хто навернувся, хто прийшов до Бога, — а хто не прийшов і досі».
«Можливо, моя молитва буде почута»
Для пані Адріани з Рівного це паломництво і молитва є протидією від відчаю.
«Коли людина живе вже два з половиною роки в постійному стресі, у війні, й цьому нема кінця, — звіряється жінка, — то настає якийсь період відчаю, опускаються руки: ти бачиш, що те, що ти робиш, не дає ніякого ефекту. І коли я почула, що буде ця паломницька поїздка, щоб виблагати справедливий мир для України, то моїм однозначним рішенням було їхати, бо мої благання, моя молитва, можливо, буде почута. Я дуже в це вірю: вона буде почута! І святий Антоній, і отець Піо, і святий Архангел Михаїл, і щира молитва за справедливий мир буде почута. І що більше людей молитимуться про мир в Україні, що більшою ставатиме наша спільнота, то скоріше ці молитви будуть почуті. І прошу всіх доєднатися до молитов. Моліться за нас, моліться про мир в Україні!»
Отець Кшиштоф Орліцкі. Фото: Monitor Wołyński
«Я хочу бути з цими людьми, щоби зрозуміти, що Бог нам хоче показати»
У цих молитвах паломників провадить отець Кшиштоф. Він народився в Польщі, і вже 10 років здійснює своє священницьке служіння в Україні.
«Війна зустріла мене в Польщі, коли я був у мами, — розповідає він. — З самого ранку до мене зателефонували мої парафіяни і сказали, що війна. Я увімкнув телевізор і переконався, що це правда, — і почав пакувати речі. Мама цього ніяк не могла зрозуміти; але я знаю, що кожен священник на моєму місці зробив би так само, тобто кожен знає, що має вертатися до своєї парафії. Я спакував речі, і вже на другий день повернувся до своєї парафії».
Відповідаючи на запитання про те, як він сприймає ці трагічні події, настоятель відповів: «Я думаю, що сприймаю це так само, як кожен українець: тривожуся, не раз наді мною летіли ракети. Я це бачив. Чомусь Бог допустив те, що відбувається. Бо війна не є від Бога, однозначно; але Бог навіщось це допускає. Буквально вчора було читання з книги Йова: чомусь Бог допускає в його житті такі ситуації — і також у житті кожного з нас. Щось нам Бог хоче показати, — і я хочу бути з цими людьми, щоби також зрозуміти, що Бог нам хоче показати. Не знаю, чи ми це зрозуміємо тут, чи вже після смерті».
«Чи Ви бачите якісь зміни у вірі людей?» — запитуємо. «Я думаю, що ті люди, які хочуть, то їхня віра стає більш свідомою; це, здебільшого, ті люди, які є при парафії».
Отець Кшиштоф Орліцкі є одним із багатьох польських священників та богопосвячених осіб — черниць і ченців, — які в темну для українців годину не лише не залишили свої спільноти, але й, часто ризикуючи своїм життям і здоров’ям, докладають величезних зусиль, щоб у різний спосіб допомогти найбільш потребуючим. Паломники висловили за це велику вдячність отцю Криштофу і всьому польському духовенству, і загалом усьому польському народові.
фінансово.
Щиро дякуємо!
