Велике питання для грішника, який впадає в розпач, — а можливо, й застереження для тих, хто не розкаявся: чи справді Бог усе прощає? Християнська віра стверджує, що Бог милосердний; але ніхто не може претендувати на спасіння без власної участі.
Послання апостола Йоана — не найвідоміші книги Нового Завіту. Однак його Перше послання містить фразу, яка має втішити серце кожного, пригніченого почуттям провини: «Коли б нас обвинувачувало серце: Бог більший, ніж наше серце» (1 Йн 3, 20).
Провадячи духовну битву, ми маємо потребу визнати свої гріхи. Але тут є й певна небезпека: відчай та хворобливе почуття провини. Християнська віра проголошує милосердного Бога, якому не набридає дивитись, як загублені серця повертаються до Нього. Про цю зворушливу, майже материнську турботу чудово пише пророк Ісая: «Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, я тебе не забуду» (Іс 49, 15).
Надія Доброго Розбійника
Через Втілення Отець зробив до своїх створінь крок, який змінив усе. Ісус, Син, що прийшов у цей світ, «потреби не мав, щоби хтось Йому свідчив про людину; відав бо сам, що міститься в людині» (Йн 2, 25). Він сам пройшов випробування спокусами — добре відомими кожному з нас — і став прикладом, віддавши своє життя й подолавши смерть. Так Він показав усім людям, що Бог є любов: «Як Мене Отець полюбив, так Я вас полюбив […] Тож слугами вже не називатиму вас: слуга не відає, що його пан робить. Називаю вас друзями, бо все Я вам об’явив, що чув від Отця Мого» (Йн 15, 9‑15) Або, як каже святий Павло: «Христос полюбив мене й видав себе за мене» (Гал 2, 20).
Воскресіння Спасителя є джерелом великої надії для всіх нас — як і історія Доброго Розбійника (пор. Лк 23, 39‑43). На хресті, куди розбійника привели його злочини, Ісус пообіцяв йому: «Сьогодні ти будеш зі Мною в раю». Однак цього не відбувається автоматично. Не тому, що Бог хоче оминути деяких людей, — а тому, що деякі люди вирішили оминати Бога. Саме таке рішення прийняв Злий Розбійник, тоді як його товариш зважився на крок віри: «Ісусе, згадай мене, коли прийдеш у своє Царство».
Почуття провини і скруха
Притча про блудного сина (пор. Лк 15, 11‑32) цілком ясна: Отець завжди тримає обійми широко розкритими, чекаючи на грішника. Однак грішник потребує покаяння. Він повинен заглянути в себе й визнати, що відійшов від джерела всього доброго. «Я прийшов кликати не праведних, а грішників» (Мт 9, 13), — нагадує нам Ісус. І ми могли б додати: «розкаяних грішників».
Чи може християнин по-справжньому пізнати Бога, якщо він ще не пізнав Його безмежне милосердя? Як пізнає, то, безсумнівно, сам буде лагідніший до інших. Безперечно, учень Христа — це насамперед прощений грішник.
Переклад CREDO за: Вальдемар де Во, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
