Італійський дослідник Семмі Бассо, який прожив найдовше з рідкісною генетичною хворобою передчасного старіння, помер у віці 28 років.
Прогерія, також відома як синдром Хатчінсона-Гілфорда (HGPS) – це рідкісне, смертельне генетичне захворювання, що викликає передчасне старіння у дітей.
Він пішов з життя 5 жовтня під час вечері в ресторані у місті Асоло в Італії. Вчений щойно повернувся з поїздки до Китаю, де брав участь у конференції, присвяченій рідкісним генетичним захворюванням. Після вечері Семмі відчув себе зле, і попри негайні спроби медиків реанімувати його, врятувати Бассо не вдалося.
Публікуємо його духовний заповіт, що був зачитаний на похороні.
ДУХОВНИЙ ЗАПОВІТ СЕММІ БАССО
(Дивовижна історія життя і смерті Семмі Бассо
великого вченого із синдромом передчасного старіння)
Дорогі мої,
Якщо ви читаєте ці рядки, то мене вже немає серед живих. Принаймні, не у світі живих, яким ми його знаємо. Я пишу цього листа, бо якщо є щось, що завжди мене засмучувало, то це похорон. Не те, щоб у похоронах було щось погане, прощання з близькими – одна з найлюдяніших і найпоетичніших речей у світі. Однак, коли я думав про те, яким буде мій похорон, завжди були дві речі, які я не міг витримати: не мати можливості бути там і сказати останні слова, і не мати можливості втішити своїх близьких. А також не мати можливості бути присутнім, але це вже інша тема….
І ось, тут я вирішив написати свої останні слова, і я дякую тому, хто їх читає. Я не хочу залишити вам нічого, окрім того, що я пережив, і оскільки це останній раз, коли я маю можливість сказати своє слово, я скажу лише найголовніше, без зайвих речей чи чогось іншого….
Перш за все, хочу, щоб ви знали, що я прожив своє життя щасливо, без винятків, і прожив його як проста людина, з моментами радості і важкими моментами, з бажанням зробити добре, іноді досягаючи успіху, а іноді зазнаючи невдачі. З самого дитинства, як ви добре знаєте, прогерія глибоко позначилася на моєму житті, і хоча вона була лише дуже малою частиною того, ким я є, я не можу заперечувати, що вона сильно вплинула на моє повсякденне життя і, не в останню чергу, на мої вибори. Я не знаю, чому і як я покину цей світ, напевно, багато хто скаже, що я програв свою битву з хворобою. Не слухайте! Не було ніякої битви, яку треба було вести, було лише життя, яке треба було прийняти таким, яким воно є, з його труднощами, але все одно прекрасним, все одно фантастичним, без нагороди і без осуду, просто даром, даним мені Богом.
Я намагався жити якомога повніше, але робив помилки, як кожна людина, як кожен грішник. Я мріяв стати людиною, про яку писали б у шкільних підручниках, людиною, яка була б гідна того, щоб про неї пам’ятали нащадки, людиною, про яку, як і про великих людей минулого, згадували б з благоговінням. Я не заперечую, що хоча моїм наміром було увійти в історію як великий діяч, який творив добро, однак частково це бажання було зумовлене егоїзмом. Егоїзм тих, хто просто хоче відчувати себе більшим, ніж інші. Я боровся з цим нездоровим бажанням з усіх сил, добре знаючи, що Бог не любить тих, хто робить щось для себе, але мені не завжди це вдавалося. Зараз, коли я пишу цього листа, уявляючи, якою буде моя остання мить на землі, я розумію, що це найдурніше бажання, яке тільки може бути. Особиста слава, велич, популярність — це лише минущі речі. Натомість любов, яка твориться в житті, є вічною, бо тільки Бог є вічним, і любов приходить до нас від Бога. Якщо є щось, про що я ніколи не шкодував, то це те, що я любив так багато людей у своєму житті, і так сильно. І в той же час занадто мало. Ті, хто мене добре знають, знають, що я не з тих, хто любить давати поради, але це мій останній шанс… тому мої дорогі друзі, любіть тих, хто вас оточує, не забувайте, що наші ближні ніколи не є засобом, а лише метою. Світ гарний, якщо ми знаємо, як на нього дивитися!
У багатьох речах, як я вже говорив вам, я помилявся! Більшу частину свого життя я думав, що не існує абсолютно позитивних чи абсолютно негативних подій, що це тільки від нас залежить, чи ми бачимо в них хороші сторони, чи погані. Звичайно, це хороша життєва філософія, але це не все! Подія може бути негативною і навіть абсолютно негативною! Наша справа не в тому, щоб знайти в ній щось позитивне, а в тому, щоб діяти правильно, витримати і заради інших перетворити негативну подію на позитивну. Не в тому, щоб знаходити позитив, а в тому, щоб його творити, і це, на мою думку, найважливіша здатність, дана нам Богом, здатність, яка найбільше робить нас людьми.
Я хочу, щоб ви знали, що я всіх вас люблю, і що мені було приємно йти дорогою мого життя поруч з вами. Я не буду казати вам, щоб ви не сумували, але й не сумуйте надто сильно. Як і при кожній смерті, серед моїх близьких знайдеться хтось, хто буде плакати за мною, хтось, хто буде недовірливим, хтось, можливо, сам не знаючи чому, захоче зустрітися з друзями, бути разом, сміятися і жартувати, ніби нічого не трапилось. Я хочу бути поруч з вами і сказати, що це нормально. Ті, хто буде плакати, знайте, що сумувати – це нормально. Ті, хто хоче святкувати, знайте, що святкувати – це нормально. Плачте і святкуйте, робіть це на мою честь.
Якщо ви хочете пом’янути мене, не витрачайте багато часу на різні ритуали, помоліться, звичайно, але також візьміть кілька келихів, випийте за моє і ваше здоров’я і будьте веселі. Я завжди любив бути в компанії, і саме таким я хотів би, щоб мене запам’ятали.
Напевно, на це потрібен час, і якщо я дійсно хочу втішити і піти з цього світу так, щоб вам не було тяжко, я не можу просто сказати, що час загоїть всі рани. Саме тому, що це не так. Тому я хочу відверто поговорити з вами про крок, який я вже зробив і який рано чи пізно мусить зробити кожен: про смерть.
Навіть при згадці її назви часом по шкірі пробігають мурашки. Але це природна річ, найприродніша річ у світі. Якщо ми хочемо сказати парадоксально, то смерть — це найприродніша річ у житті. І все ж вона нас лякає! Це нормально, в цьому немає нічого поганого, навіть Ісус боявся.
Це страх перед невідомим, тому що ми не можемо сказати, що пережили його в минулому. Однак ми думаємо про смерть позитивно: якби її не було, ми б, напевно, нічого не завершили в своєму житті, адже завжди є завтрашній день. Смерть, з іншого боку, дає нам зрозуміти, що не завжди є завтра, що якщо ми хочемо щось зробити, то правильний час – це «зараз»!
Для християнина, однак, смерть — це також щось інше! Оскільки Ісус помер на хресті, як жертва за всі наші гріхи, смерть — це єдиний спосіб по-справжньому жити, це єдиний спосіб нарешті повернутися до дому Отця, це єдиний спосіб нарешті побачити Його Обличчя.
І як християнин я зіткнувся зі смертю. Я не хотів помирати, я не був готовий до смерті, але я був приготований.
Єдине, що мене засмучує, — це те, що я не зможу бути в світі, щоб побачити, як світ змінюється і рухається далі. Щодо іншого, я сподіваюся, що в свою останню мить я зміг побачити смерть так, як бачив її святий Франциск, слова якого супроводжували мене все моє життя. Сподіваюся, що і я зумів прийняти смерть як «Сестру Смерть», від якої не може втекти жодна жива людина.
Якщо за життя я був гідним, якщо я ніс свій хрест так як від мене це вимагалося, то тепер я з Творцем. Я тепер з моїм Богом, з Богом моїх батьків, у його незнищенному Домі.
Він, наш Бог, єдиний істинний Бог, є першопричиною і кінцем усього сущого. Перед обличчям смерті ніщо не має сенсу, окрім Нього. Тому немає потреби говорити про це, бо Він все знає. Так як я подякував вам, також хочу подякувати Йому. Я завдячую Богові всім своїм життям, кожною доброю річчю. Віра супроводжувала мене по житті, і я не був би тим, ким я є, якби не моя Віра. Він змінив моє життя, Він підняв його, Він зробив з нього щось надзвичайне, і Він зробив це в простоті мого повсякденного життя.
Ніколи не втомлюйтеся, друзі мої, служити Богові і жити за Його заповідями, бо без Нього ніщо не має сенсу, бо кожен наш вчинок буде суджений і вирішить, хто буде жити вічно, а кому доведеться померти. Я, звичайно, не був найкращим християнином, адже був грішником, але зараз це не має великого значення: важливо те, що я намагався зробити все, що міг, і зробив би це знову.
Ніколи не втомлюйтеся, брати мої, нести хрест, який Бог призначив кожному, і не бійтеся, щоб вам допомагали нести його, як Ісусові допомагав Йосиф з Ариматеї. І ніколи не відмовляйтеся від повних і довірливих стосунків з Богом, охоче приймайте Його Волю, бо це наш обов’язок, але й не будьте пасивними, голосно звіщайте Богові свою волю, як це зробив Яків, який за те, що виявив себе сильним, був названий Ізраїлем: той, хто бореться з Богом.
Бог, який є Матір’ю і Батьком, який в особі Ісуса досвідчив кожної людської немочі, і який у Святому Дусі завжди живе в нас, що є Його Храмом, безсумнівно, доцінить ваші зусилля і збереже їх у Своєму Серці.
Тепер я залишаю вас, як я вже говорив вам, що не люблю похорони, коли вони стають занадто довгими, а я не був коротким. Знайте, що я ніколи не міг уявити свого життя без вас, і якби мені дали вибір, я все одно вибрав би рости разом з вами. Я щасливий, що завтра знову зійде сонце….
Моя сім’я, мої брати і моя любов, я поруч з вами, і якщо дозволите, я буду наглядати за вами,
Я люблю вас.
Семмі
PS: Будьте певні, все це лише сон ….
Переклад: о. Віктор Білоус