Новий фільм «Конклав», який вже з’явився на екранах у США і вийде в український прокат у листопаді, подає себе як таємничий трилер із зірковим акторським складом про вибори нового Папи для Католицької Церкви. Фільму прогнозують фурор у прокаті та різноманітні нагороди.
Однак ще до виходу в прокат фільм викликав значні суперечки та наразився на різку критику, причому значна частина гніву з боку католиків стосувалася фінального сюжетного повороту фільму.
Заснований на романі британського письменника Роберта Харріса 2016 року, «Конклав» розповідає про те, як група кардиналів Церкви долає виклики церковної політики, особистого суперництва, скандалів та інші перешкоди, намагаючись обрати нового лідера Церкви.
Зрештою, кардинали випадково обирають на папство особу, яку вважали чоловіком, але насправді обраний ними кардинал народився жінкою-інтерсексом, яку батьки виховували як чоловіка.
Хоча ця ідея не нова, — питання про те, чи можуть жінки у Католицькій Церкві ставати дияконами, священниками, єпископами чи навіть Папами, останнім часом знову стало гарячою темою для обговорень, особливо на тлі поточного Синоду про синодальність (хоча офіційні особи Церкви повторюють, що не розглядають можливість жіночих свячень).
Щоб дослідити це питання, CNA поспілкувалося з отцем Картером Ґріффіном, ректором семінарії св. Йоана Павла ІІ у Вашингтоні та автором кількох книжок, — зокрема, про целібат священників.
Незмінне вчення Церкви щодо цього питання, яке рішуче повторювали останні Папи, полягає в тому, що Церква не буде — і фактично не може — висвячувати жінок.
Йоан Павло ІІ категорично заявив про це в Апостольському листі «Ordinatio sacerdotalis»: «Церква не має жодної влади уділяти священницькі свячення жінкам, і цього присуду мають вичерпно дотримуватися всі вірні Церкви».
Папа Франциск неодноразово навчав того ж, зокрема у жовтні 2023 року, підтвердивши, що «священні сани зарезервовані для чоловіків».
Отець Ґріффін визнає, що деякі жінки — особливо ті, яким подобається думка стати священниками, — можуть вважати церковну заборону на жіночі свячення сексизмом, дискримінацією і несправедливістю, а також втраченою можливістю проявити жіночі дари.
«Комусь обмеження священства лише до чоловіків може здаватися нечесним і несправедливим, чимось, що не має раціональної підстави для такого розрізнення, — каже він. — Адже жінки та чоловіки створені на образ і подобу Божу з однаковою гідністю, розумом, свободою і безсмертними душами».
Але, підкреслив отець-ректор, рівність не означає однакових ролей: чоловіки та жінки мають різні ролі у Церкві, а також у житті загалом.
«Бог створив нас різними частково для того, щоб ми могли виконувати різні ролі та доповнювати одне одного як матері й батьки. Це істинно у природній сфері, але також і в порядку благодаті», — каже о.Картер Гріффін, нагадуючи, що є незліченна кількість способів, якими жінки служили і служать Католицькій Церкві.
Важливо також, наголошує отець, визнати, що певна роль у Церкві не обов’язково є «кращою» за іншу. Священство — це більше служіння іншим, аніж влада над ними (принаймні, так має бути). Біблійний образ Христа, який миє ноги своїм учням, — гарна ілюстрація цього.
«Оскільки деякі священники історично не спромоглися виконати заповіт Христа і стати Його прикладом любові — насправді, ніхто з нас не виконує цього досконало, — ми, священники, частково відповідальні за помилкові стандарти влади, пов’язані зі священством, — каже ректор вашингтонської семінарії. — Той факт, що священство в останні роки втратило частину суспільної поваги, особливо після бурхливої кризи сексуального насильства, у певному сенсі є благословенням. Імпліцитне твердження, що священство — це влада, сьогодні виглядає менш правдоподібним, ніж протягом багатьох попередніх десятиліть; можливо, століть. Це добре».
Ґріффін також зазначив, що найбільш шанована Католицькою Церквою людина це не священник і єпископ, а Діва Марія. Це означає, що священство — набагато більше, ніж престиж; воно вказує на глибшу реальність стосунків Христа з Його людом, Церквою.
Є й інші біблійні причини для підтримки вчення Церкви. Залучаючи жінок до свого служіння у часи глибоко вкоріненої дискримінації, Ісус не боявся прославляти жінок і кидати виклик соціальним нормам Ізраїлю — і все ж, усі Його 12 апостолів, перші єпископи, були чоловіками.
«Якби Ісус хотів висвячувати жінок у священники, Він би це зробив», — каже отець Ґріффін.
Сакраментальний світогляд
Щоби краще зрозуміти вчення Церкви про виключно чоловіче священство, життєво важливо зрозуміти «сакраментальний світогляд» — глибоко католицьке визнання духовних реалій, прихованих під видимими знаками.
«Таїнства були встановлені Христом і у потужний спосіб показують Його благодать через видимі знаки, — каже Ґріффін. — Наприклад, хрещальна вода, це не просто вода — вона символізує вилиття Святого Духа на нового християнина».
Священство — видимий знак, що вказує на невидиму реальність присутності Христа як Нареченого Церкви, яку завжди асоціювали з жінкою. У Старому Завіті Бог відкрився Ізраїлю як наречений; у Новому Завіті Ісус розширює це вчення і відкриває себе як Нареченого Церкви, зазначає отець Гріффін.
«Священники уподібнюються до Христа і з’єднуються з Ним таким чином, щоби здійснювати своє духовне батьківство у єдності з жінкою-Церквою. Висвячення жінок затьмарило би це священницьке батьківство, а також жіночність нареченої Христа, — каже він. — Отже, той факт, що Ісус вирішив стати чоловіком, це не лише одна з Його фізичних характеристик, як-от зріст чи колір волосся, а суттєвий елемент Його одкровення як Нареченого Церкви».
Отець Ґріффін пояснив, що під час рукоположення людина уподібнюється до Христа таким чином, що Ісус справді стає присутнім через неї. Протягом усього свого служіння, а особливо під час Меси, священник стоїть на місці Христа, який, як Наречений, віддає своє життя за свою наречену, Церкву.
Що стосується жінок, які відчувають, що Бог кличе їх до свячень, то слід розуміти: відчувати сильний потяг до чогось не означає мати покликання від Бога. До тих, кого її вчення ображає, Церква має ставитися зі співчуттям, — але не відмовлятися від свого вчення.
«Сьогодні, коли ми маємо стільки плутанини стосовно людської сексуальності й статі, ясність щодо священницького рукоположення — це здорова ознака протидії. Саме тоді, коли так багато хто применшує відмінності між чоловіками та жінками або взагалі стирає об’єктивні статеві відмінності, Церква знову підтверджує у чоловічому священстві бажану Богом статеву диференціацію», — сказав Ґріффін.
А як щодо «важких випадків»?
У книжці та фільмі «Конклав» вигаданий кардинал, якого врешті обирають Папою, є біологічною жінкою-«інтерсексом», яку виховували як чоловіка і вона вірила, що є чоловіком. Згідно з сюжетом, покійний Папа зробив цю жінку кардиналом, навіть дізнавшись про її справжню ідентифікацію.
Статистичні дані різняться, але, за деякими оцінками, близько 1,7% людей народжуються інтерсексами. Це означає, що їхня репродуктивна або сексуальна анатомія не відповідає типовим визначенням чоловічої чи жіночої.
Як пояснює отець Тед Пахольчик із Національного католицького центру біоетики, католицький погляд на цю проблему полягає в тому, що інтерсексуальні люди не мають «третьої статі», а радше мають відмінності від чоловічої або жіночої статі. Виступаючи за співчутливу турботу про таких осіб, отець Пахольчик каже: ці люди можуть зіткнутися з унікальними проблемами, якщо підтримуватимуть свою «внутрішню чоловічість» або «внутрішню жіночність» усупереч біології.
Будь-яке лікування інтерсексуальних осіб має бути спрямоване на відновлення тілесних функцій, які відповідають основній біологічній статі людини, а не на підтвердження іншої ґендерної ідентичності, сказав отець Пахольчик.
Отець Ґріффін додає, що «стабільна, безпечна й добре впорядкована сексуальна ідентичність є необхідною умовою для формації і рукоположення священника». Біологічна жінка, ідентифікована як чоловік, насправді не буде чоловіком — і, отже, не матиме права на священство. «Нас ідентифікує наше індивідуальне та унікальне створення чоловіком чи жінкою, а не наші суб’єктивні почуття чи вибір», — каже він.
Хоча інтерсексуальність, подібна до показаної у фільмі, це рідкісний випадок, та отець Ґріффін каже: як ректор семінарії, він мав справу з випадками, коли біологічні жінки, що ідентифікують себе як чоловіки, хотіли вступити до семінарії — навіть потай.
Кілька років тому архієпископ Джером Лістецький із Мілуокі, тодішній голова Національного комітету з канонічних справ, попередив своїх колег-єпископів у записці: Комітет отримав кілька повідомлень про те, як жінок, що мають трансґендерну ідентичність, «несвідомо допустили» до семінарій або формаційних домів США.
За словами Лістецького, в одному випадку особа навіть сфальсифікувала свої сакраментальні записи [свідоцтва про отримання таїнств Хрещення, Миропомазання тощо], щоб вони збігалися з її «новою ідентичністю». Тоді архієпископ Лістецький запропонував єпископам розглянути можливість проведення ДНК-тестів або фізичних оглядів, щоби переконатися, що всі семінаристи — біологічні чоловіки.
Отець Ґріффін каже: питання того, як запобігти таємним жіночим свяченням, викликає сьогодні посилену увагу.
«З-поміж інших елементів подання заявки на священницьку формацію є повне фізичне обстеження медиком, щоб переконатися, що семінарист має необхідний для служіння рівень здоров’я. Хоча історично таке обстеження не включало перевірки біологічної статі, дієцезії дедалі частіше вимагають саме цього, — каже він. — До того ж кандидат має надати рекомендації осіб із різних періодів його життя, зокрема членів його родини, пастирів, учителів, друзів і роботодавців. Жодна система не досконала; але якщо ми поставимося до запобіжних заходів серйозно — людині, яка не є чоловіком, буде надзвичайно важко вступити до семінарії оманливим шляхом».
фінансово.
Щиро дякуємо!
