Воук-ідеологія, колись відома як «політкоректність», допомогла підживити прогресивістську політику, засновану на ображеності, яка завдала величезної шкоди американському політичному тілу, водночас наповнюючи молоді уми надлишком історичних нісенітниць.
Збірка есеїв «Проект 1619» фальсифікувала історію Сполучених Штатів, подаючи всю національну історію через призму «первородного гріха» Америки, тобто рабства. Це отруїло шкільну програму і підживило політику расового цькування, яка послідувала за вбивством Джорджа Флойда.
На жаль, саме тоді, коли американські ліві сили, здається, вичерпали ресурс своєї політики нарікань, вона мстиво виринула у лавах американських правих. Цю нову політику, яка є зворотною стороною воукізму, ілюструють гасла на кшталт «Нас обікрали!», які спотворюють історію найуспішнішої з будь-коли створених архітектури безпеки для підтримки миру (НАТО), і забезпечують прикриття тарифам, які можуть зруйнувати найуспішніший у світі двигун економічного зростання. Набуваючи ж форми натовпу у соціальних мережах, ця політика нарікань правого крила надзвичайно схожа на ліву «культуру скасування».
Справа не в тому, що ці образи несправжні. Деякі з них є, і ми маємо моральний обов’язок їх розглядати та виправляти. Але політика нарікань неминуче призводить до розпаду політичних спільнот — або ж підступно утруднює, а то й унеможливлює формування політичної спільноти.
Чому палестинський народ не зміг сформувати та підтримувати самоврядну політичну спільноту, здатну досягти миру? Тому що, як сказав мій друг, покійний арабіст Фуад Аджамі, у 2001 році: «Темрява, довга зима опустилася на арабів… [які] віддалися своїй найзліснішій ненависті». З цієї причини нічого не здатне вирости поміж авторитарним політичним ладом і населенням, схильним до спільного з диктаторами способу мислення.
Чому Китай прагне глобальної гегемонії, а не вписує своє динамічне, творче населення у мирний, процвітаючий світовий порядок? Частково відповідь прихована в особистих маоїстських демонах Сі Цзіньпіна. Але ці демони грають на тій образі, яку Сі та інші китайські комуністичні лідери називають «століттям приниження Китаю». Таким чином, заснована на наріканнях політика Китайської Народної Республіки породжує складну драконівську систему технологічного соціального контролю, поєднану з міжнародною агресією. Тим часом по той бік Тайванської протоки процвітає перша за п’ять тисяч років існування китайської цивілізації демократія — частково тому, що її народ не потурає нескінченному розпалюванню образ.
Потім є росія. Війна путіна проти Заходу найбільш очевидна у його жорстокому вторгненні в Україну. Однак перед (і під час) цього виклику будь-якій світовій добропорядності путін запустив формат гібридної війни, яка варіюється від отруєння брехнею глобального інформаційного простору до розриву комунікаційних кабелів у Балтійському морі — і аж до вбивства політичних опонентів, які шукали притулку на Заході. Все це виправдано з точки зору історичних нарікань росії, які зводяться до «Нас недостатньо поважають!» — у поєднанні з дивним переконанням кагебіста путіна, що розпад Радянського союзу, однієї з найгірших тираній в історії, був «найбільшою геополітичною катастрофою двадцятого століття».
Основний принцип католицької соціальної доктрини солідарності навчає нас, що самоврядну демократію можна підтримувати лише завдяки загальному поширенню почуття громадянської дружби та взаємної відповідальності — такого типу, який продемонстрували американці, коли весь політичний спектр, від МАГА до воукістів, поспішив на допомогу своїм сусідам, коли ураган Гелен спустошив захід Північної Кароліни.
Було би корисно, якби наші державні службовці зверталися до цього духу, а не до демона образи, щоби згуртувати людей довкола запропонованої ними політики.
Переклад CREDO за: Джордж Вайґель, georgeweigel.com
фінансово.
Щиро дякуємо!
