Христофор Колумб — досить контроверсійна постать. Життя великого мандрівника сповнене чимало суперечливих фактів, хоча багато доказів — недостовірні. Дослідники, теологи та антропологи стверджують, що ані обставини, що супроводжували подорожі Колумба, ані його біографія не можуть закрити перед нами християнських мотивів його діяльності.
Керол Ділейні — докторант Університету Чикаго та автор публікації «Колумб та пошуки Єрусалима» досліджувала релігійні мотиви подорожей Колумба. «Останнім часом ім’я Христофора Колумба асоціюється з усіма проблемами Нового Світу. Як наслідок — усе важче святкувати День Колумба, свято на честь відкриття Нового Світу для усього людства», — стверджує дослідниця. «Зізнаюсь, я не володіла достатньою кількістю знань про чоловіка, якому висувають такі серйозні обвинувачення та змінюють дату святкування його визначних досягнень. Ми можемо не погоджуватись з ним, не сприймати його мотивів, проте важливо зрозуміти історичний контекст епохи, в якій жив мореплавець», — додає Ділейні.
Її книга остерігає перед засудженням Колумба з перспективи та ментальності сучасності та розглядає цінності, якими керувались люди у ХVI столітті. Слід зазначити, що погляд автора є досить критичним, але Ділейні доводить, що Колумба не можна звинувачувати за наслідки, яких він не передбачав, не очікував і не схвалював.
Христофор Колумб став важливою постаттю для католиків Америки, особливо для американців італійського походження, які сприймали його подорож з Європи як спосіб утвердження присутності у ворожій для них протестантській країні. Найбільша католицька братерська організація у світі — «Лицарі Колумба» — носить ім’я мореплавця і сприймає його мандрівку як натхнення для своєї діяльності. У 1892 році Папа Леон ХІІІ написав енцикліку, присвячену досягненням Колумба та підкреслив, що метою його подорожей було розповсюдження католицької віри. Отже, Понтифік виразно схвалював діяльність мореплавця, навіть на тлі усіх його помилок. Цікаво, що у ХІХ столітті розглядалося навіть питання початку процесу канонізації великого мандрівника.
Останнім часом з’явилось чимало публікацій, присвячених саме невдачам Колумба. Різні дослідники підкреслювали, що наслідком його відкриттів була європейська колонізація Нового Світу. Зазначалося також, що європейські колонізатори приносили лише лихо, знищення, хвороби та жорстокість, а також сприяли міграції корінних мешканців. Святкування Дня Колумба та парад на його честь провокували акції протесту окремих активістів. Таким чином, одна частина суспільства вшановує подвиг та здобутки Колумба, інша — тих, хто жив в Америці до відкриття Нового Світу.
Керол Ділейні в свому дослідженні доводить, що Колумб не був мародером епохи «золотої лихоманки», якого не цікавила доля людей, що населяли материк. Вона показує, що Христофором Колумбом керувала віра в те, що всі народи мають бути спасенні через проголошення Доброї Новини про Ісуса Христа, а також переконання, що він зможе заключити договір з Османською імперією, забезпечити достатню кількість золота та докласти потрібних зусиль для здобуття Єрусалима. У нього не було наміру завойовувати землі чи здобувати рабів для султана Сулеймана І, найвеличнішого правителя тієї епохи, стверджує Ділейні.
Після своєї першої подорожі Колумб привіз кілька індіанців, яких охрестив та займався їхньою освітою, проте вони не були його рабами. Також одного з них він сам усиновив, пізніше той став його перекладачем та супутником у подорожах, інших двох прихистили король та королева Іспанії.
Після того, як корабель Колумба сів на мілину на одному з Карибських островів, він залишив там 39 чоловіків і дав їм такі інструкції: не викрадати та не ґвалтувати жінок, а також міняти золото на їжу.
Коли він повернувся з більшою кількістю кораблів та побачив, що вся команда загинула від рук аборигенів, він не звинувачував їх, на відміну від священика, що його супроводжував, навпаки, констатував, що європейці не послухались його наказу.
Керол Ділейні також по-новому дивиться на постать сучасника Христофора Колумба — іспанського домініканця, брата Бартоломе де лас Касас. Ділейні доводить, що Колумб називав рабами тих індіанців, які опирались християнізації, проте він також карав своїх людей, які знущались над аборигенами. Брат Бартоломе захищав права рабів та увійшов в історію як захисник прав корінних мешканців Америки. Проте він йшов до цього досить довго, адже і сам мав невільників, які працювали на плантаціях. Тільки пізніше він підтримав їхнє повстання, і все було забуто. На відміну від брата Бартоломе, Колумб ніколи не мав рабів, хоча саме його звинувачують у всьому, що відбувалося з індіанцями.
Кевін Дж.Джонс, CNA
Переклад: с.Юлія Заводовська, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
