Частина 1
Частина 2
Частина 3
Частина 4
Частина 5
14. Святий Ігнатій — як усе починалося
Повертаємося до біографії св. Ігнатія.
Але коли його кістки зрослися, то виявилося, що якась кістка під коліном находить на іншу, й тому одна нога у нього коротша за другу. Кістка ця виступала настільки, що нога мала просто-таки потворний вигляд. Знести цього він не міг, позаяк плекав мрії про успіх у світі і гадав, що це йому зашкодить; тому він запитав у хірургів, чи не можна зрізати зазначений наріст. Ті відповіли, що зрізати, звісно, можна, але біль при цьому буде більшим за все, що йому довелося доти пережити, бо нога вже загоїлася, і для того, щоб зрізати наріст, потрібен час. Однак він з власної волі вирішив зазнати описаних тортур, хоч його старший брат був вражений і сказав, що сам він ніколи не відважився б знести такий біль; поранений, утім, витримав його зі своїм звичним терпінням.
Знову бачимо сильну волю. Він зносить усі тортури з надією, що його зможуть повністю вилікувати, він не буде калікою і зможе повернутися до попереднього життя, сповненого забав і втіх. Його світогляд не помінявся, про якесь навернення ще нема мови. Ця операція продовжила період лікування. Лежати в ліжку нудно, треба себе чимось зайняти. Чим він міг зайнятися в епоху, коли не було радіо, телебачення, інтернету, телефону? Лише читанням книжок. І ось тут починається процес навернення.
Позаяк він вельми полюбляв читати книжки світські й «сумнівні», відомі під назвою лицарських романів, то, почувшись краще, попросив, щоб йому дали якісь із них, аби збавити час. Одначе в тій оселі не знайшлося жодної з книжок, що їх він зазвичай читав, і йому дали Життя Христа та книгу житій святих кастильською мовою.
Це можна назвати випадковістю, можна назвати Божим провидінням, що він міг читати лише релігійну літературу. Уявімо цю ситуацію. Людина лежить у ліжку, ізольована якщо не від усього світу — бо ним хтось опікується, він живе у великому маєтку старшого брата, його відвідують, — то, принаймні, від попереднього життя, яке було дуже бурхливим і активним. Повна зовнішня пасивність, збудники від зовнішнього світу мінімальні. Тут йому дають лише релігійну літературу з дуже конкретним спрямуванням. Це ніби один зовнішній збудник, який скеровує думки людини в одному конкретному напрямку. Згадаймо братів Йосипа єгипетського у в’язниці: три дні максимально можливої ізоляції від світу, до яких додався страх за життя, і результат — розкаяння за конкретний гріх.
15. Ізоляція — досвід, психологія
Тут я хочу навести цитату з книжки «Психологія космосу»: «У космічній психології існує поняття сенсорного голоду, тобто недостатності подразнень, що йдуть у мозок із зовнішнього середовища. Як показали досліди, проведені в сурдокамерах, цей голод піддає психіку людини важкому випробовуванню. (…) Встановлено, що проти сенсорного голоду чудово допомагає музика. Маючи великий емоційний вплив, вона покращує настрій і підвищує працездатність. (…) Вплив музики в умовах сенсорного голоду нами вивчався. В сурдокамері раптово лунали уривки музикальних творів і одночасно проводилася реєстрація фізіологічних функцій піддослідних. (…) Одному з учасників експерименту увімкнули арію Сусаніна… Пізніше він розповідав, що музика викликала дуже виразний образ, що відповідав його розумінню музичного твору. Він ніби наяву бачив сцену і акторів.
Одній жінці увімкнули запис Першого концерту Рахманінова. Після завершення експерименту вона написала: „Мій стан був дуже незвичним. Я відчувала, як мене душать сльози. Переді мною ніби пронеслися сім’я, друзі, все попереднє життя і мрії. Важливо, що пронеслися не самі образи, а пробудилася вся та складна гамма почуттів, що відображає моє ставлення до життя”…
Щоб повністю ізолювати людей від зовнішнього світу, їх розташовували на зручних кушетках в особливих камерах. На очі накладали окуляри, що розсіювали світло, на вуха — аудіофони, які не дозволяли чути навіть власної мови, на руки — рукавиці, що позбавляли можливості користуватися чуттям дотику.
Якою була їхня реакція на такий стан? Виявилося, що людина дуже швидко починає відчувати своєрідний „голод” — їй бракує зовнішніх вражень. Аби якось задовольнити себе в цій потребі, дехто починав стукати у стіну камери. Піддослідних також непокоїла відсутність виразного усвідомлення, сплять вони чи ні. Цікаво, що більшість із них відмовлялися продовжувати експеримент після 24-72 годин. У тих, що залишалися в камері більше двох діб, з’являлися галюцинації».
Чи ми добачаємо щось спільне? Ізоляція і один зовнішній збудник, в цьому разі музика, і який ефект! А якщо людині подати інший збудник — Святе Письмо, то ефект буде в духовному плані. Але тишею, мовчанням та ізоляцією людина повинна приготувати себе до ефективного сприйняття цього збудника. Тобто бачимо велику роль як зовнішнього, так і внутрішнього мовчання й ізоляції від зовнішнього світу. Спочатку глибока тиша, потім молитва, в яку входить Бог.
Я певен, що якби люди, які брали участь у таких експериментах, володіли техніками самопізнання та медитації, то такий психічний стан виявився б для них великим благом. Вони б зуміли використати його для зосередження усіх своїх здатностей і входження у стан глибокої внутрішньої тиші — «безмолвия», тиші, в якій немає нічого створеного, а присутній лише Бог.
Як затихнуть громи стоголосі,
Як замовкнуть музика й слова,
Серце мови огняної просить
І в душі мовчання ожива…
Ти тоді прислухайся до тиші,
В ній нечутно калатає дзвін,
З вічності таємний вітер дише,
Заклика до полум’яних змін…
(Олесь Бердник)
Ось цитата з іншої книжки: «Канадські психологи провели експеримент, метою якого було встановити, як впливає цілковите припинення сприймання подразнень, що надходять із навколишнього середовища, за допомогою зору, слуху й дотику. Добровольці з-поміж студентів вищих навчальних закладів, які брали участь в експерименті, повинні були лежати на зручному ліжку в маленькій звукоізольованій кімнаті. На очах вони мали окуляри, які розсіювали світло і не давали змоги бачити форми предметів, на руках — рукавички, що закривали руки від ліктів до кінчиків пальців, а в вухах — гумові подушечки. За винятком короткого часу, призначеного для прийняття їжі та відвідання туалету, студенти повинні були цілими днями нерухомо лежати. Вже за кілька годин вони не могли зосереджуватися. Нудьга зростала без упину. Почали просити, щоб їм дали розв’язувати якісь завдання. А коли дістали такі завдання, то не могли вже зібратися з силами, щоб ними займатися. Їхня здатність розв’язувати навіть прості завдання різко знижувалася, і це зниження тривало ще від півдня до одного дня після ізоляції. І хоча студенти одержували добру платню, більшість із них не витримала перебування в ізоляції довше, ніж три дні. У тих, що продовжували брати участь в експерименті, почались галюцинації та порушення мислительних процесів».
Бачимо те саме. Людина потребує інформації з зовнішнього світу, відчуває голод. Якщо її позбавити цього і годувати лише духовною інформацією та спрямовувати до Бога, то ефективність цього буде набагато більшою, ніж у буденному житті.
о.Олег Кривобочок, ТІ, Єзуїти в Україні