Коли я почула про Асамблею богопосвячених у Львові — одразу відчула себе запрошеною на неї, хоча я не черниця. Нас, богопосвячених дів в Україні, можна порахувати по пальцях. Але кожна з нас має свою історію покликання, яка найчастіше пов’язана з певним чернечим згромадженням. Ми принесли на руки свого єпископа-ординарія тільки один обіт — обіт чистоти; але без послуху Христу, без бідності та служіння Церкві я не уявляю свого покликання.
Тому я прагнула бути сопричасною до цієї події разом із тими, хто обрав іншу форму богопосвяченого життя, а до того ж належить до Католицької Церкви візантійського обряду, а не римського, як я. Дуже вдячна організаторам Асамблеї, що прийняли мене і моїх співсестер, хоча ми подали заявку після оголошеного терміну. Вдячна Богові, що могла напередодні 25‑ї річниці мого хрещення у Римсько-Католицькій Церкві пережити ці три дні зупинки для того, щоб подивитись у минуле, скорегувати сьогодення і певніше крокувати у майбутнє.
Текст Євангелія від Луки 5, 1-11, обраний для роздумів на Асамблеї, якнайкраще пасував для цієї зустрічі. Два човни, що символізують Католицькі Церкви двох обрядів, зупинилися на три дні, аби слухати Христа, який промовляв устами найкращих проповідників, аби побачити одне одного і почати плідніше співпрацювати.
Цей час від початку 1990-х років, коли наші дві Церкви почали бурхливо розвиватися після довгих років комуністичного режиму, можна порівняти з ніччю ловитви риби апостолів, які були у двох човнах (див. Лк 5, 5). І не тому, що ці роки були безплідними, ні. Ми тяжко працювали, відновлюючи понівечені будівлі храмів або будуючи нові храми, навчаючи людей Божих істин і молитви, священики — уділяючи таїнств. На сьогодні ми маємо відновлені структури обох Церков, тобто утворені єпархії та дієцезії, і їх єпископів. Маємо безліч парафій, які живуть звичайним життям: недільна літургія, свята, урочистості, відпусти, реколекції, катехизи… Ми працювали, світу білого не бачачи, а головне — не бачачи одне одного. Кожен човен окремо. Часом змагалися, хто більше «наловить» або більше храмів матиме…
І ось, коли Римсько-Католицька Церква відзначає свято Хрестовоздвиження, ми залишили свої човни, аби послухати навчання Христа (див. Лк 5, 3), роздивитися братів і сестер із сусіднього човна і разом почути: «Відпливіть на глибінь» (Лк 5, 4). Там, на глибині, ми вже не зможемо без допомоги одне одному доправити улов до землі (див. Лк 5, 7), інакше сіть порветься.
«Людей вистачить для всіх», — сказав один із доповідачів Асамблеї, владика Радослав Змітрович ОМІ, єпископ-помічник Кам’янець-Подільський. І справді, на цій зустрічі найкращих представників двох обрядів я зрозуміла: той, кому до душі візантійська літургія, з її безперервним співом і повторюванням молитов, знайде своє місце у Греко-Католицькій Церкві і почуватиметься у ній, як у «своєму човні». А той, хто любить лаконічну і чітку побудову Святої Меси, буде комфортно почуватися у лоні Римо-Католицької Церкви. Саме Літургію владика Діонісій Ляхович (УГКЦ) назвав тим, що, на його погляд, ідентифікує його як греко-католика. Мабуть, те саме, можу сказати і я про себе. Саме обряд — його структура, текстова наповненість, мова, знаки, жести — або поглинає мою душу, або ні. Вона або цілком якби потопає, поринає у літургійну молитву, або ніяк не може навіть «намокнути» і весь час спливає на поверхню, ніби лаком покрита дошка. Із Літургії і таїнств ми покликані черпати все, що потрібно для наших душ, аби йти і приносити плід, угодний Господу. Ми слухаємо Його і розмовляємо з Ним кожен в своєму човні, щоби потім відпливати все далі та глибше — але разом і вдень, аби бачити одне одного і допомагати.
Коли під час роботи в групах треба було відповісти на питання, що ми конкретно можемо зробити для сопричастя двох Церков, я пригадала свої побоювання втрати читачів журналу «Слово між нами», в якому я працюю від початку, близько 20 років, через створення греко-католицького часопису подібного напрямку «Скінія». Але ж людей вистачить для всіх! Дозвольте діяти Богові і шукайте добра людей, згадала я завершення промови владики Радослава. «Ми дамо рекламу “Скінії” в нашому римо-католицькому журналі, який також читають греко-католики», — сказала я, коли настала моя черга.
Пророк Йона, який провів три дні у череві риби, також не раз згадувався під час Асамблеї. Три дні, які ми провели у череві конференц-залу Арена-Львів, дали нам змогу переглянути свої ставлення, обмеження і упередження. Тепер, коли по цих трьох днях ми знову опинилися на свободі, від нас залежить, куди йти і чию волю виконувати. А головне — чи шукати цього сопричастя, яке ми тут пережили, у своєму подальшому житті.
Ірина Воловицька,
богопосвячена діва,
відповідальний секретар журналу «Слово між нами»,
м. Харків — спеціально для CREDO
Фото: 1. Виступ с. Анни Кліпацької. 2. Пан Йоахим Зауер (Реновабіс), представник спонсорів Асамблеї. 3. Спільне фото — по одному представнику від кожного ордену та згромадження, присутніх на Асамблеї.
фінансово.
Щиро дякуємо!
