Досвід свободи, вільності — пов’язаний з відкриванням нової перспективи, з новим відчуттям себе самого. Досвід свободи також дуже сильно пов’язаний зі звільненням від того, що зв’язує, обмежує, становить перешкоду в нормальному вільному самовираженні, чи то у слові, чи в жесті.
Зазвичай слово «свобода» саме й асоціюється з цим почуттям звільненості, буття незв’язаним, прагненням до цього стану. Свобода, також і та, що внутрішня, нерозривно поєднана з виходом із наших різноманітних «в’язниць».
Можна сказати, що прагнення бути вільним становить у певному сенсі мету дозрівання й виховання людини. Тому що йдеться про те, аби дозволити кожному віднайти свій власний, неповторний шлях. Ідеться про те, щоб допровадити кожного до можливості вирішувати за себе. Людина є уповні собою, повністю є людиною, коли користується своєю вільною волею, своєю свободою. Людство нерозривно пов’язане з цим процесом ставання собою, буття вільним. Досвід вчить, що це не абсолютна свобода, оскільки як істоти сотворені ми не маємо такої змоги. Тим не менше, досвід свободи творить людину, визначає момент, коли це відчуття буття СОБОЮ стає відчутним майже фізично.
Прагнення вільності проявляється в житті людини по‑різному. Вже мала дитина прагне свободи, яка виражається в «опановуванні свого світу». Цей «дивний» світ, у якому їй випало жити і який нерідко важкий для розуміння, має бути щоразу більше «приручений», пізнаний, названий, досяжний. Тоді свобода виражається у прагненні та можливості вільно пересуватися і здобувати досвід. Вочевидь вона вкомпонована у процес виховання; тим не менш це справжній, істинний досвід ставання вільним через щоразу більше буття собою.
Особливий час для відкривання своєї свободи становить період дозрівання. Бунти, відкривання світу за власним розумінням, спротив тому, що традиційне і відоме, часто є проявами цього прагнення свободи, яке має кожна молода людина. Виклик, кинутий світові традицій, відкидання того, що «обмежує», це очевидна ознака прагнення до свободи й відкривання істинного образу себе.
Говорячи про свободу, зокрема про «мою» свободу, я підкреслюю свою винятковість, свою неповторність. Звертаю увагу на те, що творить мене як людину. Однак я мушу визнати, що в цьому прагненні до свободи існує ще й елемент обмеженості, слабкості, якої я зазнаю. Я не розумію всього, не думаю про все, неспроможний охопити все власним розумом. Посилаюся на «якісь» аксіоми, на «чиїсь» думки, спираюся на чужі перекожання. Відчуття вільності мусить зіткнутися зі слабкістю, якої я зазнаю, бо ж я не всемогутній. Тому й прагнення до свободи наражене на помилки, обмани, самообмани, рух у завуженій перспективі.
Прагнення до свободи позначене також іще іншою обмеженістю. Наш характер, темперамент, наша історія та вплив середовища мають непереоцінений вплив на формування нашого відчуття свободи. Людина не досягає всього, про що їй мріється, не осягає усе, навіть те, що розумне й потрібне. Вона піддається лінощам, знеохочується, боїться невдач. Усі ці чинники роблять так, що прагнення до свободи не є простим, і не можна припускати, що кожен з нас до нього насправді хоче дійти.
Наше думання про свободу спотворене ще й поганим її використанням, перекручене різноманітними поневоленнями, чиїми рабами ми стали. Гріх завжди має свої наслідки у житті. Він породжує звичку, навики, впроваджує замішання в сумлінні та ускладнює належну оцінку нашої духовної ситуації. Що більше ми живемо в ситуації узалежнення від гріха та його наслідків, то важче нам вистояти в тому, що добре, — у духовній свободі.
Тут, певно, треба би сказати кілька слів про труднощі, з якими стикаються чимало з нас у прагненні до свободи. Ми відкриваємо, що багато людей живуть у ситуаціях фактичних залежностей або співзалежностей. Психіка людини, яка має проблеми з самою собою, зі своїм життям, із тим, як собі давати в ньому раду зі своїми клопотами, часто потрапляє у стан залежності. Чимало людей живуть у справжній залежності від думки інших, від успіху, вже не кажучи про залежності від різних наркотичних речовин. Для цієї, цілком немалої, групи людей прагнення до свободи та досвід свободи стають дуже складним питанням, і дуже часто прояви цієї «свободи» є немовби наступною формою узалежнення.
Кожен з нас потребує буття вільним. Ми всі також думаємо про себе радше у таких добрих категоріях. Однак свобода це не тільки прагнення чи ідеал, до якого ми йдемо; ми потребуємо її конкретно переживати у житті, пізнавати, що дозволить нам підтримати у собі динамізм і прагнення ставати дедалі вільнішими. Свобода потребує мети, перспективи розвитку. Погано би було, якби наше відчуття свободи формувалося виключно в опозиції до норм суспільного життя, до практики спільного існування, до встановлених законів. Хоч елементів напруженості, пов1язаних із цим, виключити не можна, однак сама свобода це позитивна цінність, вона становить пропозицію до осягнення. Досвід свободи тільки як спротиву, як незгоди — не становить повноти її переживання.
Людство неминучим чином пов’язане з досвідом буття собою, досвідом своєї винятковості, досвідом ставання собою. Без свободи — вочевидь насамперед у внутрішньому вимірі — ми не можемо уповні бути людьми. Свобода становить прояв нашої людської природи і формою її сповнення. Без свободи неможливий ніякий моральний розвиток, оскільки він закладає свідомість та вільну волю. Тому прагнення до буття вільним і дбання про те, щоби звільнитися від усього, що цій свободі перешкоджає, становить одне з головних завдань у житті людини.
Павел Косіньскі SJ, Deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
