Серце рветься, щоб виручити невправного малюка із зав’язуванням шнурків. Розпач охоплює тебе, коли він виростає і спалює свою першу яєшню… Знайомо?

Коли в нашому домі з’являється маленька, повністю залежна від нас істотка, ми стаємо свідками неймовірного спектаклю: поступового розвитку і доростання малої людини. Тоді постає питання: що робити, аби плідно підтримувати дитину, і чом у нам у цьому заважає «захисна парасолька»?

Формування різних видів самостійності

Самостійність дитини ми сприймаємо як уміння порадити собі із вбранням, їдою, виконанням домашніх завдань та іншими типовими для віку викликами. І це цілком правильно: фахівці зараховують ці вміння до так званої практичної самостійності. Окрім цього, вони говорять і про інші види зрілості: інтелектуальну і суспільну самостійності. Перша полягає у спроможності вирішувати проблеми та ухвалювати рішення. Друга визначає легкість контактування та співдії з іншими. Усі три гарантують вашому потомкові можливість функціонувати як окреме буття у складній тканині суспільства.

Формування цих видів самостійності часто відбувається паралельним ходом. До прикладу: збираючи портфель на завтра, ваш Іванко потренує план уроків та отримає додаткові технічні приналежності. Окрім того, він підправить свої соціальні вміння, перемовляючись із братом («коли ти позичиш мені свою другу лінійку, то я дам тобі почитати свій новий комікс»). Регулярно йому також треба буде на його власному рівні давати собі раду з новими, дивними викликами, наприклад, як утилізувати мамин бутерброд до школи, що лежить уже другий тиждень, так, аби не розсердити маму без потреби. Відповіді на такі питання можуть бути малими кроками для людства, але серйозним просуванням у розвитку окремої особистості. Аби мудро допомогти зростати вашому паросткові, ви повинні насамперед самі усвідомити, чого від нього можна очікувати.

Від Я через Я Сам до Пана Н.

Немовля потребує повного обслуговування: нагодувати, викупати, переодягти в чисте. По трьох роках, принаймні так пишеться в посібниках для працівників дитячих садочків, дитина вже вміє орудувати ложкою та виделкою, дасть собі раду у ванній, сам переодягнеться (абстрагуючись від защіпання ґудзиків і зав’язування шнурків), а ще швидше роздягнеться, особливо якщо це буде вступний етап до гри «в переодягання». Поступово вона також починає входити у взаємодію з ровесниками, якщо не набула цього досвіду школи життя у контактах із братами й сестрами. Випускник садочка — це вже на кілька рівнів вище. Вміє користуватися ножем, повністю вправляється з купанням і защіпанням різноманітних витворів галантерейного мистецтва — від ґудзиків по кнопки і пряжки. Бере участь у групових іграх і розвагах.

Нові, зовсім незнані виклики стоять перед першокласником. Він поступово входить у світ обов’язковості й систематичності на полі освіти. Попервах має просто запам’ятовувати окремі розпорядження вчителя («принесіть завтра кольорову крейду»); пізніше, перед лицем зростання їх кількості, вчиться записувати і планувати наперед. Зрештою, зібране по дорозі до школи листя не засушаться за три хвилини, а домашні запаси пластиліну можуть вичерпатися, й треба буде їх поповнити швидше, ніж ранковий вихід із дому.

Протягом наступних років навчання збільшується кількість шкільних обов’язків, а їх виконання вимагає щоразу більшої залученості. Про це добре знають батьки четвертокласників, гімназистів-початківців та учнів ліцею. Зіткнення з новими реаліями буває жорстоке й виснажливе. На додачу ваш потомок щоразу довше перебуває поза домом — ви вже не контролюєте кожний його крок, — а що ще складніше для батьківського сприйняття, ви перестаєте бути остаточним авторитетом у кожній справі. Обов’язковим, але й бажаним у підлітковому віці стає незалежне аналізування поточної ситуації та спроби її вирішити. Кінцевим наслідком розвитку стає сформована молода людина, яка самостійно заопікується своїм навчанням і забезпечить себе роботою, заповнить податкову декларацію і вибере собі хорошого чоловіка/дружину. Принаймні, теоретично має бути саме так.

Домашній університет самостійності

Психологи й педагоги згодні, що найбільший вплив на розвиток дитини мають її батьки. То вони визначають, як високо поставлять їй планку і наскільки послідовно вводитимуть її в нові уміння. То їхня підтримка може допомогти зміцненню в дитині віри у власні можливості.

Тренування робить майстра, навіть якщо майстрові виповнився допіру рочок. У рамках пропонованих йому дисциплін він може самостійно з’їсти обід і поприбирати після гри. Вочевидь усе на міру можливостей учасника змагань: морквинка потрапить до ротика з допомогою ручки, а деталі конструктора будуть вкинути в коробку в дуеті зі старшим (братом, батьками). Дворічний малюк уже серйозніше виконуватиме те, що готує його до ролі дошколяти. Із пасивного учасника одягання він поступово стане активним. Підуть у хід ложечка й чашка-нерозбивайка. Поступово також можна буде вписувати вашого кличка до графіку хатніх робіт.

Трилітній малюк уже допоможе старшій сестрі у розкладанні вимитого посуду, стаючи на чолі командування кухонним приладдям і (пластикового) посуду; витре стіл після їди, попарує випрані шкарпетки. Дошкільнятко вже наглядатиме за регулярним винесенням сміття, чищенням пилосмоком, за змиванням унітазу. Під час сімейного миття посуду його з чистою совістю (і нагляданням за тарілками) призначити до «секції полоскання» або «секції витирання».

Подібним чином, крок за кроком, ми боремося з викликами в галузі організованої освіти або планування розкладу. Таким способом, набуваючи вміння самообслуги та знання, необхідні для провадження хатнього господарства, ваш Іванко чи ваша Маринка вчиться чогось важливішого: набуває переконання, що багато чого може, сам за себе відповідає, а виконані (або невиконані) ним/нею дії приносять відповідні наслідки.

Не вчіть дитину безпорадності

Вочевидь на шляху до дорослості з’являються дрібні зачіпки та поразки. Адепт кулінарного мистецтва мусить спалити не один обід; той, хто вчиться послуговуватися календарем, проворонить не один важливий термін. Як батьки, ви би прагнули звести невдачі до мінімуму, а найкраще й зовсім ліквідувати. Аж серце рветься, щоб виручити безпорадного малюка у взуванні неслухняних черевичків. Охоплює розпач, коли це діється півгодини після запланованого часу виходу.  Страшно дивитися, як дошколя уперше заварює собі чай. Легше самій поприбирати кімнату сина, ніж провадити педагогічні розмови про необхідність прибирання. А зрештою, маючи стільки уроків, він уже більше не повинен нічим більше замучуватися… І хоча всі психічно здорові батьки хочуть, аби їхня дитина успішно увійшла в дорослість, та не кожен з них поєднує цей факт із доконечністю діяти всупереч власним реакціям.

Фахівці б’ють на сполох: поспіх і розтягування непотрібної «охоронної парасольки» роблять так, що самі батьки стають головним чинником, який унеможливлює розвиток повної самостійності у дітей. Неусвідомлено з ролі акселератора вони переймають функцію головних гальм. Якщо у рамках винятку ви нагодуєте з ложечки свого бобасика-трилітку, або як виняток допоможете четвертокласнику зробити математику, то на це можна заплющити око.

Ніхто не досконалий — зате кожен періодично опиняється в клопітному становищі: запізнюється на поїзд або пропадає запланований рік тому візит до ендокринолога. Якщо, однак, такі ситуації стають чимось нормальним на порядку денному, то ваша Юлька вирізнятиметься серед ровесників пречудовою підготовкою до уроків, замученим виглядом і, на жаль, закріпленою безпорадністю. Поки що ми можете вберегти її від різного роду катаклізмів. Однак це тимчасово: у майбутньому вона все одно муситиме з ними зіткнутися. На додачу, вони матимуть набагато більший калібр. Наслідки виключення з гуртка танців набагато легші, ніж вигнання з роботи…

Тому ті ж психологи й педагоги закликають: дозвольте дітям подбати про себе! Готування бутербродів тоді триватиме утричі довше й після нього буде вп’ятеро більше прибирання; однак попри все, на далеку перспективу це все оплатиться.

Йоанна Вінєцка-Новак, Deon