«Ми бачили місце, де лежало тіло Ісуса». Так зворушений о. Факітсас розповідав журналістам про перше за 500 років зняття плити, що накриває «той самий камінь» у Гробі Ісуса.
Уперше в історії, протягом цілих 60 годин, можна було фотографувати і показувати світові місце, де звершилося чудо Воскресіння, яке повернуло хід історії.
Коліна тремтять
«Я повністю вражений. Коліна в мене трохи тремтять, бо я цього не сподівався». Такими словами Фредрик Гіберт, один з археологів, які брали участь у знятті мармурової плити (постійний співпрацівник «National Geographic»), описав перед камерами своє враження, коли виявилося, що скелясте поховальне ложе, на якому, найімовірніше, лежало тіло Спасителя, збереглося у майже непошкодженому стані. «Це, власне, і є Свята Скеля, яку вшановували протягом століть, але тільки тепер її можна побачити на власні очі», — не приховувала враження проф. Антонія Маропулу, керівничка групи вчених із Національного політехнічного університету в Афінах. Дослідники мали 60 годин на те, щоби зняти мармурову накривку, дослідити місце поховання Ісуса, перенести сусідні з ним шматки скелі, плит, очистити їх, сфотографувати, описати, взяти проби, а потім усе повкладати на місце й накрити плитою. Можливо — уже назавжди.
Уся ця праця стала можливою завдяки ремонтним роботам у базиліці Святого Гробу в Єрусалимі, виконуваним для зміцнення конструкції, зокрема, едикули гробу (внутрішнього храму великого храму, Anastasis), і тим самим вбереження її від більших пошкоджень, ба навіть від руйнації. Фахівці вже довгі роки застерігали, що наближається межа витривалості конструкції, і ремонтні роботи просто необхідні. Без цього напевно ніколи не стало би можливим показати світові істинне місце поховання Ісуса. Досі паломникам мало вистачити самого перебування всередині гробниці (з вибитим написом «Non Est Hic» — «Нема Його тут») та аркосолії, де вірні прикладали руки, притулялися головами у молитовному жесті. Аркосолія («підвищене місце»), однак, закривала справжню скелю, а раніше і мармурову плиту з вибитим посередині хрестом (учені визначають її вік у 600 років), під якою знайдено найсвятіше для християн місце. І після 60‑годинного напору емоцій усі ці «культурні шари» знову мають бути достатніми для віруючих. Однак усі учасники безпрецедентної події (загалом їх було близько 50 чоловік) — команда вчених з Афін, інших відомих навчальних закладів, із «National Geographic», а також кільканадцятеро представників духовенства різних Церков — переконані, що варто було хоч на хвилину торкнутися місця, оточеного великим культом і шаною, але й нарослими за століття підозрами та непорозуміннями.
Археологія і фантастика
«Донині не знайдено останків Ісуса» — розносили по світу заголовки різних публікацій кілька років тому, коли шукання «справжнього» гробу Христа знову стало модним. Такі заголовки ще були досить ввічливі порівняно з «відкриттями» Джеймса Кемерона, який зняв щось про гріб когось на ім’я Ієшуа, та ще й похованого разом із жінкою на ім’я Міріам. А що це більш-менш збіглося з вершиною популярності «Коду да Вінчі», то історія про нібито шлюб Ісуса з Марією Магдалиною нібито набула «наукової» підтримки. Фільм (під назвою «Останній гріб Ісуса», режисер Сімха Якобовічі) висував тезу, що Ісус із Назарета помер як звичайна смертна людина, а доказом того, що Він не воскрес, мали бути останки, знайдені у згаданому гробі. Творець «Титаніка» при цьому відзначився рідкісною глухотою до аргументів археологів та інших учених (і не тільки віруючих), які делікатно намагалися звернути його увагу, що обидва гебрейські імена були у той час так само популярні, як, наприклад, сьогодні ім’я «Джеймс» у США. Достатньо нагадати, що на майже 3 тисячі знайдених гробів, датованих І століттям, ім’я Ієшуа написане у майже 100 випадках. Подібно і з гаданим дослідженням останків із «гробу Кемерона»: не було не тільки жодних костей, а й органічний матеріал, знайдений там, не міг стати доказом, що поховані були подружжям. Серед критиків звершення Кемерона і Якобовічі був також професор Лоуренс Стейґер з Гарвардського університтету, один із найбільших у США фахівців стародавнього Ізраїлю. Теорію творців фільму він назвав «заняттями фантастикою археології».
Хірургічна операція
«Фантастична археологія» це точно не те, чим займається афінська Національна політехніка. Вибір фахівців цього закладу для проведення оновлень базиліки Гробу Господнього був продиктований практичними причинами: афінські вчені мали на своєму рахунку провадження таких вимогливих робіт, як оновлення Акрополю в грецькій столиці або ж перетворення Хаґія Софії на музей (після революції Ататюрка 1923 р.). До праці при Гробі Господньому вчені також запросили археологів (не «фантастичних»), зокрема пов’язаних із «National Geographic». Слід зазначити, що спершу повний розбір шарів, які покривають скелю гробу, не брався до уваги. Рішення це було ухвалене вже перед самою операцією. Вчені визнали: необхідно мати певність, що в процесі усування розчину, який розриває колони (протягом століть він набрався вологи різного походження), ніщо інше не потрапить у нижні шари. Тому техніки, під керівництвом проф. Маропулу, мусять розібрати окремі елементи, шматок за шматком, і зробити ін’єкцію відповідного розчину, який заповнить тріщини у структурі. Отож якщо вже зважилися на таку складну технічно-будівельну операцію, то визнали, що не тільки треба, але й варто скористатися з нагоди, яка може не повторитися, і дістатися заодно до основного шару самої гробової плити.
Враження поточно відслідковував не тільки журнал «National Geographic», який на своїй інтернет-сторінці розмістив фотознімки та відео зняття гробової плити. Також західні медіа, зокрема американські, сильно зацікавилися цією справою. Журналіст, який вів репортажі для «New York Times», наводив розмови з безпосередніми учасниками події. З них плине велика вразливість та усвідомлення важливості справи у вчених і техніків, що брали в цьому участь. «Ми робили все, щоб не зламати плиту», — казав Харіс Музакіс, професор сухопутної інженерії з афінської Політехніки. Він також визнав, що вся команда відчувала величезний тиск. «Це не був просто якийсь гріб, який ми мали розкрити. Це гріб Ісуса Христа». У тому, що це саме Гріб Господній, переконаний також Ден Бахат, колишній головний археолог Єрусалима. «Поблизу немає іншого місця, яке могло би претендувати на таку значущість. Не маємо, отже, жодного приводу заперечувати автентичність цього гробу», — цитує його висловлювання «National Geographic».
Зачинити базиліку
Що треба було сфотографувати, описати і з чого взяти проби — було зроблено. Камінь-оригінал знову накрили мармуровою плитою. Однак дослідження взятого матеріалу можуть тривати навіть кілька років. Для віруючих вони, може, вже й не такі важливі, як сам вигляд, уперше в житті, місця, де був похований Ісус. Для вчених, однак, вони можуть стати джерелом багатьох досі незнаних порівнянь та аналізів. Для самої базиліки, окрім запланованого зміцнення конструкції будівлі, ціла подія стала джерелом великого чуда: посварені між собою християнські конфесії, що опікуються святинею, уклали на час робіт якусь неписану угоду — насправді, дослідження примирили, принаймні на деякий час, посварені сторони. Якби зараз не розпочали, у мирі та злагоді, ремонтних робіт, — можливо, незабаром базиліку довелось би зачиняти.
Яцек Дзєдзіна, Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
