Завтра Попільна Середа, дехто вже й так постить, отож тема про пісне і скоромне буде цілком на часі.
А в мене це «цілком на часі» сталося на минулому тижні. Ось ніби спеціально. Для роздумів перед початком Великого Посту…
Я, знаєте, на фізкультурку ходжу. Записалася. Бо комп’ютерна робота роками, гіпотонія-гіподинамія, ну ви всі в курсі. Треба розрухатися, інакше вростеш у стілець.
А на фітнесі одного дня, «методом наукового тику», з’ясувалося, що зранку перед тренуванням не можна (ну принаймні мені, не кажу за всіх) пити чорний чай. Тому що чашка чорного чаю перед тренуванням здатна «загнати» пульс куди не треба. Хоч як крути, але ж загалом ми п’ємо чорний чай, бо він стимулятор.
Ну й ось. Звична за довгі роки починати ранок чаєм із чимось там, я стала міняти свої налаштування, рахувати кількість склянок води за своїм графіком і т.д. А чорний чай, свій улюблений і дорогоцінний, стала пити у ті дні, коли тренувань нема.
І саме незадовго до початку посту впіймала себе на тому, що… я про цю чашку чаю мрію. Що рада дню, коли немає тренувань, бо можу розпочати день зі своєї улюбленої чашки чаю. Що вона отака, велика, чай у сіточці, крупнолистовий, сміття з пакетиків не п’ємо, заварку на ніч не залишаємо, бо смердить віником, а тільки свіжозаварений, і ще можна зверху на пучку простого чорного чаю досипати дрібку трюфелевого, щоби пахло, і додати до цього ще трошечки ванільного цукру з пакетика, щоб пахло, і щоб було солодко, і як це буде добре, і смачно, і приємно, і ЯК Я ЦЬОГО ХОЧУ.
Кажете «не пожадай жінки ближнього твого»? Ага. І нічого, що є у ближнього, і нічого, що є навіть у тебе самого, — не пожадай. Не мрій про це як про Щось, бо цим ти його виносиш понад реальну цінність, яку воно має. Чиниш собі малеееенького божка. Ну зовсім маленького… але такого, що зосереджує увагу і прагнення на собі, а не на Тому, Хто нам дав і весь світ, і чай у ньому.
Кажете, чай це пісний продукт? Хаха три раза…
Історія, звісно, має продовження. Ні, я не кинулася прожогом із кухні з криками «свят, свят!» І не викреслила твердою аскетичною рукою чай зі свого списку. І навіть, уявіть собі, не взялася героїчно боротися з цим бажанням мати Отаку, Добру, Солодку, Смачну чашку чаю. Я впіймала думку-усвідомлення-підказку про те, що діється і як це виглядає, стала з нею перед розп’яттям на стіні, роздивилася цю думку з різних сторін, стоячи перед Ним. Дала собі час закріпити у свідомості принцип виникнення спокуси (майже «на порожньому місці», хоч як це дивно!). А потім пішла зробити собі чашку чаю. Того самого, свіжозавареного, з трюфелем і ваніллю, все за списком. Зробила, стала над нею і промовила: «Дякую Тобі, Боже, за цей чай, за те, що він у мене є, за те, що він смачний, за те, що Ти мене радуєш навіть такими дрібницями, як добрий чай. Слава Тобі».
Ну і все, в принципі. Це майже смішно. Але виявилося, що навіть чашка чаю здатна стати скоромною…
«Чувайте і будьте уважні».
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
