Мені розповідали, що в радянському «Словнику атеїста» Ісуса визначили як «міфологічну постать, якої насправді не було». Жоден серйозний історик сьогодні не підтримує цієї точки зору.
Існування Ісуса підтверджує величезна кількість фактів. Вони отримані не лише з Євангелій чи інших християнських джерел. Так, наприклад, римський історик Тацит пише про Нього прямо, а Светоній — опосередковано. Європейський історик Йосиф Флавій, який народився 37 р. до н. е., так описує Ісуса і Його послідовників:
«В той час жив Ісус, людина мудра, якщо Його взагалі можна вважати людиною. Він чинив дивовижні діла і став наставником тих людей, які охоче сприймали істину. Він притягнув до Себе багатьох іудеїв та еллінів. Це був Христос. Через наполягання впливових людей Пілат засудив Його на хрест. Але ті, що любили Його раніше, не перестали любити Його й тоді. На третій день Він знову об’явився їм живий, як пророкували про Нього натхненні Богом пророки, і не тільки про це, але й про багато інших Його чудес. До сьогодні ще існують так звані християни, які називають себе так на Його честь…».
«Юдейська давнина», том 2, книга 18, глава 3, сторінка 218
Таким чином, свідчення про Ісуса є не тільки у Новому Завіті. До того ж, свідчення Нового Завіту очевидні. Часом говорять: «Новий Завіт був написаний занадто давно. Як ми можемо дізнатись, що все, записане там, не змінилось протягом наступних років?»
Відповідь проста: те, про що писали автори Нового Завіту, ми знаємо і дуже точно, завдяки науці, яка називається «текстологія». По суті, що більше у нас текстів, то менше сумнівів. Покійний професор Брюс (який викладав біблійну критику та екзегетику в Манчестерському університеті) в своїй книзі «Чи достовірними є документи Нового Завіту?» показує, наскільки багатим є Новий Завіт у порівнянні з текстами інших історичних праць.
Нижче ми наводимо таблицю, яка підсумовує факти і показує міру істинності новозавітніх свідчень.
Ф. Ф. Брюс вказує, що існує дев’ять чи десять рукописів «Гальської війни» Цезаря, і найбільш рання копія — на дев’ятсот років молодша за події, про які в ній йдеться. «Римської історії» Лівія — не більше двадцяти екземплярів, найперша копія з’явилась близько 900 р. н. е. З чотирнадцяти історичних книг Тацита вціліло тільки двадцять рукописів; десять уривків з шістнадцяти книг його Анналів (літописів) цілком ґрунтуються на двох рукописах, один з яких – копія дев’ятого століття, а другий — одинадцятого. Історія, написана Фукідідом, відома лише з восьми рукописів, які відносяться до 900 року н. е. Те саме стосується й історії Геродота. Але жоден вчений, який вивчає класичну історію, не сумнівається в їх достовірності, незважаючи на значний інтервал часу і відносно невелику кількість манускриптів.
З Нового Завіту та інших джерел ми знаємо, що Ісус — реальна особа
Що стосується Нового Завіту, тут є дуже багато матеріалів. Ймовірно, він був написаний між 40 і 100 роками нашої ери. Ми маємо чудові повні рукописи всього Нового Завіту, найбільш ранні з яких датовані 350 роком н. е. (інтервал часу – тільки 300 років), папіруси, які містять велику частину Нового Завіту, датовані третім століттям, і навіть фрагменти Євангелія від Йоана, датовані приблизно 130 роком. Є понад 5 000 грецьких рукописів, понад 10 000 латинських та 9 300 інших, а також понад 36 000 цитат, записаних Отцями ранньої християнської Церкви. Як сказав один з найбільших текстологів проф. Дж. А. Хорт, «за різноманітністю та повнотою свідчень […], текст Нового Завіту не має рівних у всьому стародавньому письменстві».
Посилаючись на Фредеріка Кеньона, провідного фахівця в даній області, Брюс підсумовує свідчення:
«Таким чином, проміжок між часом початкового укладання та часом написання найдавніших свідчень, що збереглись, настільки малий, що ним можна знехтувати. В даний час зникли останні підстави для сумнівів в тому, що тексти Писання дійшли до нас переважно в тому ж вигляді, в якому вони були написані. І достовірність, і загальну цілісність книг Нового Завіту можна вважати остаточно встановленими».
З Нового Завіту та інших джерел ми знаємо, що Ісус — реальна особа. Але хто ж Він? Лише одиниці сумніваються в тому, що Ісус насправді був людиною. Він мав людське тіло. Іноді Він втомлювався (Йоан 4, 6), був голодний (Мт 4, 2), гнівався (Мр 11, 15-17), любив (Мр 10, 21), сумував (Йоан 11, 35), мав спокуси (Мр 1, 13), вчився (Лк 2, 52), працював (Мр 6, 3), був слухняний своїм батькам (Лк 2, 51).
Численні докази підтверджують думку християн, що Ісус був і залишається єдинородним Сином Бога
Тепер багато хто говорить, що Ісус був тільки людиною, визначним релігійним учителем: «Я не можу повірити в християнство, але думаю, що Ісус — чудова людина».
Які ж дані говорять про те, що Ісус — не просто чудова людина чи великий учитель гуманності? Як ми зможемо переконатись, численні докази підтверджують думку християн, що Ісус був і залишається єдинородним Сином Бога. Так, Він — Бог-Син, друга особа Трійці.
Що Він говорив про Себе?
Деякі говорять: «Ісус ніколи не казав, що Він — Бог». Це правильно. Подорожуючи, Він ніколи не представлявся: «Я — Бог». Та все ж, якщо ми подивимось на все, чого Він навчав і про що говорив, навряд чи можна мати сумніви в тому, що Він розумів Свою тотожність Богові.
Навчання, зосереджене на Ньому Самому
Найбільш цікавим й вражаючим в Ісусі є те, що більша частина Його навчання зосереджена на Ньому Самому. Так, по суті, Він сказав людям: «Якщо ви прагнете вступити у стосунки з Богом, ви повинні прийти до Мене» (див. Йоан 14, 6). Через стосунки з Ним ми зустрічаємось з Богом.
Глибоко в серці ховається сильний голод. Психологи двадцятого століття пишуть про це в своїх працях. Фрейд говорить: «Люди прагнуть любові», Юнг — «Люди прагнуть безпеки», Адлер — «Люди прагнуть поваги». А Ісус сказав: «Я — Хліб життя» (Йоан 6, 35). Іншими словами, якщо ви прагнете втамувати голод, прийдіть до Мене.
Багато хто блукає в темряві, тужить, впадає у відчай, шукаючи виходу. Ісус говорить: «Я — світло світу. Хто йде за Мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя» (Йоан 8, 12). Хтось сказав мені після того, як став християнином: «Було так, ніби увімкнулось світло, і я вперше все побачив».
Багато хто боїться смерті. Одна жінка говорила мені, що часом вона не може заснути і прокидається в холодному поту, тому що не знає, що буде з нею після смерті. Ісус говорить: «Я — воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме! Кожен, хто живе і в Мене вірує, — не вмре повіки» (Йоан 11, 25-26).
Хоча Ісус прямо і не називав Себе Богом, але з Його слів видно, що Він вважав Себе рівним Богу
Багато людей обтяжені тривогою, хвилюваннями, страхами і провиною. Ісус говорить: «Прийдіть до Мене всі втомлені і обтяжені, і Я облегшу вас» (Мт 11, 28). Вони не знають, як їм прожити життя і за ким йти. Пам’ятаю, я сам до навернення, захоплювався різними людьми й хотів бути схожим на них. А згодом захоплювався іншими. Ісус говорить: «Ідіть за Мною…» (Мр 1, 17).
Він сказав, що хто приймає Його, приймає Бога (Мт 14, 9). Один малюк малював картинку, і його мати спитала, що він робить, а він сказав: «Я малюю Бога». Мати заперечила: «Що ти! Бога не можна намалювати. Ніхто не знає, який Він». Тоді дитина відповіла: «А я намалюю, і тоді всі дізнаються». І дійсно, Ісус говорить: «Якщо ви хочете дізнатись, на кого схожий Бог, подивіться на Мене».
Непрямі свідчення
Хоча Ісус прямо і не називав Себе Богом, але з Його слів видно, що Він вважав Себе рівним Богу. І ось кілька прикладів.
Він казав, що може пробачати гріхи. Наприклад, одного разу Він сказав паралізованій людині: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи» (Мр 2, 5). Релігійні вожді розгнівались: «Що Він має на увазі? Це ж богохульство! Хто, крім Бога, має право прощати гріхи?». Ісус довів, що має цю владу, зціливши паралізованого. Але ж і справді дивно, коли хтось заявляє про таку здатність.
Клайв Стейплз Льюїс добре сказав про це у своїй книзі «Просто християнство»:
«Частина Його слів пролітає повз наші вуха – ми чули їх так часто, що перестали розуміти, якої висоти звучання вони сягають. Я маю на увазі слова про прощення гріхів, будь-яких гріхів. Якщо це не походить від Бога, то це безглузде і смішне. Ми можемо зрозуміти це з того, як людина пробачає образи та кривди, яких їй самій завдали. Ви наступили мені на ногу, і я вам це пробачаю. Але як бути з людиною, яку ніхто не чіпав і не грабував, а вона пробачає вас за те, що ви наступали на ноги іншим і крали у них гроші? Така поведінка здалась би нам дуже безглуздою. Але саме так чинив Ісус. Він говорив людям, що їх гріхи пробачені і ніколи не радився з тими, кому ці гріхи нашкодили. Він без вагань поводився так, ніби образили Його, проти Нього вчинили беззаконня. Це мало б сенс тільки в тому випадку, якби Він насправді був Бог, Чиїми законами знехтували, Любов — зневажена кожним вчиненим гріхом. В устах будь-кого ці слова свідчили б тільки про безглуздя та манію величі, яким немає рівних у всій історії людства».
Ще одна вражаюча заява Ісуса говорить про те, що колись Він судитиме світ (Мт 25, 31-32). Він сказав, що повернеться і «сяде на престолі Своєї слави» (вірш 31). Всі народи зберуться перед Ним, і Він їх судитиме. Одні отримають спадок, приготований для них від створення світу, і вічне життя, а інші будуть страждати, відділені від Нього навіки.
За Його словами, Він вирішуватиме, що буде з кожним з нас наприкінці часів. Він буде не лише Суддею, але й мірою суду. Що станеться з нами в той день, залежить від того, як ми ставимось до Ісуса в цьому житті (Мт 25, 40. 45). Уявіть, що священик у вашій помісній церкві піднімається на кафедру і говорить: «В день суду ви встанете переді мною, і я буду вирішувати вашу долю у вічності. Що станеться з вами, залежить від того, як ви ставитесь до мене і моїх друзів». Для звичайної людини такі слова жахливі. Це ще одне непряме свідчення Ісуса про те, що Він і Всемогутній Бог — одне.
Прямі заяви
Коли йому поставили запитання: «Чи дійсно Ти — Месія, син Бога живого?» Ісус відповів: «Так…, і ви побачите Сина Людського, Який сидить по праву руку Всемогутнього, коли Він повернеться на хмарах з небес». Первосвященик розірвав на собі одяг. «Які нам ще потрібні свідки? — закричав він, — Ви чули богохульство? Що ви на це скажете?» (див. Мт 14, 61-64). Очевидно, саме тому Ісуса засудили на смерть. Ототожнення себе з Богом вважалось у євреїв богохульством, яке заслуговує смерті.
Одного разу, коли євреї зібрались побити Ісуса камінням, Він запитав їх, за що вони хочуть Його побити. Вони відповіли, що за богохульство: «за те, що людиною бувши, Бога з Себе робиш!» (Йоан 10, 33; курсив автора). Вороги сприйняли Його слова буквально.
Коли Тома, один з учнів, впав на коліна перед Ісусом і сказав: «Господь мій і Бог мій» (Йоан 20, 28), Ісус не заперечив: «Ні, ні, не говори так! Я не Бог». Він сказав: «Побачив Мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Йоан 20, 29). Він докоряв Томі, що той не одразу повірив.
Якщо хтось говорить такі речі, його необхідно перевірити. Деякі претендують на чужу роль. Мало хто і що скаже! Багато людей, скажімо, – божевільні, або ж просто говорять неправду. Хтось вважає себе Наполеоном, хтось — Римським Папою. Але ж це не так!
Як же ми можемо перевірити їхні слова? Ісус стверджував, що Він — єдиний Син Бога, Який створив світ. Є три логічні пояснення. Якщо його слова – брехня, то або Він Сам знав, що це брехня — і тоді він шахрай або сам диявол, або вірив Собі — тоді він просто божевільний. А третій варіант полягає в тому, що всі Його слова правдиві.
К. Л. Льюїс так пише про це:
«Отже, ми стоїмо перед досить страшною альтернативою. Ісус — або саме те, що він про Себе говорить, або Він — божевільний, маніяк чи щось гірше. Для мене цілком зрозуміло, що ні божевільним, ні бісом Він не був. Отже, яким би неймовірним чи жахливим це не здавалось, я змушений визнати, що Він — Бог. Бог зійшов на окуповану землю в образі людини».
Багато законів Великобританії ґрунтуються на вченні Христа
Які свідчення підтверджують те, що Він сказав?
Для того, щоб прийняти якийсь з трьох варіантів, необхідно розглянути свідчення про Його життя.
Його вчення
Вчення Ісуса повсюдно визнане найвизначнішим вченням, яке будь-коли та будь-ким проголошувалось. Зазвичай невіруючі люди говорять: «Мені подобається Нагірна проповідь, я так і живу». (Якби вони її читали, то могли б зрозуміти, що казати так набагато легше, ніж зробити, але для нас тут важливе інше: вони визнають, що Нагірна проповідь — визначний твір).
Бернард Рамм, американський професор богослов’я, так сказав про вчення Христа:
«Ці слова читають дедалі більше і більше, цитують, люблять, перекладають, тому що більших слів ніхто не сказав… Їх велич — в ясній, чистій духовності, яка чітко, визначено і авторитетно вирішує всі найбільші проблеми, які хвилюють людське серце… Ще ніхто не сказав слів, які б так приваблювали, тому що ніхто не здатний так відповісти на найважливіші питання. Такі слова і такі відповіді ми могли б отримати лише від Бога».
З Ісусом не було нудно!
На Його навчанні стоїть вся наша західна цивілізація. Багато законів Великобританії ґрунтуються на ньому. Ми прогресуємо практично в будь-якій сфері науки і техніки, ми пересуваємось швидше і знаємо більше, і тим не менше, за 2 000 років ще нікому не вдалось поліпшити моральне навчання Христа. Чи міг його принести шахрай або божевільний?
Його діла
Ісус сказав, що чудеса, які Він чинив, самі по собі свідчать про те, що «Отець в Мені, і Я в Отці» (Йоан 10, 38).
Ісус напевно був найнезвичайнішою людиною з усіх, хто Його оточував. Часом говорять, що християнство нудне. З Ісусом не було нудно!
Коли Він приходив у гості, то перетворював воду у вино (Йоан 2, 1-11). Їжу, якої ледве вистачило б для одного, Він розмножував так, що міг нагодувати тисячі (Мр 6, 30 та ін.). Він керував стихіями, наказував вітру і хвилям, зупиняв бурю (Мр 4. 35-41). Він чинив чудесні зцілення — сліпі прозрівали, глухонімі чули і говорили, паралізовані знову могли ходити. Після зустрічі з Ним чоловік, який не рухався 38 років, взяв своє ложе і пішов (Йоан 5, 1-9). Він звільняв людей від злих сил, які володіли ними. Часом Він навіть повертав до життя померлих (Йоан 11, 38-44).
Вражали не лише Його чудеса; вражала Його любов, особливо до позбавлених любові: наприклад, до прокажених та блудниць. Найвищим проявом цієї любові було розп’яття на хресті (заради якого Він передусім прийшов на землю). Коли Його катували, а потім прибивали цвяхами до хреста, Він сказав: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк 23, 34). Чи могла це все вчинити людина лиха чи божевільна?
Його вдача
Вдача Ісуса вражає мільйони людей, навіть тих, які не стали б називати себе християнами. Наприклад, Бернард Левін писав:
«Хіба натури Христа, розкритої в Новому Завіті, самої по собі недостатньо для того, щоб проникати в душі тих, хто може принаймні щось сприймати?.. Він все ще ширяє над світом, Його новина все ще зрозуміла, Його співчуття — безмежне, Його втіха — допомагає нам, Його слова, сповнені слави, мудрості та любові».
Один з моїх улюблених описів цього «характеру» належить колишньому канцлеру лорду Хейлшему. В своїй автобіографії «Двері, в які я увійшов» він описує, як Ісус ожив для нього, коли він навчався в університеті:
«Перше, про що ми повинні дізнатись, що з Ним добре. Ісус був надзвичайно привабливим… Той, Кого розіп’яли, був молодим, енергійним, […] Господарем самого життя, мало того — Господарем сміху. Він був настільки приємним, що люди йшли за Ним, просто радіючи разом з Ним… Двадцятому століттю необхідно повернути назад образ захоплюючої і радісної людини, одна присутність Якої наповнювала Її супутників щастям. Не «блідий галілеянин», а істинно справжній дудар з Гаммельну, за яким йдуть натовпи дітей, які сміються та верещать з радощів, коли їх беруть на руки».
Цей Чоловік став прикладом вищої безкорисливості, але ніколи не жалів Себе. Він був покірним, але не слабким; радісним, але не насмішкуватим; добрим, але не таким, що потурає. Навіть його вороги не могли знайти в Ньому вини, а друзі, які добре Його знали, говорили, що Він безгрішний. Ні, неможливо припустити, що така людина була лихою чи неврівноваженою!
Виконання пророцтв Старого Завіту
Американський богослов Вільбур Сміт сказав так:
«В стародавньому світі було багато способів передбачати майбутнє; вони називались пророкуванням. Та ані в грецькій, ані в латинській літературі, незважаючи на слово «пророк» і «пророцтво», ми не можемо знайти жодного особливого пророцтва про визначну подію віддаленого майбутнього чи про Спасителя людства… Мусульманство не вкаже пророцтва про появу Мухамеда, яке б прозвучало за сотні років до його народження. Жоден з творців жодного культу в нашій країні не зміг ототожнити себе з яким-небудь стародавнім текстом, який конкретно передбачав би його появу».
Але Ісус виконав понад триста пророцтв, які виголошувались різними людьми протягом п’ятисот років, включаючи 29 головних, які збулись за один день, день Його смерті. Так, деякі з них до певної міри були виконані в дні пророків, але остаточне втілення відбулось в Ісусі Христі.
Припустімо, що Ісус був розумним шахраєм, який навмисне виконував ці пророцтва, щоб показати, що Він — Месія, про Якого говорив Старий Завіт.
Проблема полягає в тому, що, по-перше, виконати їх у повному обсязі майже (або й зовсім) неможливо. По-друге, якщо судити за людською логікою, Він не «контролював» багато подій. Наприклад, точний опис Його смерті знаходиться в Старому Завіті (Іс 53), так само, як і місце поховання і навіть місце народження (Мих 5, 2). Гаразд, Він — шахрай, який хотів виконати всі ці пророцтва. Але яким чином Він визначив місце свого народження?
Його воскресіння
Фізичне воскресіння Ісуса Христа — наріжний камінь християнства. Які ж реальні докази того, що це насправді відбулось? Узагальнимо їх у трьох заголовках.
1. Його не було в гробі. Чимало теорій намагаються пояснити зникнення тіла з гробниці в перший день Пасхи, але жодна з них не виявилась достатньо переконливою.
По-перше, припустили, що Ісус на хресті не помер. Був навіть заголовок в газеті «Today» («Сьогодні»): «Ісус не помер на хресті». Доктор Тревор Ллойд Девіс заявив, що Ісус ще був живим, коли Його зняли з хреста, і згодом одужав.
Римляни бичували Ісуса, від чого багато хто помирав. Він був прибитий до хреста шість годин. Чи могла людина в такому стані відсунути камінь вагою приблизно в півтори тонни? Вояки були цілковито переконані в тому, що Він мертвий, інакше вони не зняли б Його тіла. Якби вони дозволили Йому втекти, їх самих би стратили.
Учні не стали б помирати заради свідомої брехні
Мало того, коли вони зрозуміли, що Ісус вже помер, «один з вояків проколов Йому списом бік. І потекла негайно ж кров — і вода» (Йоан 19, 34). Виділення крові і води, як ми тепер знаємо, — виразний медичний доказ того, що Ісус помер.
По-друге, намагаються довести, що тіло викрали учні. Дехто вважає, що вони викрали тіло і почали поширювати чутки про те, що Ісус воскрес з мертвих. Навіть не враховуючи того, що гріб був під охороною, теорія неправдоподібна з психологічної точки зору — коли Ісус помер, учні були пригнічені та розчаровані. Потрібно було щось дійсно неймовірне, щоб перетворити Петра на того, хто проповідував у день П’ятидесятниці і навернув три тисячі людей.
Крім того, їм довелось багато страждати за те, в що вони вірили (їх бичували, піддавали тортурам, навіть страчували). Чи витримали б вони все це заради того, у що не вірили? Один мій друг в Кембріджі став християнином після того, як, дослідивши ці свідчення, прийшов до висновку, що учні не стали б помирати заради свідомої брехні.
По-третє, дехто говорить, що тіло викрали представники влади. Це вже видається зовсім неймовірним. Чому ж вони тоді не скористались ним, коли намагались зупинити чутки про Воскресіння?
Напевно, найцікавіше в свідченні про зникнення Ісуса з гробу — це те, як Йоан описує поховальний одяг. До речі, «пустий гріб» (або «пуста гробниця») — це не зовсім правильний вираз. Коли Петро та Йоан увійшли в гріб, вони побачили поховальний одяг, який, як відзначив у своїй книзі «Докази воскресіння» християнський апологет Джош Макдауелл, були «ніби пустий кокон від лялечки», коли метелик вже вилетів. Все було так, ніби Ісус просто пройшов крізь поховальний одяг. Недивно, що Йоан «побачив і повірив» (Йоан 20, 8).
2. Він явився учням. Що це, галюцинація? Оксфордський загальний словник дає таке її визначення: «Уявне сприйняття зовнішнього об’єкта, який не існує в реальності». Галюцинації зазвичай бувають в людей збудливих, обдарованих багатою уявою і дуже нервових, а також у хворих або наркоманів. Учні Ісуса не підходять під жодну з цих категорій. Невже скромні рибалки, митарі чи скептики на зразок Томи були схильні до галюцинацій? Та й не буває, щоб люди, які страждають галюцинаціями, раптово вилікувались. Ісус являвся Своїм учням одинадцять разів за шість тижнів в найрізноманітніших ситуаціях. Власне кількість появ і їх раптове припинення роблять названу гіпотезу цілком неправдоподібною.
Воскреслого Ісуса бачили понад 550 чоловік
Крім того, воскреслого Ісуса бачили понад 550 чоловік. Галюцинувати може хтось один. Можна припустити, що їх двоє чи троє. Але 550 осіб? Це вже занадто.
Нарешті, галюцинації — річ суб’єктивна. В них немає об’єктивної реальності, як і в примарах. Ісуса ж можна було торкнутись. Він їв печену рибу (Лк 24, 42-43), і навіть приготував їжу для учнів (Йоан 21, 1-14). Петро говорить, що «(Вони) з Ним їли і пили після того, як Він воскрес із мертвих» (Діян 10, 41). Він вів з ними довгі розмови, говорячи про Царство Боже (Діян 1, 3).
3. Негайний вплив. Воскресіння Ісуса з мертвих, судячи з усього, просто змінило світ. З’явилась і почала зростати з неймовірною швидкістю Церква. Майкл Грін, автор багатьох науково-популярних праць, писав про це так:
«Церква, … яка почалась зі жменьки неосвічених рибалок та митарів, охопила весь освічений світ за три століття. Дивовижна новина про світову революцію не має аналогів в історії. Так сталось тому, що християни могли сказати: «Ісус не тільки помер за тебе. Він живий! Ти можеш зустріти Його і відкрити для себе ту реальність, про яку ми говоримо». Вони робили це, і нові й нові церкви додавались до тієї, яка народилась із пасхальної могили.»
4. Християнський досвід. Багато мільйонів людей з давніх часів пізнають воскреслого Христа. В них різний колір шкіри, різна раса, різна національність, проте, незалежно від їх матеріального, соціального й інтелектуального рівня, вони як і раніше, єдині в пережитті воскреслого Христа. Вілсон Карлайл, який колись очолював клир нашої армії, одного разу проповідував на розі Гайд-парку. Він сказав: «Ісус Христос живий». Хтось вигукнув: «Звідки Ви знаєте?» Карлайл відповів: «Та ж я розмовляв із Ним сьогодні вранці півтори години!»
Мільйони християн у всьому світі спілкуються з воскреслим Христом
Мільйони християн у всьому світі спілкуються з воскреслим Христом. За останні вісімнадцять років я на власному досвіді переконався, що Ісус Христос живий. Його любов, Його сила і реальність стосунків із Ним переконують мене в тому, що це дійсно так.
Нікі Гамбл, «Життєві питання»
Переклад: Красюк М.
фінансово.
Щиро дякуємо!
