Моє Непорочне Серце затріумфує!
Роздуми на травневі богослужіння в століття об’явлень Богородиці у Фатімі
- Об’явлення Ангела.
- Перше об’явлення Божої Матері у Фатімі.
- Друге об’явлення Божої Матері.
- Третє об’явлення Божої Матері.
- Четверте об’явлення — сенс страждання.
- Переслідування дітей владою.
- П’яте об’явлення Божої Матері.
- Останнє об’явлення Божої Матері.
10 травня. Історія життя Франциска
Франциск Марто, коли розпочались об’явлення ангела, мав 8 років, а коли явилася Божа Мати — 9. Він дуже відрізнявся від своєї рідної сестри Гіацинти, не був схожий на неї рисами обличчя ані побожністю.
Як і всі хлопці, Франциск лазив по деревах, любив грати на сопілці, співати, сприймав усе по дитячому. Люція в своїх записах згадує його як сумирного і з м’яким характером.
Об’явлення ангела і Пресвятої Діви Марії дуже змінили життя цього хлопця, а особливо обітниця Богородиці, що забере його до Неба. Перед об’явленнями хлопець не дуже охоче молився на розарії, лише після першого об’явлення став ревним апостолом цієї молитви. Він часто повторював: «О улюблена Матінко Божа! Я буду молитися Розарій стільки, скільки захочеш». А коли почув, що треба ще умертвлятися, то став апостолом і цієї чесноти, використовуючи для цього кожну нагоду.
Цей хлопець мав дар молитви. Коли батьки відправили дітей до школи, Франциск, який у цей час більше клопотався про Небо, сказав до сестер: «Мені немає сенсу вчитися читати — скоро я піду до Неба, краще молитися. Ви йдіть до школи, а потім, повертаючись, зайдіть за мною до храму». Він молився не тільки в храмі, а й тоді, коли пас вівці; часто шукав самотності, щоб роздумувати про Господа Ісуса. Мала дитина здатна до глибокого споглядання Бога, який може відкрити для її розуму великі речі!
В листопаді 1918 р. двоє дітей у родині Марто, Франциск і Гіацинта, захворіли на грип, який тоді ширився Європою, а потім на запалення легень. Франциск тяжко переносив хворобу. Його тітка обіцяла, що якщо він одужає, то вона пожертвує Божій Матері стільки пшениці, скільки хлопець важить. На це він відповів: «Тьотю, сховай свою пшеницю, бо я вже не одужаю, я йду до Неба». Під час хвороби він виглядав бадьорим і задоволеним, хоча це не означало, що не страждав. Коли Франциск уже не міг сам молитися Розарій, то молився або з Гіацинтою, або з Люцією, а часом його мама закінчувала за нього частину Розарію.
3-го квітня 1919 року, незадовго до смерті, Франциск Марто приступив до Першого Причастя і тішився, що це його найщасливіший день, а Гіацинті сказав: «Я — щасливий, бо прийняв Господа Ісуса.., я маю Його в серці». Франциск хотів хоча б сидячи причаститися, але вже не міг, оскільки був дуже ослабленим. Все це жертвував Господу Ісусу, з яким був якнайтісніше пов’язаний. Це відбувалося з небувалою простотою. 4 го квітня син сказав до матері: «Мамо, чи бачиш це прекрасне світло біля дверей?» Його погляд виражав захват, обличчя променіло. Трохи пізніше прошепотів: «Уже не бачу», — і заснув, відійшов тихо.
Францискові було майже 11 років, коли він помер. Ми теж відійдемо. Але чи наша душа настільки ж поєднана з Богом, як душа цього хлопця?
Роздуми підготував Паллотинський Фатімський секретаріат в Україні