Ви ніколи не дивилися «Гру Престолів», не знаєте що таке «Скандал» і не можете назвати жодної «відчайдушної» домогосподарки? Вважаєте, що не проводите забагато часу перед телевізором і що взяти 30‑денну перерву буде простіше простого? Ймовірно, ви помиляєтеся.
Середньостатистична доросла людина переглядає телевізор близько 2,8 годин на добу — так визначило американське дослідження. Його провело Бюро статистики праці. За даними іншого дослідження, це число є вдвічі більшим — 4 години і 15 хвилин щодоби. Ви можете підсумувати весь час, який витрачаєте на перегляд телепрограм, і з’ясувати, до якого значення наближається ваша тривалість перегляду.
Небезпечний телевізор
На тему телебачення і його впливу на дітей було проведено чимало досліджень. Адам Ліпсон, нейрохірург у IGEA Brain & Spine, стверджує, шо найкращим є дослідження Університету Тохоку в Японії. «Вони відзначили потовщення передньої зони кори головного мозку, яка пов’язана зі здатністю вербального мислення, а також пов’язали зниження рівня IQ із кількістю годин, проведених перед телеекраном», — каже фахівець. — «Окрім того, вони помітили потовщення в зоровій зоні кори в потиличній частині та гіпоталамусі, що може співвідноситися з рівнем агресії».
Дослідження за участі дорослих виявили зв’язок між переглядом телевізора та діабетом другого типу, депресією і навіть злочинністю, додає Ліпсон. За його словами, низка дослідників свідчать: негативні наслідки перегляду телепередач настають після перегляду телепрограм понад годину щодня. Вивчення електроенцефалограми показало, що увага на телеекран переводить активність мозку із бета-хвиль в альфа-хвилі, що пов’язані зі станом замріяності й меншим використанням навичок критичного мислення.
Ерік Браверман, засновник і президент Path Foundation NY, неприбуткової науково-дослідної організації, яка вивчає здоров’я мозку, більш прямолінійний: «Телевізор перетворює тебе на телепня», — каже він. — «Телебачення гіпнотизує людей, живить пасивність і змушує вас менше займатися іншими видами активності».
Різко, але справедливо. Щойно сяйво «блакитного екрану» наповнює кімнату, як можна помітити, що стає важко відірватися. (Погугліть тему «шкідливість синього світла.) Перегляд телепередач — звичка, яку більшість із нас надбали ще в дитинстві. Уся родина збиралася перед екранами, щоб подивитися «Санта Барбару», «Альфа» чи «Караоке на майдані». І покинути цю звичку може бути так само важко, як кинути палити. Отже, жодного телебачення, фільмів, шоу, прямих трансляцій. Наскільки важко це може бути?
Подивимося на досвід Стефані Вози, американської письменниці й редакторки, та її чоловіка. Вони відмовилися від телевізора на 30 днів.
То що ж станеться, якщо вимкнути телевізор?
«Протягом перших кількох днів ми не знали, чим нам зайнятися. Це було нашим буденним заняттям — дивитися будь-яку телепередачу після вечері, і раптом ми обоє опинилися в ступорі через брак ідей. Тому пішли спати о 20:30. Потім настала нова буденність. Ми почали готувати разом, довше вигулювати собак, робити справи по господарству, які треба було зробити вже хтозна коли. Вели прекрасні бесіди за келихом вина. Щоп’ятниці та щосуботи увечері, коли не мали планів із друзями, ми слухали CBS Radio Mystery Theater на YouTube. Це — радіопрограма, яку ми обоє любили в дитинстві. І якщо перший тиждень «експерименту» був суцільною боротьбою з прагненням увімкнути телевізор із вигадуванням інших занять, то другий і третій тижні стали часом, коли ситуація для мене почала змінюватися і фізично, і розумово. Найпомітнішим було те, що я почувалася менш виснаженою. Багато телепрограм, які ми звикли дивитися, містили елементи напруженості, драматизму та насильства (маються на увазі телепередачі провокативного соціального характеру, такі як у нас «Кохана, ми вбиваємо дітей» або «Говорить Україна». — Прим.пер.)», — так змальовує зміни письменниця.
«Дедалі частіше транслюються телепередачі з елементами насильства, щоб утримувати глядача в постійному страху», — погоджується з її спостереженнями Вілер Вінстон Діксон, професор кінорежисури в Університеті Небраски. — «Телебачення часто діє як свого роду віртуальна втеча від реальності. Проте воно ніколи не задовольняє відчуття порожнечі, а лише змушує глядача хотіти його ще більше».
Інший побічний ефект полягав у тому, що пара почала відчувати менше метушні, коли вони були не вдома. Не було потреби бігти додому, щоби встигнути на трансляцію телешоу. Неважливо, чи стояла Стефані в черзі у продуктовій крамниці, чи шукала новий костюм для сина — вона не переймалася через час. Їй навіть почало здаватися, що в неї побільшало терпіння та витримки.
До кінця «місяця без телевізора» вона прочитала купу журналів, що залежувалися на тумбочці, прибрала в шафі, пожертвувала 10 мішків побутових речей, які були більше не потрібні родині — а ще відвідала документальний фільм про мінімалізм і взяла сина з собою до Нью-Йорка на письменницьку конференцію, де вони провели час «як справжні туристи».
Що занадто, те не здраво
І все ж, телевізор — це не цілковите зло, зауважує дослідник Браверман: «Є чимало телепередач, які кидають виклик мозку, зокрема — на історичну тематику». За словами Еріка Бравермана, ми не мусимо навчатися щосекунди протягом усього життя. «Телевізор — величезне джерело можливостей, якщо його правильно використовувати. Проблема в тому, що цей інструмент важко контролювати. Деякі речі мають більше руйнівних якостей, і телебачення — одне з них. Так само, як цукор: це оманлива їжа. Так і телебачення — оманливе зображення життя», — наголошує він.
У Бравермана є формула для визначення «нормальної» кількості споживання телепродуктів: «Кожен потребує години аеробних вправ щодня. Якщо ви робите зарядку годину, то можете подивитися телевізор годину. Якщо ви тренуєтеся дві години — дозволяється посидіти перед екраном стільки ж часу. Проте ніколи не проводьте перед телевізором більше часу, аніж витрачаєте на фізичні вправи».
Чи увімкнули вони телевізор знову?
«Я — ні. Мій чоловік знову почав дивитися гольф уночі. Я пишу цей матеріал на 33‑й день експерименту, і я не дивилася жодного телешоу. І навіть не бачила останнього епізоду “Гарної дружини”, який записала на відео й так не хотіла пропустити. А все через те, що найкращим у цьому експерименті було відчуття спокою, що оселилося в мені, та хвилі задоволення, які беруться нізвідки. Звучить божевільно, проте це правда. Я не хочу повертатися до минулих звичок. Принаймні, поки що», — стверджує авторка сімейного експерименту.
«Щастя з’являється від взаємодії між натхненням і потовиділенням», — каже Браверман. — «Усе, що не дає людині попітніти заради досягнення чого-небудь, дає хибні фантазії та нескінченне відволікання від розкриття повного потенціалу».
За матеріалами: Na Chasi
фінансово.
Щиро дякуємо!
