Чоловік, зачатий внаслідок зґвалтування, дякує матері за те, що народила його

Питання, яке ми повинні собі поставити, це не «коли починається життя?», а «скільки варте життя?»

Крістіана могло не бути на дебатах, а його голос не був би вислуханий. Але його мати, яка народила його дуже молодою, доносила вагітність і вибрала для дитини усиновлення, пише Aleteia.

Крістіан завжди знав, що він усиновлений. Так він говорив під час дискусії на тему легалізації абортів в Аргентинському конгресі. Як підріс, відчув, що хоче знайти свою біологічну матір і познайомитися з нею.

Коли йому було 15 років, Крістіан знайшов конверт з інформацією про своє всиновлення й дізнався ім’я жінки, яка його народила. Його прибрані батьки ніколи від нього цього не приховували, він просто не розпитував.

Знайти ту жінку не було легко. Ще не існувало соцмереж, а юнак мешкав далеко від Буенос-Айреса, де залишилася його мама.

Через багато років, коли він уже був жонатий, Крістіан поновив свої пошуки. Цього разу — вдало. Він довідався, що його мама приїхала до Буенос-Айреса на заробітки, як їй було 12 років, і стала жертвою численних труднощів. Минуло більше 20 років відтоді, як вона розсталася з сином у лікарні, перш ніж вони змогли поговорити хоч би по телефону. Домовилися зустрітися у торговому центрі. Через кілька хвилин мовчання Крістіан сказав: «Хочу, щоб ти знала, що я тебе шукав, аби сказати: дякую, що ти не зробила аборту». Його матір вибухнула плачем. «Я думала про тебе кожну хвилину свого життя», — зізналася вона.

Крістіан прийшов на Аргентинський конгрес, аби підкреслити: «Я хочу вам сказати, що незалежно від того, чи (мати) дала би мені життя, чи зважилась би на аборт, нічого б не змінилося: вона й так думала би про свою дитину щодня, ціле життя. Саме тому матір, яка вирішує зробити аборт, не може перестати потім думати про свою дитину. Ніколи не може перестати думати про ту маленьку людинку, яка в ній формувалася. Я знаю, що є вагітності, які постали внаслідок зґвалтувань, примусу до сексу і так далі… Навіть не пробую ставити себе на місце тих майбутніх матерів. Я ніколи не буду спроможний пізнати їхній біль, сум і пустку, викликану такими ситуаціями. Але я знаю, що це значить — радіти життю, могти допомагати іншим, давати надію або притуляти когось, хто ніколи цього не відчував, знаючи, що моя мама мала право — як сама сказала — абортувати мене або дозволити мені жити».

«Питанням, яке ми повинні собі сьогодні поставити, повинно бути не “коли починається життя?”, але “чого воно варте”. Дозвольмо народитися дітям, так як мені дозволили — в іншому разі я був би черговою абортованою дитиною. Хочу сказати вам, що історія, яка починається в такому смутку, болю і несправедливості, може — в руках Бога досконалої любові — стати доброю історією, вартою того, щоб її розповісти».

Крістіан був одним із 16 людей, які висловилися за життя під час публічних дебатів про легалізацію абортів в Аргентині. На жаль, у сесіях взяли участь заледве кілька конгресменів, але послання Крістіана й так несе велику надію.