Ірландія програла. З погляду людей віруючих, пролайфістів, юристів теж. Тому що всі, хто тверезо мислить, розуміють: законний дозвіл на тему «загалом то не можна, але іноді дозволено» означає одне — «можна».
У п’ятничному референдумі 25 травня за дозвіл на аборти висловилися 66,4% ірландців. Загалом у голосуванні взяли участь 64% населення. Дві третини від двох третин, умовно кажучи… тобто загалом близько половини нинішніх ірландців висловилися за спрощення доступу до вбивства їхніх власних дітей. Прем’єр Лео Варадкар представив це як досягнення: «Люди показали, що хочуть сучасної конституції для сучасної країни… ми довіряємо жінкам і поважаємо те, що вони приймають рішення та вибори стосовно опіки над своїм здоров’ям».
Давня мудра думка когось зі східних християн звучить так: диявол входить голкою, а роздувається горою. Якщо застосувати зрозумілий образ, то загата, в якій зробили дірку, стає небезпечною — вода її розірве. У світовій літературі є відома історія про хлопчика, який побачив дірку в загаті біля свого села і заткнув її пальцем. І стояв там довго, самотній і змерзлий, аж доки його знайшли: він не міг просто піти, побачивши, що загата протікає, бо це означало небезпеку для всіх.
Я не можу провести пряму паралель між стараннями Католицької Церкви і того хлопчика, який рятував своє село від повені так, як це розумів. Хоча інколи варто, бо у суспільстві, де Церква давно перестала бути голосом совісті й розуму, масштаби її зусиль дедалі більше нагадують хлопчика, який затикає дірку пальцем… А дірок у цій загаті більше, ніж одна.
Люди, які відкидають Церкву, неминуче втрачають Бога. Це неприємне ствердження, бо дуже багато хто не любить Церкву як інституцію, разом з усіма історичними проблемними «наростами» і тяжкою неповороткістю такої довголітньої структури. Але це проста правда. Шкода, що Церква не раз сама винна в тому, що «здала позиції», що ввела людей у згіршення, вляпалася в скандали… шкода, бо злий грає на цих помилках і слабкостях. Педофільський скандал у Клойні став тільки «останньою краплею».
Ціле покоління (30 років) триває активна секуляризація — панування «світу цього» в думках замість голосу Церкви. За деякими даними, кількість католиків (практикуючих, бо номінальних нема сенсу рахувати) в Ірландії за цей час зменшилася учетверо. А голос світу цього говорить молодим приємні для них речі: розважайся, реалізуйся, нічим себе не обтяжуй, а діти невчасно — це клопіт (а діти завжди невчасно, особливо поки тобі 20-30 років).
Втім, справа не у самому зникненні авторитету Церкви. Нормальні люди (так, я наголошую на формулюванні «нормальні»), незалежно від віри чи конфесії, знають, що убивати безвинних — погано. Що ж таке сталося з людьми, що вони почали хотіти поганого?
Як на мене, нічого особливого не сталося. Люди завжди хотіли поганого. Вся історія людства, хоч рахуй її від Адама з Євою після вигнання, хоч від яких археологічних розкопок. Убивають, ґвалтують, продають у рабство, мучать катуваннями, використовують для експериментів і виробництва як матеріал. І по Фройду, і по Юнгу, і по Катехізису — в людині є темна сторона. І вся суть існування людства — в тому, щоб себе виховувати. Щоб не давати голосу своїй темній стороні, яка завжди хоче, щоб їй (і тільки їй) було зручно, вигідно, щоб доступне задоволення і щоб без наслідків після задоволення.
Сучасне мислення (кажучи складніше, ментальність постмодернізму та його наслідки) проблемне саме тим, що допустило до голосу темну сторону людини, вважаючи її повноправною для висловлювання. А парадокс ситуації в тому, що людська «світла сторона» — це зовсім не розум, а душа. Реальність якої (знову) не визнається. І зі «світлої сторони» нема кого до голосу допустити, бо розум, позбавлений етичних орієнтирів, заплутався у тому, що таке правда.
Право жінки вирішувати питання свого здоров’я, коли йдеться про аборти, — це півправда. Тому що йдеться не про саме тіло і не про одну жінку. Але цим так легко зманіпулювати. І людям дають «іншу правду», «варіант правди», «часткову правду», аби забалакати сумління. І все закінчується тим, що будь-яке зло, яке лиш можна уявити, стає законним. Бо сприймається як нормальне. По соцмережах блукає картинка з нагадуванням, що Ісуса розіп’яли цілком демократично — волею зібраного народу, а нацистські газові печі існували згідно з законом. Усе це — наслідки часткової правди, зручної для маніпулювання.
Що буде з Ірландією — Бог знає, але якщо вона зникне разом з усією Старою Європою, то не буде сенсу питати «як Бог таке допустив». Бог дав людям право вирішувати. Зокрема, на референдумах. Питання в тому, як люди цим правом користуються. А часткових правд («жінка має право вибору») не буває (дитина права не має, виходить).
«Існують тільки дві позиції стосовно правди, і кожна з них була вислухана століття тому в суді Соломона, де дві жінки стверджували, що вони — матері одного немовляти. Немовля тут немов правда. Воно є цілісністю, організмом, і не може бути поділене. Справжня матір немовляти не пішла би на компроміс. Вона була нетолерантна у питанні своїх претензій: або вона отримає ціле немовля, або нічого — ось нетолерантність Материнства. Але фальшива матір була толерантна. Вона була схильна піти на компроміс. Вона була схильна до того, щоб поділити немовля — і в результаті, унаслідок толерантності, на немовля чекала би смерть» (Слуга Божий архієпископ Фултон Дж. Шін, з книжки «Moods and Truths», 1932).
У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
