Молитва як зустріч

Біблія в численних історіях показує нам, як змінюється людина, зустрічаючи Бога чи Ісуса Христа. У зустрічі з Богом пророки віднаходять своє покликання і стають заново посланими. У зустрічах з Ісусом люди віднаходять здоров’я, підводяться, набирають відваги, аби прийняти себе, можуть присвятити себе Богу (покликання митаря Матея – Лк 19,1-10) або розпочати нове життя (Лк 1,40-45).

Отож і я запрошую вас поглянути на молитву як на зустріч. Вона відбувається на кількох рівнях. Насамперед, аби могти зустріти Бога, я маю зустріти себе самого. Важливою вказівкою можуть стати тут слова св.Кипріана (†258), який казав так: «Як можеш від Бога вимагати, аби тебе слухав, якщо сам себе не слухаєш? Хочеш, аби Бог про тебе пам’ятав, а сам не пам’ятаєш про себе».

Що означає слухати себе? Це означає слухати свою істинну суть, торкнутися себе самого. Це також означає слухати свої відчуття й потреби, слухати те, що в нас пробуджується. Молитва не є побожною втечею від себе, а чесною і нещадною зустріччю із собою. Євагрій з Понту казав: «Хочеш пізнати Бога – пізнай насамперед самого себе». То ніяка не психологія віри, а обов’язкова умова молитви.

Якщо я одразу втікаю в побожні слова або почуття – молитва провадить мене не до Бога, а лише на неозорі поля моєї уяви. Йдеться про те, щоб віднайти своє «я», дійти до серцевини своєї особистості. Одним зі способів є настійливе запитування себе: ким я є? хто я? Тоді спонтанно з’являються відповіді та образи. В кожній з цих відповідей можуть критися слова: ні, то не я, то лише частина мене. Я не той, за кого мене сприймають друзі, я не той, за кого сам себе вважаю. Я не ідентифікуюся з роллю, яку граю перед знайомими, ані з маскою, що її натягаю поміж приятелями.

Може бути так, що, спостерігаючи за собою, я помічаю, що в храмі поводжуся інакше, ніж на робочому місці, в школі або вдома. Хто я є насправді? Я не є те ж саме, що мої почуття й думки. Думки і почуття існують у мені, але моє «я» не полягає в них, його потрібно шукати здаля від мислення й відчування. Ми не можемо визначити це «я» ані його зафіксувати. Але, заглиблюючись у себе щораз більше, відкриємо хоча б частково таємницю власного «я».

«Я» – це більше, ніж вирізнення з-поміж інших, більше, ніж вимір самої по собі свідомості, більше, ніж результат історії мого життя. «Я» означає: я покликаний Богом на ім’я, і це ім’я невисловлюване. Я – слово, яке Бог промовляє виключно в мені.

Моя суть – то не мої досягнення, не мої знання ані мої почуття, а слова, які Бог промовляє тільки в мені і які тільки в мені й через мене можуть бути прийняті в цьому світі. Зустріти самого себе означає мати усвідомлення цього єдиного Божого слова в собі. Бог промовив уже через моє існування, вирік своє слово в мені. Молитва як зустріч із собою самим означає зустріч у моїй найглибшій глибині цього Бога, Який у мені промовляє до мене і сам у мені висловлюється.

Натхнення до молитви

Отож помолися якнайкоротше і якнайдосконаліше, як тільки зможеш.

Боже завжди незмінний! Зроби так, що я пізнав себе, зроби, щоб я пізнав Тебе – ось моя молитва. Боже, Отче наш, Котрий заохочуєш нас до молитви і даєш нам те, про що молимося! Якщо просимо Тебе про благодать – краще живемо, стаємо кращі. Вислухай мене, бо ось я тремчу в самотності, подай мені руку! Покажи мені світло Твоє, виведи мене з помилок і провадь, аби я зумів повернутися до самого себе й до Тебе. Амінь.

Св.Августин (354-430)

Прийми цю сповідь, жертву, яку приносять мої вуста Тобі, Який їх створив і схилив до того, щоби славили Твоє ім’я. Зціли всі кості мої, аби волали: Господи, хто ж подібний до Тебе?
Той, хто сповідається тобі, не повідомляє Тебе про те, що в ньому діється. Твої бо очі пронизують закрите серце. Людина може обгородитися жорстким панциром, але то є нічим для Твоєї руки, яка, коли хочеш, може будь-який панцир скрушити – або щоб виявити милосердя, або щоб завдати кари. Ніхто не може захиститися перед жаром Твоїм.

Нехай моя душа, славлячи Тебе, покаже цим свою любов. Нехай славить Тебе, даючи свідчення про вчинки Твого милосердя. Ані на мить я не перестаю прославляти все Твоє створіння. Людина розтуляє уста для молитви, і дух її проголошує Твою славу. Також і тварини та неживі речі славлять Тебе вустами тих, хто до них придивляється.

Бо ж наші душі, коли опадають із сил в утомі, спираються на речі, які Ти створив, аби підвестися до Тебе, Котрий їх так чудесно створив – а там, у Тебе, є справжній відпочинок і справжня міць.

Св.Августин, Сповідь 5,1