Аналізуючи минулий тиждень у Ватикані, публіцист Андреа Ґальярдуччі звертає особливу увагу на виступ Папи на пленарній сесії Дикастерію віровчення. У традиційній понеділковій колонці свого блогу Monday Vatican він розмірковує, чи варто найближчим часом очікувати на відставку кардинала Фернандеса, контроверсійного префекта цього відомства.
Виступу Лева XIV на пленарній сесії Дикастерію віровчення минулого тижня очікували з особливим азартом. Після того як Папа погодився доопрацювати документи, залишені його попередником Франциском, усіх мучило одне питання: чи продовжить він старий курс, а чи різко поверне штурвал?
Промова Лева була спокійною, навіть виваженою. Він згадав останні документи і похвалив Дикастерій за плідну працю. Цей виступ став своєрідним фіналом цілого розділу. Перераховуючи значущі досягнення відомства, Лев почав із ноти Gestis verbisque про Таїнства. Він не згадав декларацію Fiducia supplicans про благословення одностатевих пар, видану у грудні 2023-го, але при цьому згадав про свіжий і не менш контроверсійний документ про марійні титули.
У такий спосіб, не прямо, а за допомогою напівтонів, Папа створює дистанцію. Лев XIV фактично підвів риску під епохою Франциска і, схоже, готується вести Дикастерій зовсім іншим шляхом. У ватиканських кулуарах тільки й говорять про те, що кардинал Віктор Мануель Фернандес — близький соратник і «правиця» Франциска — от-от піде на спочинок. Проте промова Папи натякає радше на зміну методів роботи, аніж на негайне звільнення топ-менеджера. Навряд чи Папа поспішатиме з ротацією одного префекта, коли у нього попереду масштабна зміна поколінь. Ціла плеяда впливових кардиналів — Черні, Семераро, Рош, Кох і Фаррелл — уже перетнули вікову межу у 75-80 років або наближаються до неї. У такій ситуації Леву простіше не змінювати обличчя, а задавати новий вектор словами і… красномовними замовчуваннями.
Окреслений Левом курс — це делікатне відсторонення від агресивного стилю Франциска. Це підготовка до переходу від «курії Франциска» до нової «Левової курії». Зрозуміти, хто входить до близького кола Лева XIV, майже неможливо — цілком ймовірно, бо цього «кола» просто не існує. Призначення архієпископа Філіппо Янноне префектом Дикастерію у справах єпископів — це не про «кумівство», а про ставку на професіоналізм та сувору дисципліну. Те саме стосується й інших призначень: часто це люди, які не входять до особистої «орбіти» понтифіка. Навіть його другий секретар Марко Біллері не належить до давніх друзів.
Єдина людина з «колишніх», хто сьогодні поруч із Папою — це його секретар монсеньйор Едгард Рімкауйна. Справжні ж друзі Лева XIV залишаються в тіні, подалі від владних кабінетів. Це його безпечна гавань. Це брати-августинці, які свято бережуть таємницю своєї близькості до Папи, і перуанці. Лев зберіг глибокий зв’язок із Перу: недарма після обрання він заговорив не рідною англійською, а іспанською. Коли Папа хоче відпочити душею, він згадує Перу. Його власний кухар — перуанець. А наприкінці січня він неочікувано прийшов на обід до перуанських єпископів, просто сівши за стіл як один із них — як було колись, до білої сутани.
Світ завмер у очікуванні: чи почне Папа «рубати з плеча», як його попередник, а чи обере шлях довгих роздумів? Поки що все виглядає так, ніби тривала фаза вивчення справ поступово переходить у затяжне прощання зі старими порядками. Чи змінить Папа спочатку підхід, а потім людей? Чи навпаки? Ця велика трансформація, на яку всі очікують, дедалі більше нагадує Ґодо*: чим довше чекаєш, тим менше шансів, що він прийде. А можливо, нам взагалі не варто чекати нічого надзвичайного. Можливо, те, що ми бачимо зараз, і є нова нормальність. Зрештою, саме заради неї його й обирали.
*абсурдистська п’єса Семюела Бекета «Чекаючи на Ґодо», персонажі якої нескінченно — і даремно — чекають когось на ім’я Ґодо.
фінансово.
Щиро дякуємо!
