Греко-католицький календар:
Св. Методія, учит. слов’ян, св. Євтихія
Іс. 66, 10-24
10. Радуйтеся з Єрусалимом і веселіться, ви всі, заради нього, що його любите! Возрадуйтеся з ним радістю всі, що за нього журилися, 11. щоб могли ссати й насичуватися з грудей його втіхи, щоб могли впиватись і розкошувати багатством його слави. 12. Так бо говорить Господь: «Ось я спрямую до нього мир рікою, потоком зливним будете ви звідти славу народів усмоктувати. І вас носити муть при боці, й на колінах вас будуть голубити. 13. Як утішає когось рідна мати, так я буду вас утішати, і найдете втіху в Єрусалимі. 14. Побачите це, і звеселиться ваше серце; немов трава, квітнутимуть ваші кості. Рука Господня об’явиться його слугам, а його гнів – його супостатам.» 15. Бо ось Господь прийде у вогні, і наче вихор – його колісниці, щоб вилити свій гнів пожаром, свої погрози – полум’ям вогненним. 16. Бо вогнем судитиме Господь усю землю, мечем – усяке тіло; багато буде побитих Господом. 17. Ті ж, які святяться, очищують себе, щоб увійти в сади за кимось, що всередині; ті, що їдять свинину, гидоту й мишей, усі загинуть, – слово Господнє. 18: «Я знаю їхні діла й думки їхні. Я прийду, щоб зібрати всі народи та язики, і вони прийдуть та узріють мою славу. 19. Я дам їм знак і пошлю врятованих з-поміж них до народів: до Таршішу, Путу, Луду, Мешеха й Рощу Тувала та Явану й до далеких островів, що ніколи про мене не чували й не бачили моєї слави. І возвістять народам мою славу. 20. І приведуть усіх братів ваших з-поміж усіх народів у дар Господеві на конях, колісницях, на носилах, на мулах та верблюдах – на мою святу гору в Єрусалим, – слово Господнє, – так, як сини ізраїльські приносять дари в чистій посудині у дім Господній. 21. З них я теж візьму у священики й левіти, – слово Господнє. 22. Бо так, як нове небо й нова земля, що я створю, стоятимуть передо мною, – слово Господнє, – отак буде стояти ваше потомство і ваше ім’я. 23. І що нового місяця і щосуботи приходитиме всяке тіло, щоб передо мною поклонитися, – слово Господнє. 24. І коли вийдуть, то побачать трупи людей, що проти мене збунтувались. Червяк їхній не помре, вогонь їхній не погасне. Вони будуть осоружні всім людям.»
Бт. 49, 33 – 50, 26
33. А коли Яків скінчив наказувати своїм синам, простягнув він свої ноги на ліжко й віддав духа та приєднався до свого роду.
1. Припав Йосиф на лице своєму батькові й плакав над ним та цілував його. 2. Потім Йосиф повелів своїм слугам, лікарям, набальсамувати батька, й лікарі забальсамували Ізраїля. 3. Сорок днів пішло на те, бо стільки днів треба було на бальсамування. Єгиптяни ж оплакували його сімдесят днів. 4. А як минули дні жалоби, Йосиф сказав дворові фараона: Коли я знайшов ласку в очах ваших, скажіть фараонові таке: 5. Батько мій заприсягнув мене словами: Ось я вмираю. В моєму гробі, що його я викопав собі в Ханаан-краю, там мене поховаєш! Отож дозволь мені піти та поховати свого батька, і я повернуся.” 6. Фараон відповів: “Іди й поховай свого батька, так, як він тебе заприсягнув.” 7. І вийшов Йосиф ховати батька свого, а з ним пішли всі двірські фараона, вельможі його роду та й усі старші єгипетського краю, 8. і ввесь дім Йосифа та його брати з домашніми його батька; тільки своїх дітей та овець своїх і стада свої лишили вони в Гошен-землі. 9. Вийшли з ним і колісниці й вершники: був це вельми великий почет. 10. Прийшли ж вони до Атад-току, що по тому боці Йордану, й ридали там вельми великим та важким риданням; і справив він по своєму батькові сімденну жалобу. 11. А як мешканці краю, ханааняни, бачили цю жалобу коло Атад-току, то сказали: “Тяжка це жалоба для єгиптян.” Тим то й названо його ім’ям Авел-Міцраїм, що є по тому боці Йордану. 12. Сини його, отже, зробили так, як він велів їм; 13. вони бо занесли його в Ханаан-край і поховали його в печері на полі Махпела, яку вкупі з полем купив був Авраам на власне кладовище в Ефрона, хеттита, проти Мамре. 14. Після похорону батька повернувся Йосиф у Єгипет, він і його брати й усі, що ходили з ним ховати його батька. 15. Побачивши Йосифові брати, що помер їх батько, сказали: “Ануж Йосиф зненавидить нас (тепер) та й направду відплатить нам за все те лихо, що ми йому заподіяли.” 16. І послали до Йосифа сказати: “Батько твій перед своєю смертю так заповідав, кажучи: 17. Ось так промовте до Йосифа: Прости братам твоїм, будь ласка, вину за гріх їх, вони бо зло вчинили тобі. Та ти прости тепер, будь ласка, провину рабам Бога твого батька.” І заплакав Йосиф, як вони це говорили до нього. 18. Тоді прийшли ще його брати і, впавши перед ним, сказали: “Ось ми – твої раби.” 19. А Йосиф каже до них: “Не бійтеся! Хіба ж я замість Бога? 20. Ви зло задумали на мене, але Бог обернув це на добре, щоб зробити так, як воно й є сьогодні: спасти життя багатьом людям. 21. Не бійтесь, отже, я годуватиму вас і дітей ваших.” І втішив їх і говорив до них зичливо. 22. І пробував Йосиф у Єгипті, він і дім його батька. А жив Йосиф сто десять років. 23. Йосиф бачив дітей Ефраїма до третього покоління; також діти Махіра, сина Манассії, народилися в Йосифові прийми. 24. Нарешті Йосиф сказав до своїх братів: “Я вмираю, але Бог напевно навідається до вас і виведе вас із цього краю в край, що про нього клявся Авраамові, Ісаакові та Яковові.” 25. І взяв Йосиф у синів Ізраїля таку клятву: “Як Бог навідається до вас, ви заберете звідси мої кості.” 26. І помер Йосиф мавши сто десять років, а вони забальсамували його й поклали у труну в Єгипті.
Прип. 31, 8-31
8. Відкрий твої уста на користь німого, | для всіх, що їм виречено погибель. 9. Відкрий твої уста, суди по правді, | розсуди діло бідного та сіромахи. 10. Жінку цнотливу – хто її знайде? | Ціна її вища над перлини! 11. Серце її мужа покладається на неї; | йому не бракуватиме прибутку. 12. Вона чинить йому добро, не зло, | покіль віку в неї. 13. Дбає про льон та вовну, | радо працює власними руками. 14. Вона, немов ті кораблі купецькі, | здалека хліб привозить. 15. Встає удосвіта, дає домашнім їжу, | і пай своїм слугиням. 16. До поля придивляється і його купує, | і з власних рук дорібку виноградник садить. 17. Стан вона свій підперізує міцно, | й береться жваво до роботи. 18. Бачить, що її праця процвітає, | світло її вночі не гасне. 19. Руки до кужеля простягає, | а пальці її держать веретено. 20. Вона для вбогого розтуляє долоню, | нужденному подає руку. 21. Сніг не страшний для її хати, | бо вся її сім’я одягнена подвійно. 22. Покривала вона собі готує, | льон тонкий і порфіра – її одежа. 23. Мужа її шанують у воротях, | як засідає зо старшинами краю. 24. Вона тче тонке полотно й продає, | і пояси купцеві доставляє. 25. Сила й гідність – її одежа, | і вона собі сміється з прийдешнього дня. 26. Уста свої з мудрістю відкриває, | доброта науки на язиці в неї. 27. Ретельно наглядає за ходом справ у хаті, | хліба не знає їсти, нічого не робивши. 28. Діти її встають і її величають, | муж її теж її вихваляє. 29. Сила було жінок цнотливих, | ти ж перевищила усіх їх. 30. Краса – річ оманлива, врода – марна; | жінка, що Господа боїться, – така хвали достойна! 31. Дайте їй з того, що надбали її руки, | і нехай її вчинки хвалять її при брамі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
