Трикутник Карпмана (агресор-жертва-рятівник) досить-таки прижився у християнському середовищі.
У церквах багато людей звикли виступати в ролі жертви, при цьому вони не готові взяти на себе відповідальність за власну поведінку та прийняті рішення. Рятівники кидаються втішати жертв, знаходячи у цьому процесі своєрідне задоволення (я кращий, я корисний). А який тоді агресор?
Досліджуючи цю тему, варто бути обережним, щоб не посягнути на християнські святині. Але також варто дати розмежування між поведінкою люблячого наставника, пастиря, чоловіка та гріховною позицією переслідувача (агресора).
Як розпізнати?
Консультанти Лінії довіри «Добре слово» підготували детальніший портрет християнина в ролі Агресора.
• Однією з найяскравіших характеристик агресора є тотальне почуття власної правоти. Він переконаний, що істина по його бік. Завжди. Якщо ви з цим не згодні, то людина в ролі агресора допоможе вам розкаятись у своїй омані.
• Що довше ви чините опір, то з більшим вогнем в очах агресор доводитиме свою правоту. Точніше — вашу помилковість. Він відчуває азарт переслідування.
• Почуття власної переваги (спасибі, Господи, що я не такий, як…).
• Агресор засуджує інших, не терпить непокори.
• Для агресора головне — торжество справедливості, а не люди та їхні почуття. При цьому важливо розуміти, що джерелом істини є сам агресор.
• У християнському середовищі, на жаль, агресор використовуватиме Біблію вибірково — як непорушний аргумент, що підтверджує його позицію.
Що відбувається: якщо «рятувальник» бере на себе роль Христа (єдине джерело порятунку), то «агресор» бере на себе іншу роль: Бога-Судді. А якщо він суддя, то за ним і винесення вироку — покарання.
Чому агресор може процвітати серед християн? Тому що Святе Письмо наділяє владою і авторитетом пастирів, керівників, наставників, чоловіків, батьків. Вони покликані виступати лідерами в певному середовищі (церква, сім’я, мала група). Але який приклад лідера залишив нам Христос? Приклад лідера-слуги. Він не наголошував на своїй перевазі та владі. Саме перекіс у бік влади над іншими перетворює християнського лідера в агресора.
Наприклад: мета виховання матері — характер дитини, мета виховання матері-агресора — тотальна слухняність дитини і придушення бунту. Мета чоловіка у відносинах із дружиною — єдність, мета чоловіка-агресора — вимагання послуху дружини. Мета церковного лідера — творення живої церкви, мета церковного лідера-агресора — створення правил (закону людського), яких зобов’язані дотримуватися інші.
Якщо є закон, будуть ті, хто його порушить. Якщо є порушник, буде й покарання. Так агресор отримує почуття власної значущості, могутності й переваги, доводить, що є винні, а він — хороший. Найсумніше, що він щиро вірить: саме так світ і змінюють на краще.
Вихід для агресора — роль учителя.
Учителя, який розуміє, що:
• Він недосконалий і може помилятися;
• Інші можуть помилятися;
• Благодать існує;
• Святе Письмо не можна кроїти під себе;
• Роль судді належить Богу.
У світлі цієї інформації слова Якова «Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший осуд приймемо» (Як 3,1) стають гостро актуальними.
А тепер поставте собі такі запитання:
• Як часто ви вважаєте, що маєте рацію в конфліктних ситуаціях?
• Чи підшукуєте ви все нові й нові аргументи, щоб довести свою правоту?
• Як часто і в яких випадках ви використовуєте Святе Письмо, щоб довести свою правоту?
• Як часто і в яких випадках ви використовуєте Святе Письмо, щоб довести чиюсь провину?
Це питання, які допоможуть розпізнати в собі агресора. Адже основна риса агресора — помічання помилки інших і складність в усвідомленні власних недоліків. Якщо при описі агресора вам одразу на думку прийшла людина, і ви з радістю в серці захотіли їй таки довести, що вона агресор, — швидше за все, ви також є переслідувачем, а ваш потенційний мучитель перетвориться в жертву, щойно ви почнете йому висловлювати все, що думаєте.
В цьому і полягає загадка трикутника Карпмана: людина плаває від однієї його вершини до іншої, виконуючи то роль жертви, то рятівника, то переслідувача.
Метою цієї статті не є повалення авторитетів у Церкві або потурання вседозволеності. Щоб не було спокуси зловживати владою або свободою — і керівникам, і простим віруючим потрібно навчитись практикувати «принцип обрізання Тимофія». Суть принципу (Діян 16, 1-5) полягає в тому, що я як частина спільноти не хочу робити нічого, що послужило б каменем спотикання для інших у вірі.
Класичний приклад: духовно зріла людина не буде вичитувати новонаверненого християнина/християнку за невідповідний одяг у храмі. Тому що це питання другорядне; але це те, що може відвернути від Церкви незміцнілу душу. У той же час зрілий член Церкви вибирає не провокувати своєю зовнішністю братів і сестер, тому що це шкодить єдності тіла Христового.