Роздуми над Божим Словом на ХІХ Звичайну неділю, рік В
Євангеліє від Луки, починаючи з дев’ятого розділу, показує Ісуса в дорозі до Єрусалима. Кожна дорога чи подорож пов’язана з певними клопотами, труднощами та постійним хвилюванням. Усе це виникає з почуття невідомого. Людина природно боїться того, чого не знає, а відповідно, не може контролювати. Проте Ісус запевняє та втішає нас як сьогодні, так і кожного дня цієї подорожі: Не бійся, мале стадо. Страх і непевність зникають, коли є досвідчений провідник у дорозі. Ісус, який іде до Єрусалима, випереджує своїх учнів. Пастир завжди йде попереду стада й кличе своїх овець на ім’я, а вони голос його знають і за ним слідують.
Господь об’являє нам мету подорожі: уподобав ваш Отець дати вам Царство. Це слова справжньої втіхи і підбадьорення, навіть якщо навколо — непроглядна ніч та багато невідомого. Всі ми нині крокуємо у вірі, споглядаючи перед собою лише кроки пастиря: Брати! Віра є підставою для надії, те, що переконує про речі, недоступні для споглядання.
Коли ми плануємо якусь подорож, завжди вибираємо найкращий період сонячного дня. Однак за часів Ісуса Христа майже ніколи не подорожували вдень — з огляду на нищівну денну спеку. Тому паломники вирушали увечері, крокуючи часто крізь темряву ночі аж до світанку. Як написано у першому читанні: Ніч та вже наперед була відома батькам нашим, щоб підбадьорились, знаючи певно, яким повірили присягам. Народ Твій очікував спасіння праведних і ворогів погуби.
Виснажливий шлях, навкруги темрява, звідусіль незримі небезпеки, але хай будуть підперезані ваші стегна і хай горять ваші світильники. Вдома зазвичай ходили у вільному одязі, але до праці чи в дорогу завжди підперезувалися, щоб не перечепитись і не впасти. Тут, на землі, ми не маємо постійної прописки чи місця реєстрації. Християни — це послідовники Господа Христа, які крокують його стежками до нерукотворної оселі. Ми є чужинцями і паломниками на землі. Адже ті, які так кажуть, визнають, що шукають батьківщини.
Ми також не є господарями чи власниками жодної речі у цьому світі: Що маєш, чого б ти не одержав? Коли ж одержав, то чому вихваляєшся, неначе б не одержав? (1Кор 4,7). Єдиним власником, господарем і спадкоємцем усього є Ісус Христос: Тож будьте подібні до людей, які очікують свого пана, коли той повернеться з весілля; як прийде він і постукає, то відразу ж відчинять йому. Ми — лише слуги, поставлені розпоряджатися майном Господа, доки Він повернеться. Чи готовий я відчинити Йому, щойно Він надійде? Чи готовий впустити Його у кожну кімнату, до будь-якої справи, коли зараз почую Його кроки та стук у двері?
На жаль, для багатьох людей прихід Господа буде наче прихід злодія, який насильно викраде у них те, що вони вважають своєю виключною власністю. Та остання ніч буде для них ніччю пограбування, яка позбавить їх начебто їхніх власних земних скарбів і зробить бідними. Насправді мале стадо і насправді небагато тих, хто живе в очікуванні на пришестя Христа, хто щиро і свідомо каже: нехай прийде Царство твоє. Християни — це мале стадо, єдиним скарбом якого є тільки Господь, який надходить. Де моє серце? Чого найбільше прагну, очікую і виглядаю серед темряви цього світу?
Чи молитва сьогоднішнього псалма — це насправді наша особиста молитва: Наша душа очікує Господа — Він наш помічник і оборонець? Адже тоді настане щось надзвичайне і несподіване: Блаженні ті слуги, пан яких, прийшовши, застане їх на сторожі; запевняю вас, (дослівно: Амінь кажу вам) що підпережеться, посадить їх і, підійшовши, буде служити їм.
фінансово.
Щиро дякуємо!
