Аскеза — штука добра і потрібна. Але що робити, коли навіть найменші зречення видаються понад наші сили?
Пам’ятаю день, коли синові було трошки більше року, а донькам — три і шість, і всі були хворі. Того дня я прокинулася вранці одягнена, на краєчку тапчана своєї молодшої доньки, змерзла, задерев’яніла, скута болем. Цілу ніч я ходила туди-сюди між кімнатами дітей, підсовуючи кожному термометри, чашки з питтям і ліки.
Я не рок-зірка
На якомусь етапі я просто впала. Коли очуняла — добрячу хвилину не розуміла, де я і як мене звати. Коли до мене дійшло, що, всупереч очікуванням, я не рок-зірка, яка добряче нажлукталася після концерту, то заодно я усвідомила — от уже не знаю, чому, — що якраз почався Великий Піст.
І що цього року, коли діти постійно хворіють, а я почуваюсь як зомбі, — максимальним зреченням, на яке стане моїх сил, буде витримати це все і не здуріти.
Ну а що — як я мала сприймати великопісні зречення в ситуації, коли і так усього вже досить?
Не тільки батьки трьох дітей з температурою, але й люди, які борються з серйознішими проблемами: наприклад, хворі, люди з неповносправностями, надмірно обтяжені трудами життя…
Малі великі речі
Тут немає однієї, універсальної відповіді. Питання «як/чи братися до зречень у тяжких ситуаціях» найкраще розглядати на молитві, по змозі — у розмові зі сповідником. Інколи вже ніякі зречення неможливі. Але часом варто поборотися.
Може, вдасться, наприклад, відмовитися від якоїсь їжі, або від необов’язкової покупки, стримати цікавість, язик, обмежити скарги, не переглянути якесь кіно?.. Навіть малі речі, зроблені з великою любов’ю, цінні для Бога.
У такій ситуації, як описана на початку, може, найкращим зреченням (яке вимагає від мене найбільших зусиль, але також є найкращим для мене та моєї сім’ї) було би попросити когось про допомогу в опіці над дітьми?
Це зовсім не приємно
Зречення зовсім не приємні. Бурчання в голодному животі, незручна позиція тіла, ба навіть брак омріяного платтячка — зовсім не милі. Спершу ця незручність надмірно займає наші думки і навіть, здається, заважає зосередитись на Бозі. Бо ж тоді я думаю не про те, що важливе, а тільки про ту дурну шоколадку, в якій я собі відмовила! Але саме ця боротьба з роздратуванням, нетерпеливістю, змученістю і становить жертву, яку я складаю Ісусові. Не сама шоколадка є жертвою. Моя впокорена воля — ось подарунок для Нього.
Я можу це пожертвувати в якомусь намірі, подібно як і молитву. Окрім того, роблячи більші чи менші зусилля, я можу собі нагадувати про велику жертву, яку Господь склав заради мене, помираючи на хресті. Якщо я Його люблю, то хочу при Ньому бути не тільки у хвилини радості й слави, але також у ті моменти, коли Він страждав.
Вправи
Аскеза походить від грецького «askesis», що означає «вправи», включно з фізичними тренуваннями. Християни від початку вважали важливим тренувати волю та вміння відмовлятися від різного — також і від того, що саме по собі добре.
Зрештою, щоб могти жертвувати себе Богу, треба собою володіти, тобто мати під контролем (або краще сказати: старатися контролювати) свої потреби, забаганки і капризи.
Добровільні зречення гартують нас на випадок більших труднощів. Якщо колись прийде, наприклад, тяжка хвороба або велика спокуса, то чи я вмітиму припасти до Бога, якщо зараз не навчуся зберігати спокій і погідність, коли постую? Кажуть, що хто не вміє відмовити собі у дозволеному, не зуміє собі відмовити і в недозволеному.
Внутрішня атмосфера
Знайомий священник розповідав, що якось їхав поїздом через пустельну місцевість в Аргентині. Потяг підняв би хмари піщаного пилу, які би вдиралися крізь усі шпарки до вагонів. Тому перед виїздом обслуга потягу не тільки замкнула вікна, але й підвищила тиск повітря, щоб пилюка не могла дістатися всередину. Зречення — це таке «підвищення тиску», яке вберігає нас від серйозніших неприємностей.
І ще одне порівняння. Отець Кшиштоф Ґживоч в інтерв’ю 2001 року прекрасно порівняв зречення з різьбленням статуї з мармуру.
«Багато часточок мармуру мусять відпасти. Інколи люди не можуть погодитися з цими втратами — справді, інколи йдеться про красивий, чималий шматок мармуру, і нам здається, що він надто цінний, щоб його втратити. Однак людина, яка неспроможна здобутися на зречення, ніколи повністю не зречеться й себе — ніколи не матиме власної форми, не буде собою».
Переклад CREDO за: Йоанна Операч, Aleteia
5 молитов спеціально для виснаженої жінки