Чи все так страшно, як медіа малюють, — найкраще запитувати у тих, хто знає ситуацію на місці. Зокрема, це Патрик Оліх OFM, український францисканець, який служить у Б’єллі, на північ від Рима. Пропонуємо його коментар:
Фреска про сон Папи Інокентія ІІІ, якому наснилося, що Церква падає і святий Франциск її підпирає, щоб не завалилася. Фреска з Верхнього храму св.Франциска в Ассізі.
— Оооооо, як накинулися всі на Церкву в Італії за те, як вона відреагувала на епідемію коронавірусу. Ай-яй-яй, віри в них нема! Церкви стали центрами зарази гірше від барів. Нема Причастя! Храми закриті! Боротьба з Церквою! Он від інших хвороб більше помирають!
Читаю і мені стає страшно. Страшно, бо скільки людей стало жертвами маніпуляцій. Якщо коротко: храми не закриті — нема публічних богослужінь. А це різні речі! Бо ніхто не каже, що храми це осередок розповсюдження вірусу. То люди передають вірус, а потім уже його переносять речі. Якщо в храмі багато людей, то й можливість передачі вірусу більша. Тому храми не наказують закривати. За винятком того, якщо виявиться, що сам храм може стати місцем зараження. Храми в Італії відкриті! Таїнство Примирення звершується — ніхто не забороняє сповідати! А це ще одна страшилка багатьох постів у соцмережах. Скажу більше, з досвіду мого міста. Майже всі парафії подали оголошення такого змісту: наш храм відкритий від 7 до 19 години (з перервою на обід). Весь цей час є священник — для розмови, для сповіді, для молитви, для уділення Причастя. Якщо раніше священники були зайняті і не могли стільки часу приділяти душпастирству, то зараз, через вимушений карантин, парафії стали ще більше центром зустрічі зі своїм пастирем! І Причастя можна отримати! Тому всі ті слова про закриття храмів — БРЕХНЯ!
Так, Церква вирішила відмовитися від публічних богослужінь на певний період, а держава не закрила до кінця барів чи інших публічних місць. То у цьому й видно відповідальність єпископів! Уряд Італії зараз тільки доходить до такого різкого рішення, що всі публічні місця будуть закриті, а раніше не зважувалися… з економічних мотивів. То що, Церква теж має керуватися грошима? Чи загальним благом людини?
В Італії, де медична галузь стоїть на досить високому рівні, сьогодні понад 10 тисяч хворих і понад 630 чоловік померли від вірусу. В найбільш вражених областях лікарні на межі колапсу… А вжиті заходи — це перебільшення? Це ще замало, треба ще жорсткіших заходів. Тут не лише медицина — економіка країн на межі краху, тому не треба маніпулювати цифрами померлих від інших хвороб чи нещасних випадків. Уряд лише дозріває до рішення вжити ті заходи, які Церква вже застосувала в дусі відповідальності за суспільство.
Мене вразило інтерв’ю, де один «християнин» каже, що треба в таких випадках усе одно йти до храму і не боятися померти. Бо кожен християнин має бути готовий до смерті. Без сумніву! Але не треба нерозумно виставляти себе на небезпеку. Це по-перше. А по-друге, у випадку з вірусом, ідеться не так про мою смерть, як про смерть чи втрату здоров’я інших через мене! Яким правом я маю ризикувати здоров’ям інших? Відомо, що зараження цим вірусом може бути без симптомів. Ідеться не лише про мене, про кожного зокрема, а про мою відповідальність за інших. Я можу стати тим, хто розносить вірус! «Не вбивай», каже Писання. Так, допомагати іншим треба, але якщо я насправді помагаю. А якщо я можу зашкодити?
Церква завжди в такі періоди збиралася, молилася, робила процесії. Ви впевнені? Мене особливо дивують самі італійці у цьому пункті, бо в романі «Заручені» авторства Алессандро Мандзоні (класичний італійський твір) говориться про епідемію чуми 1630 року в Мілані. Міланські декуріони змусили кардинала Федеріґо Борромео провести процесію вулицями міста з реліквіями святого Карла. Кардинал не хотів цього робити. Але процесія все-таки відбулася 11 червня 1630 року по всіх кварталах міста, з великою кількістю учасників. І вже наступного дня смерті від чуми відчутно збільшилися. В них не було віри? Чи вони більше згрішили від інших? Чи знаєте, що храми у Палестині теж підпали під обмеження? Між іншим, Базиліка Різдва Христового у Віфлеємі. І що вірус туди принесли паломники… Віри в них нема, певно. Чи молилися не так…
Про це можна дискутувати без кінця. Бо аргументів багато, багато фальшу і неточностей. Але що мене турбує ще більше — то це сама думка недовіри та непослуху єпископам Церкви. В усіх цих постах криється думка: вони слабкі і піддаються світській владі, вони не мають віри. І так далі. Я спинюся на цих прихованих ідеях. А їх є більше і вони ще отруйніші… «Не треба слухати єпископів, не треба слухати своїх пастирів. Давайте створимо свою церкву. Без єпископів. Або з такими, які пасують групі наших однодумців». Дехто ще атакує Папу в ці дні… «Єпископи можуть собі говорити що хочуть, а я знаю своє. Вони всі нерозумні і без віри».
Святий Франциск з Ассізі жив у часи єресей, що відкидали священство чи Таїнства з рук тих священиків, які — з різних причин — вважалися негідними. Він став святим тому, що залишився в Церкві. Що був слухняний Папі. Що шанував усіх священників, навіть грішних і слабких.
Перш ніж поширювати таку інформацію про Церкву, подумайте про вашу особисту відповідальність.
фінансово.
Щиро дякуємо!
