Коли збиралися випустити перші медальйони, в Парижі спалахнула епідемія холери. Сестри-шаритки разом із Катериною Лабуре почали роздавати медальйони хворим на холеру.
Багато хто носить на шиї або просто має при собі відомий в усьому світі чудотворний медальйон. Турботливі дружини й матері не раз вшивали медальйони в підкладки піджаків своїх синів і чоловіків. Під час Другої світової війни їх часто носили офіцери, довіряючи своє життя Марії.
Великими шанувальниками медальйона були, серед інших, св.Максиміліан Кольбе і Мати Тереза з Калькутти. Багато з тих, хто зустрічався з місіонеркою любові, згадують, що отримували «на дорогу» чудотворний медальйон.
Незвично те, що медальйон носять віруючі різних віросповідань: християни, юдеї, мусульмани. Навіть, здається (цитуючи слова св.Максиміліана), невіруючі! Яка ж історія і послання цього медальйона?
Катерина Лабуре належить до тих святих, чиї тіла залишилися повністю нетлінними
Об’явлення на Рю дю Бак
За словами Катерини Лабуре, послушниці зі згромадження Сестер Милосердя св.Вікентія де Поля (шариток, від французького «шаріте» — милосердя), на Рю дю Бак 27 листопада 1830р. під час вечірньої медитації вона побачила Пресвяту Діву, скромно вбрану, вік якої послушниця визначила як «років сорок».
Промені, які світили з дорогоцінних каменів на перснях, що були на пальцях Непорочної Діви, символізували Божі благодаті. Один промінь на пальцях Марії був інтенсивніший, а інші — світилися менше, залежно від рівня довіри, з якою вірні молилися:
«Промені, які випливають із моїх долонь, — це символ благодатей, які я виливаю на тих, хто мене про них просить», — сказала Пресвята Діва Марія Катерині під час об’явлення.
За словами дівчини, куля, що символізувала Землю, спершу була в долонях Марії, потім зникла, а Непорочну — з руками, зверненими до землі, — огорнув пояс із написом французькою: «О Маріє, непорочно зачата, молись за нас, що до тебе прибігаємо».
Медальйон
Марія звернулася до св. Катерини зі словами: «Зроби медальйон за цим зразком: усі, хто буде його носити з довірою, отримають великі благодаті, особливо якщо носитимуть його на шиї. Тих, хто в мене вірить, я обдарую численними благодатями».
Потім Катерина розповідає, що після цих слів «образок став обертатися» і на другому його боці вона побачила літеру М із хрестом, який ніби виростав ізсередини, а нижче — монограма Серця Ісуса і Серця Марії. Видіння повторювалися тричі, а про об’явлення Катерина розповідала своєму духівнику, отцю Жану-Марі Аляделю.
Однак сповідник, боячись, що видіння можуть бути оманливими, зволікав із рішенням виготовити медальйон. Врешті він наважився розповісти про все архієпископу Парижа, Гіацинту Луї де Квелену, і дістав від нього згоду на виготовлення в 1832 році перших медальйонів.
Санктуарій Чудотворного медальйона, Париж. Фото зі сторінки Miraculous Medal
Порятунок під час епідемії
Коли збиралися випустити перші медальйони, в Парижі спалахнула епідемія холери. Хвороба спустошувала столицю Франції кілька місяців. Сестри-шаритки разом із Катериною Лабуре (яку пізніше оголосили святою) почали роздавати 1500 медальйонів, зокрема людям, які захворіли на холеру. За короткий час епідемія припинилася.
Пізніше почалися події, через які чудотворний медальйон став відомим по всьому світу.
Із посланням медальйона пов’язано багато дивовижних історій, наприклад, розповідь про Альфонса Ратісбонна, який походив із багатої єврейської сім’ї. Здобувши юридичну освіту в Парижі, він працював у банку, який належав його сім’ї. Альфонс був відвертим атеїстом із непохитними поглядами, попри те, що його старший брат, Теодор, став католиком.
Ратісбонн багато подорожував, бував на Близькому Сході. Під час відвідин своїх знайомих у Римі, під впливом одного з них, зайшов на хвилинку до храму святого Андреа делла Фратте. І там несподівано отримав благодать об’явлення Непорочної. За його описами, це була фігура, зображена на чудотворному медальйоні, який він перед тим отримав від знайомого.
Навернення
Ця надзвичайна подія так вплинула на Альфонса, що він навернувся: прийняв хрещення і став католиком. Разом із братом Теодором створив у 1843 році жіноче згромадження Божої Матері з Сіона. Через чотири роки Альфонс вступив до ордену єзуїтів, однак пізніше, за згодою папи Пія ІХ, вийшов із нього, щоб цілковито присвятити себе новій справі.
Ратісбонн переніс створене ним жіноче згромадження з Парижа до Єрусалима. У своєму маєтку він збудував для сестер монастир св.Йоана в Айн Карім (там був розташований родинний дім Йоана Хрестителя та його батьків, Єлизавети й Захарія), церкву та сиротинець для дівчат.
Також йому вдалося створити сиротинець для хлопців і школу для них в Єрусалимі. Альфонс Ратісбонн разом з іншими своїми соратниками до кінця життя працював і жив в Айн Карімі, залишивши після себе великі справи: плоди довіри до Непорочної «з променями благодатей» з чудотворного медальйона. Які підкреслювали, що зовнішній культ — це внутрішній образ віри, довіри до Божого Провидіння і переміни людини.
Переклад CREDO за матеріалами: Івона Флісіковська, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
